Та чому це повинно нас дивувати? Дякуючи своїй політичній системі. Центральна Європа — це Схід; дякуючи історії своєї культури — це Захід. Але оскільки Європа сама перебуває в процесі втрати своєї власної культурної протилежности, вона сприймає Центральну Європу як політичний режим, або, іншими словами, вона бачить в Центральній Європі лише Східну Європу.
Це означає, що Центральна Європа повинна боротися не лише проти свого великого сусіда-гнобителя, але також проти підступного, безжалісного тиску часу, що залишає добу культури позаду. Ось чому в заворушеннях Центральної Європи є щось консервативне, майже анахронічне вони відчайдушне стараються відновити минуле культури, минуле новітньої доби. Бо лише в цей період, лише в світі, що утримує культурні критерії, Центральна Європа може все ще захищати свою ідентичність, і в ній усе ще можна бачити те, чим вона є.
Тоді справжньою трагедією для Центральної Європи є не Росія, а Європа: та Європа, що репрезентувала вартість настільки велику, що директор Угорської агенції новин був готовий за неї вмерти, і дійсно вмер за неї. За залізною заслоною він не підозрював, що часи змінилися і що в самій Європі її вже більше не відчували як цінність. Він не підозрював, що речення, яке він пересилав телексом поза кордони своєї рівнинної країни, виглядатиме старомодним, і його не зрозуміють.