3Річ Посполита — так називалася Польсько-Литовська держава. .
ський вирушив на Дніпро відбудовувати Кодак. З ним був і Боплан.
У 1639 році фортеця була відбудована.
За ці роки Боплан багато надивився і пізнав цю незнайому раніше країну. Він заносить в оправлений зошит свої враження про цей край, про сваволю панів, про сміливість козаків. Він нікому поки що не показує своїх записок. Хай там, у Франції, почитають, хай дізнаються внуки, якщо вони коли будуть у нього.
Є щось безмірно принадливе в цій країні, особливо зараз, повесні, коли над Дніпром квітнуть сади і береги вкриті наче білим серпанком. Є щось безмірно принадливе в цих одчайдушних людях, що сміливо повстають проти гоноровитої зарозумілої шляхти.
Боплан усміхнувся. Він згадав спробу турків навіть ланцюгами перетяти Дніпро! Збудували вони недалечко від Очакова на березі Дніпра фортецю, звідки обстрілювали Дніпро, а на другому березі — вежу, де стояли турецькі дозорці і повідомляли галери про небезпеку. Та ще й впоперек простягли ланцюги! Сміялися козаки з цих витівок. Закувати Дніпро! їхній Дніпро!.. Козаки на своїх чайках запливали в очерети, верстов за двадцять від турецьких галер, рубали дерева і пускали просто на ланцюги. Ланцюги дзвеніли, рухалися, і турки раділи — це козацькі чайки наткнулися на їхні перепони. Починали стрілянину по ланцюгах, а тим часом козаки пропливали їм одним відомими водяними стежками між шхерами. Ні, не туркам було обдурити цих сміливців, для яких сам Ненаситець з своїм Пеклом був вільною дорогою!
У двері стукають. Заходить посланець коронного гетьмана Конєцпольського.
— їх ясновельможність пан коронний гетьман просить вашу милість завтра вранці оглянути будову, куди прибудуть козацькі старшини. їх ясновельможність хоче показати їм фортецю.
Боплан, лишившись один, усміхається.
Мабуть, пан коронний гетьман хоче налякати козацьку старшину.
Вранці Станіслав Конєцпольський з усім своїм почтом, інженерами, начальником та комендантом гарнізону сам веде показати козакам відбудовану фортецю.
Високий вал оточує її, дула гармат виглядають з бійниць. Фортеця ще страшніша і неприступніша, ніж була. Коло неї здіймається височезна вежа. На ній постійно стоятиме вартовий.
Коронний гетьман хоче показати козакам, цим упертим "лотрикам", як зневажливо звуть польські пани козаків, що ця фортеця збудована проти них, проти їхньої сваволі над Дніпром, що вона непорушна і незламна. Презирливо всміхнувшись, він питає їх:
— Ну, що ж, яким вам здається Кодак?
Він дивиться глузливо на ненависні йому чубаті голови і, чекаючи відповіді, готує ще глузливіший дотеп. І раптом один з козаків підносить голос.
Чорні, наче з жаринками очі дивляться сміливо і прямо в очі його ясновельможності, і козак спокійно відповідає латинською мовою:
— Man us factum — man us destruirum! 4
Станіслав Конєцпольський роздратовано смикає вус і не може одразу знайти, що відповісти.
Огляд був закінчений. Боплан з цікавістю поглядав на козака, який влучно відповів латинським афоризмом5 гоноровитому Конєцпольському, але той ніяк і нічим не виявляв своїх настроїв і вражень. Хіба що глибока задума була в розумних гарячих очах.
— Хто се? — спитав інженер одного з шляхтичів.
— Ви не знаєте? Сотник чигиринський — Богдан Хмельницький. О! Він був нещодавно на високій посаді військового писаря козацького реєстрового війська 6, та надто співчував повстанцям.
— Якщо не сказати більше,— встряв інший у розмову,— просто допомагав їм. Ну, і от після ординації7 війська його й понизили до сотника.
— Я б взагалі волі не давав цій буйній голові,— злісно сказав перший,— він ще покаже себе, от вам слово гоно-РУ!8
Боплана покликали до Конєцпольського, який був злий і незадоволений. Цей чигиринський сотник — Богдан Хмельницький — завжди дратував його своєю вдачею. А знав він його вже давно, дуже давно. Та його знали всі великі пани, польські магнати, знав і король Владислав IV.
Знали його й козаки.
4 Що людськими руками твориться, то людськими руками і руйнується.
5 Афоризм — вислів, що коротко виражає яку-небудь узагальнену думку.
6 Реєстрове військо — козацтво, що було в законному реєстрі (списку) Корони польської.
7 Ординація — закон, тут — перебудова.
8 Слово гонору — слово честі.
ЗАЖУРИЛАСЬ УКРАЇНА
Зажурилась Україна, Що ніде прожити. Витоптала орда кіньми Маленькії діти...
Народна пісня
Богдан Хмельницький, сотник чигиринський, сидів на скелі над Дніпром і співав журливу пісню. Він не пам'ятав, чи чув її від сліпих кобзарів, чи сам склав, коли сидів довгі дні і ночі в турецькій неволі. Скільки пісень, скільки дум переспівав він там на самоті, згадуючи рідну Україну! Буряне і неспокійне життя випало йому, так, як і кожному, хто страждав, боровся за рідну землю, за рідний народ. Бо були то роки одчайдушної боротьби поневоленого народу за свої права, за свою батьківщину проти польських шляхетських загарбників, проти нападів татар і турків.
У бурях і грозах минули юнацькі роки Богдана.
Батько його Михайло Хмельницький служив у магнатів Жолкєвських 9, а потім у Даниловичів 10. Богдан народився у Переяславі десь близько 1595 року. Батько вирішив дати синові добру освіту і віддав учитися в єзуїтську колегію.
Богдан добре вивчив курс наук, що там викладали, оволодів польською мовою, латинню.
Деякі сини українського панства, спокушені тим, що католики мають усі права, і кращі посади, і всі блага життя, переходили в католицтво. Але як не обплітали тонкими сітями учителі-єзуїти молодого Хмельницького, він лишився стійким і незламним, вірним сином України. Та він, крім наук, ще добре пізнав єзуїтську натуру і душу польських панів, і вже не могли вони його нічим ні спокусити, ні обманути.
Після колегії, повний сили, енергії, цікавий до всього, він кинувся у вир війни, що точилася між турками та поляками. То були нещасливі бої під Цецорою. Загинув старий Хмельницький, багатьох захопили в полон турки. Між полоненими були і пан Станіслав Конєцпольський, і молодий Богдан Хмельницький. Його відвезли до Константинополя.
Два роки неволі — це багато років життя. Там, у неволі,
9 Жолкевський С.— гетьман польського війська.