— Давно в армії, товаришу?
Світлокоричневі очі сусіда холодно й допитливо, трохи скоса, майнули по Штокмані.
— З вісімнадцятого, — крізь зуби.
Стримана відповідь не розхолодила Штокмана.
— Звідки родом?
— Земляка шукаєш, старий ?
— Землякові буду радий.
— Москвич я.
— Робітник?
— Угу.
Штокман мельки зиркнув на руку сусіда. Ще не змиті часом сліди роботи з залізом.
— Металіст?
І знов коричневі очі пройшлись по обличчі Штокмана, по його злегка сивуватій, нечистій бороді.
— Токар по металу. А ти теж? — І мов би потепліло в кутках суворих коричневих очей.
— Я слюсарем був... Ти чого це, товаришу, все кривишся ?
— Чоботи муляють, зсохлись. Вночі в секреті був, промочив ноги.
— Не побоюєшся? — здогадливо посміхнувся Штокман.
— Чого?
— Ну як же, ідемо в бій.. о
— Я — комуніст.
— А комуністи, що ж, не бояться смерті? Не такі я* люди? — встряв до розмови Михась.
Сусід Штокмана зручно підкинув гвинтівку; не дивлячись на Михася, подумавши, відповів:
— Ти ще, братику, мілко плаваєш у цих ділах. Мені не можна боятись. Сам собі наказав, — зрозумів ? І ти до мене без чистих рукавичок в душу не лізь ... Я знаю, за що і 3 ким я воюю, знаю, що ми переможемо. А де головне. Інше все — дурниці — І, посміхнувшись якомусь своєму спогадові, збоку поглядаючи на профіль Штокмана, розповів:— Торік я був у загоні Красавцева на Україні. Бої були. Нас тіснили ввесь час. Втрати. Почали кидати ранених. І ось неподалеку від Жмеринки нас оточують. Треба було вночі пройти через лінію білих і висадити в тилу в них на річечці міст, щоб не допустити бронепоїзд, а нам пробиватись треба через лінію залізниці. Викликають охот-ників. Таких немад. Комуністи — було нас небагато — кажуть : "Киньмо жеребка, кому з нас". Я подумав і визвався. Взяв шашки, шнур, сірники, попрощався з товаришами, пішов. Ніч темна, з туманом. Відійшов сажнів із сто, поповз. Повз нескошеними житами, потім яром. З яру став виповзати, пам'ятаю, як шарахне в мене спід носу якийсь птах. Еге-е-е. За десять сажнів проліз повз сторожеву охорону, пробравсь до мосту. Кулеметна застава його охороняла. Годин зо дві лежав, вижидав моменту. Заклав шашки, почав у полах сірники палити, а вони відсиріли, не горять. Я ж на череві повз, мокрий від роси був, хоч викрути, головки відсиріли. І ось, старий, тоді мені стало страшно. Незабаром світанок, а в мене руки тремтять, піт очі залива . "Пропало все, — думаю, — не висаджу — застрелюсь",— думаю. Мучився-мучився, та все ж так-сяк запалив — і хода. Коли гахнуло ззаду, — я лежав за насипом під щитами, — у них крик зчинився. Тривога. Гахнули з двох кулеметів. Багато кінних пробігло повз мене, та хіба вночі Знайдеш ? Вибрався я спід щитів — і в жита. І тільки тут, Зна ш, віднялись мені ноги й руки, не можу рухнутись, та й баста! Ліг. Туди йшов нічого, хоробро, а звідти — ось так... І чи знанні, взяло мене на блювоту, всього вимотало в доску! Почуваю — і нічого вже немад, а все тягне. Еге-е-е..Ну, звісно, до своїх все ж добрався. — І пожвавішав, дивно потепліли й погарнішали, гарячково заблищавши, коричневі очі. — Хлопцям уранці, після бою, розповідаю, який в мене з сірниками номер вийшов, а дружок мій і каже : "А запальничку, Сергію, хіба ти загубив ?" Я — хап за нагрудну кишеню, — там ! — Витяг, креснув, — і, уяви, загорілась відразу.
Від дальнего острова тополь, гнані вітром, високо й швидко неслися два круки. Вітер кидав їх поштовхами. Вони вже були за сотню сажнів від колони, коли на Кру-тівській горі, після годинної перерви, знову гахнула гармата, пристрільний набій з тугим, наростаючим скреготом, почав наближатись, і коли виття його, здавалось, досягло найдужчого напруження, один з круків, що летів вище, враз шалено закрутивсь, як стружка, схоплена вихорем, і, косо простираючи крила, спірально кружляючи, ще намагаючись вдержатись, почав падати величезним чорним листком.
— Налетів на смерть ! — в захваті сказав червоноармідць, що йшов позад Штокмана. — Як його крутнуло,— здорово !
Від голови колони високою карогнідою кобилицею скакав, розбризкуючи талий сніг, ротний.
— В цеп!
Обсипавши Івана Олексійовича, що йшов мовчки, груддям снігу, галопом промчало трод саней з кулеметами. Один з кулеметників на розкоті зірвався з задніх саней, і буйний та смачний регіт червоноармійців лунав аж поки їздовий, матюкаючись, не завернув хвацько коней, і кулеметник, що впав був, не вскочив на бігу в сани.
ц
Станиця Наринська стала за опорний пункт для І повстанської дивізії. Григорій Мелехов, прекрасно враховуючи стратегічну вигідність позиції під Каргінською, вирішив ні в якому разі її не здавати. Гори, що тяглись лівобережжям ріки Чира, були тими командними висотами, які давали козакам чудову можливість боронитися. Внизу, по той бік Чира лежала Каргінська, за нею на багато верстов м'яким сувалком ішов на південь степ, де не-де перерізаний упоперек балками та видолинками. На горі Григорій сам вибрав місце, де встановити тригарматну батарею. Неподалечку був чудовий спостережний пункт — прикрита дубовим лісом та горбистими складками насипна могила, що панувала над місцевістю.
Бої йшли під Каргінською щодня. Червоні звичайно наступали з двох боків: степом з півдня, з боку української слободи Астахово, і зі сходу, із станиці Боківської, просуваючись уверх по Чиру, суцільними хуторами. Козацькі цепи лежали за сто сажнів від Каргінської, зрідка пострілюючи. Шалений вогонь червоних майже завжди примушував їх відступати до станиці, а потім крутими те-клинами вузьких ярів — на гору. У червоних не було достатніх сил для того, щоб тіснити далі. На успішності їх наступових операцій гостро негативно позначалась відсутність потрібної кількості кінноти, яка могла б обхідним рухом з флангів примусити козаків до дальшого відступу і, відтягаючи сили противника, розв'язати руки піхоті, що нерішучо тупцялась на підступах до станиці. Піхота
ж не могла бути використана для такого маневра з огляду _
на и малу рухливість, нездатність до швидкого маневрування та тому, що в козаків була переважно кіннота, що могла у всякий момент напасти на піхоту на марші і тим відтягти и від основного завдання. Переваги повстанців полягали ще і в тому, що, чудово знаючи місцевість, вони не втрачали нагоди непомітно перекидати кінні сотні балками на фланги та в тил противника, постійно загрожувати йому та паралізувати його дальше просування.