Казимир здобув Львів. Дмитра Детька понесли з бойовища смертельно раненого.
Сумно окружили постіль умираючого наставника української землі жінка, дочка й зять та приятелі.
Слабким голосом промовив умираючий до окруження:
— Важкі часи настали для нашої землі, для нашого народу. Чорні хмари насунуть, громи битимуть — упаде воля, похилиться народ під вагою ударів. Вороги радітимуть, що вже раз на все запанували над нами. Та все це дарма. Не вбити їм душі живого народа. Всі ці удари будуть тільки твердою школою для народу, вони тільки закалять його, скріплять. Прийде час, хоч і далеко він, а прийде, що вся наша земля від Карпат аж по Дін зворухнеться, загорить кривавою пожежею, настане руїна, але з сеї пожежі вийде народ наш сильний і згідний і здобуде собі волю і кращу долю...
— Амінь! — сказав о. Арсеній, вкладаючи розп'яття в руки вмираючого.