У приписці стояло:
"Якщо наших місцевих комуняків сердобді видадуть, — жени їх під підсиленим конвоєм до Вешок, теж хуторами. Але спочатку пропусти сердобдів. До конвою доручити відібрати найпевніших козаків (лютіших та старикуватіших), нехай вони їх женуть і народові широко заздалегідь оповіщають. Нам об них і руки поганити нема чого, їх баби кіллям поб'ють, якщо діло вміло та з розумом поставити. Зрозумів ? Нам ця політика вигідніша: розстріляти їх, — чутка дійде до червоних— мовляв, полонених розстрілюють, а так — простіше, народ на них нацькувати, гнів людський спустити, як ланцюгового пса. Самосуд — і край. Ні спиту, ні відвіту!".
ХЬУІІІ
12 квітня І'Московський полк був тяжко потріпаний в бою З повстанцями під хутором Антоновим Уланської станиці.
Погано знаючи місцевість, Нервоноармійські цепи З бо$м зійшли до хутора. Рідкі козацькі двори, неначе на островах, вгніздились на малесеньких клаптиках твердої супісної землі, а замощені хмизом вулиці та провулки були прокладені по невилазній драговині. Хутір тонув у густю-чій зарості вільшняку, в мочаровій грузькій місцевості. Край нього протікала річка бланка, мілководна, але з мулистим стрямким дном.
В цепу пішли стрільці І Московського через хутір, та ледве проминули перші двори і вступили до вільшняку, як виявилось, що цепом перейти вільшняк не можна. Командир 2 батальйону, — упертий латиш—не слухав доводів ротного, що насилу виручив з глибокого просуву свого застряглого коня, скомандував: "Вперед!"—і перший сміливо побрів по хисткому, ворушкому грунті. Чер-воноармійці, що завагались були, рушили слідом за ним, на руках несучи Кулемети. Пройшли сажнів з п'ятдесят, по коліно грузнучи в мулі, і ось тут з правого флангу покотилось по цепу: "Обходять!", "Козаки!", "Ото
чили!".
Дві повстанські сотні дійсно обійшли батальйон, вдарили з тилу.
У вільшняку 1 і 2 батальйони втратили майже третину складу, відступили.
В цьому бою саморобною повстанською кулею був поранений в ногу Іван Олексійович. Його на руках виніс Михась Кошовий і, замалим не заколовши червоноармійця, що скакав дамбою, примусив взяти раненого на патронну двоколку.
Полк був збитий, відкинутий до хутора Уланського. Поразка згубно відбилась на наступі всіх червоноармійських частин, що просувались лівим боком Дону. Малкін з Бука-нівської змушений був відійти на двадцять верстов на північ до станиці Слащевської, а потім, відтіснюваний повстанськими силами, що розвивали шалений наступ і в багато разів чисельно переважали малкінську дружину, за дёнь До Льодойлаву нереправйвся через Хопер, потопивши кількох коней, і рушив на станицю Кумилжинську.
1 Московський, відрізаний льдоплавом у гирлі Хопра, переправився через Дін на правобережжя; дожидаючи поповнення, став у станиці Усть — Хоперській. Незабаром туди прибув Сердобський полк. Кадри його складом різко відрізнялись від кадрів 1 Московського. Робітники-москвичі, туляки," нижегородці, що становили бойове ядро Московського полку, бились мужньо, уперто, не раз сходячись із повстанцями в рукопашну, щодня втрачаючи вбитих та поранених десятки бійців. Тільки пастка в Ан-тонівському тимчасово вивели полк із строю, але відступаючи, він не покинув ворогам жодної обозної двоколки, жодної патронної цийки. А рота сердобців у найпершому ж бою під хутором Ягодинським не видержала повстанської кінної атаки; забачивши козацьку лаву, кинула окопи і безперечно була б геть порубана, якби не кулеметники — комуністи, що відбили атаку шквальним кулеметним вогнем.
Сердобський полк, наспіх сформувався в місті Сердоб-ську. Серед червоноармійців — поспіль саратовських селян старшого віку, явно намічались настрої, що аж ніяк не сприяли піднесенню бойового духу. В роті було багато неписьменних та вихідців із заможно-куркульської частини села. Комсклад полку наполовину складався з колишніх офіцерів; комісар — слабохарактерна безвільна людина — не користався серед червоноармійців авторитетом; а зрадники — командир полку, начштабу та двоє ротних командирів, задумавши здати полк, перед очима осередку, що нічого й не бачив, провадили злочинну роботу щодо деморалізації червоноармійської маси за допомогою контрреволюційно настроєних куркулів, що затесались до полку, провадили проти комуністів вмілу агітацію, сіяли невір'я в успішність боротьби щодо приборкання повстання, підготовляючи здачу полку.
Штокман, що стояв на одній квартирі з трьома сердоб-цями, тривояшо придивлявсь до червоноармійців і оета— 1
321
точно переконався найсерйознішо! загрози, навислої наД полком, після того, як одного разу гостро зітнувся 3 сер-добцями.
14-го, вже смерком, на квартиру прийшло дво$ сердобців 2 роти. Один з них, на прізвище Горигасов, не поздоровкавшись, з поганенькою усмішечкою поглядаючи на Штокмана та Івана Олексійовича, що лежав на ліжку, сказав: Довоювались! Дома хліб у рідних забирають, а тут доводиться воювати невідомо за що...
— Тобі невідомо за що ти вою§ш?— гостро спитав Штокман.
— Еге ж, невідомо ! Козаки — такі самісінькі хлібороби, як і ми ! Значмо, проти кого вони повстали ! Значмо!..
— А ти, сволоч, зна§ш, чи§ю мовою ти говориш? Білогвардійською ! — скипів звичайно стриманий Штокман.
— Ти не дуже ото сволочи! А то дістанеш по вусах. .. Чи чу§те, хлопці ? Який винайшовсь!
— Тихше ! Тихше, бородатий! Ми вас, таківських, бачили ! — втрутився другий, низенький та огрядний, як борошняний лантух. — Ти думаєш, якщо ти комуніст, так можеш нам на горло наступати? Гляди, а то ми з тебе виб'ємо норов!
Він заступив собою щупленького Горигасова, напирав на Штокмана, заклавши куці дужі руки за спину, блискаючи очима.
— Ви що ж це?.. Ви білим духом дихайте? — задихаючись, спитав Штокман і з силою відштовхнув червоно-армійця, що наступав на нього.
Той хитнувся, спалахнув, хотів було вхопити Штокмана за руку, але Горигасов його спинив:
— Не зв'язуйся !
— Це контрреволюційні речі! Ми вас судитимемо, як зрадників радянської влади!
— Ввесь полк не пошлеш до трибуналу! — відповів один з червоноармійців, що стояли із Штокманом на одній квартирі.
Його підтримали*
— Комуністам і цукор і цигарки, а нам — йема !