Здогадавшись з присутності кардинала і розлюченого обличчя короля, про що вони говорили, пан де Тревіль не розгубився, а навпаки, відчув себе сильним, як Самсон перед філістимлянами[96].
Людовік XIII уже взявся за ручку дверей; почувши кроки пана де Тревіля, він обернувся.
— Ви прийшли саме вчасно, добродію, — сказав король, не в силі стримати почуттів, що бушували в його душі. — Цікаві новини чую я про ваших мушкетерів.
— А я, — незворушно відповів пан де Тревіль, — прийшов розповісти вашій величності такі ж цікаві новини про його судочинців.
— Як це розуміти? — суворо спитав король.
— Маю за честь доповісти вашій величності, — так само холодно провадив пан де Тревіль, — що ціла група прокурорів, комісарів і поліцейських, людей вельми поважних, але, як мені здається, надміру озлоблених проти військових, дозволила собі арештувати на приватній квартирі, привселюдно провести по вулицях і кинути до Фор-Левека — і все це посилаючись на наказ, який не захотіли показати, — одного з моїх мушкетерів, а точніше, ваших мушкетерів, ваша величносте, людину бездоганної поведінки й виняткової гідності, яку ваша величність знає з найкращого боку: пана Атоса.
— Атоса? — перепитав король. — Так, мені й справді відоме це ім'я.
— Пригадайте, ваша величносте, — сказав пан де Тревіль. — Пан Атос — той самий мушкетер, який під час відомої вам прикрої дуелі мав нещастя тяжко поранити пана де Каюзака… До речі, ваша світлосте, — мовив Тревіль до кардинала, — пан Каюзак уже зовсім одужав, чи не так?
— Авжеж, дякую, — відповів кардинал, гнівно прикусивши губу.
— Отож, пан Атос вирішив навідати одного зі своїх друзів, — вів далі пан де Тревіль, — молодого беарнця, кадета гвардії вашої величності ності з роти Дезессара, але не застав його вдома; та тільки-но він зайшов до помешкання і взяв у руки книгу, щоб скоротати час до приходу господаря, як ціла зграя поліцейських і солдатів оточила будинок, висадила двері…
Кардинал знаком дав королю зрозуміти: "Йдеться про ту саму справу, про яку я вам казав".
— Нам це відомо, — мовив король, — бо все це було зроблено в наших інтересах.
— Отже, — відказав Тревіль, — це в інтересах вашої величності схопили безневинного мушкетера і, як найгіршого злодія, в оточенні двох охоронців провели серед знахабнілого вуличного натовпу, дарма що цей шляхетний добродій не раз проливав свою кров за вашу величність і готовий знову пролити її?
— Он воно що! — вигукнув збентежено король. — Невже це було саме так?
— Пан де Тревіль забув сказати, — якнайлагідніше зауважив кардинал, — що цей безневинний мушкетер, цей шляхетний добродій за годину до того зі шпагою в руках напав на чотирьох поліцейських комісарів, яким я доручив розслідувати цю важливу справу.
— Хай ваше високопреосвященство доведе, що це було саме так! — вигукнув пан де Тревіль з простодушністю гасконця і запальністю військового. — Бо за годину до того пан Атос, який, можу запевнити вашу величність, є людиною дуже високого походження, зробив мені честь обідати в мене й розмовляв у моїй вітальні з паном герцогом де Ля Тремуйлем та паном графом де Шалю, яких я теж запросив на обід.
Король глянув на кардинала.
— У складеному потерпілими протоколі, — зауважив його високопреосвященство, відповідаючи на німе запитання короля, — засвідчено те саме, про що я мав честь доповісти вашій величності.
— Невже протокол судочинця вартий слова честі військового? — запально вигукнув Тревіль.
— Стривайте, Тревілю, помовчіть, — перебив його король.
— Якщо його високопреосвященство підозрює когось із моїх мушкетерів, — сказав Тревіль, — то, добре знаючи справедливість пана кардинала, я сам вимагаю розслідування.
— В будинку, куди прийшли для вивчення справи слідчі, — так само незворушно вів далі кардинал, — мешкає, якщо я не помиляюсь, один беарнець, друг цього мушкетера.
— Ваше високопреосвященство говорить про пана Д'Артаньяна? — Я говорю про юнака, якому ви протегуєте, пане де Тревілю.
— Так, ваше високопреосвященство, він там мешкає.
— Чи не здається вам, що цей юнак міг вплинути…
— На пана Атоса, людину, вдвічі старшу за нього? — перебив кардинала пан де Тревіль. — Ні, ваша світлосте! І зважте: пан Д'Артаньян був того вечора в мене.
— От тобі й маєш! — вигукнув Рішельє. — Невже справді весь Париж зібрався в цей день у вас?
— Може, ваше високопреосвященство не вірить моєму слову? — спитав Тревіль, почервонівши од гніву.
— Та що ви, боронь Боже! — відповів кардинал. — Скажіть лише, о котрій годині він прийшов до вас?
— О, це я можу сказати вашому високопреосвященству напевне, бо, зустрівши Д'Артаньяна, я помітив, що мій стінний годинник показував пів на десяту, хоч мені й здавалося, що було вже значно пізніше.
— А коли він попрощався з вами?
— О пів на одинадцяту, через годину після всіх цих подій.
— Зрештою, — мовив кардинал, який не мав жодного сумніву, що Тревіль каже правду, і відчував, що перемога вислизає йому з рук, — зрештою, Атоса затримали все-таки в будинку на вулиці Могильників.
— А хіба друзям заборонено навідувати один одного? Хіба мушкетерові моєї роти заборонено товаришувати з гвардійцями роти пана Дезессара?
— Авжеж, коли будинок, де вони зустрічаються, підозрілий.
— Річ у тім, що цей будинок підозрілий, Тревілю, — зауважив король. — Може, ви про це не знали?
— Так, ваша світлосте, не знав. У всякому разі, хоч який він підозрілий, це аж ніяк не стосується тієї частини будинку, де мешкає пан Д'Артаньян; бо, запевняю вас, мій королю: я не знаю відданішого слуги вашої величності й щирішого прихильника пана кардинала, ніж цей юнак.
— Чи не той це Д'Артаньян, що поранив Жюссака під час прикрої зустрічі неподалік од монастиря кармеліток? — спитав король, глянувши на кардинала, який почервонів з досади.
— А наступного дня — Бернажу. Авжеж, ваша величносте, це саме він, у вас чудова пам'ять.
— Яке ж буде наше рішення? — звернувся до обох присутніх король.
— Це скоріше залежатиме від вашої величності, ніж від мене, — сказав кардинал. — Моя думка — Атос винен.
— А я це заперечую, — відповів Тревіль. — Проте у вашої величності є судді — Їм і належить вирішувати такі справи.