Григо{зій ще півгодини пробаіакав з батьком* потім пішов до коня. У розмові старий більше й словом йе натя-кував гіро Оксану, але Григорій і без цього був пригнічений. "Всі прочули, певне, раз уже батько $над? Хто ж міг переказати ? Хто, крім ІІрохора, бачив нас вкупі ? Невже й Степан знад?" Він навіть зубами скреготнув з сорому, з люті на самого себе;.."
Коротко побалакав з козаками* Анікушка все жартувай і прохав прислати на сотню кілька відер самогону*
— Нам і патронів не треба, аби лиш горілочка бута! — казав він, регочучись та підморгуючи* виразно клацаючи нігтем по брудному комері Сорочки.
Христоню й усіх інших хуторян Григорій почастував припасеним тютюном; і вже ііОред тим як їхати побачив Степана Аетахова. Степан підійшов} не хапаючись привітавсь,, але руки не подав;
Григорій бачив його вперше з дня повстання} придивлявся йильно й їривожйо: "Чи знад?" Але гарне сухорляве обличчя Степана було спокійне, навіть веселе* і Григорій полекшено зітхнув : "Ні, не знад" !
ЬХІУ
Через два дні Григорій повернувся з поїздки по фройтг сйодї дивізії. Штаб командувача перебрався на хутір Чорний.
— Григорій коло Вечіенської дав конОві відпочити з півгодини,, напоїв його і, не заїжджаючи до стани іі, рушив до ЧорнОго..
Кудінов зустрій його} весело поглядав з вижидальною усмішкою.
— Ну, Григорію Панталейовичу, що бачив? Розповідай.
— Козаків бачив* червоних на буграх бачив.
— Багато діла ти нагледів! А до нас три аероплани прилітали* патронів привезли і листочків деякйх *..
— Що ж тобі пише твій корешок генерал Сидорі н?
— Мій односум? — в тому ж жартівливому тоні продовжуючи почату розмову, перепитав надзвичайно веселий Кудінов.— Пише, щоб з усіх сил держався і не давав червоним переправлятись. І ще нише, що от-от рушить Донська армія в рішучий наступ.
— Солодко пише.
Кудінов посерйознів:
— Ідуть на прорив. Кажу тільки тобі й цілком секретно. За тиждень порвуть фронт Восьмої червоної армії. Треба держатись.
— І то держимось.
— На Громку готуються червоні до переправи.
— Досі цюкають сокирами? — здивувався Григорій.
— Цюкають... Ну, а ти що бачив? Де був? Та ти, бува, чи не у Вешках відлежувався ? Може, ти й не їздив нікуди ? Позавчора мало не всю станицю я перерив, тебе шукав, і от приходить один посланець, каже: "На квартирі Мелехова нема, а до мене з горнички вийшла якась дуже вродлива молодиця й сказала :" "Поїхав Григорій Пантелейович", а в самої очі припухлі". Ось я й подумав: "Може, наш комдив з любкою забавляються, а від нас ховаються?..
Григорій поморщився. Жарт Кудінова йому не сподобався.
— Ти б менше різних брехень слухав, та ординарців собі вибирав з короткими язиками. А якщо посилатимеш до мене дуже язикатих, так я їм загодя шаблею язики відтинатиму... щоб не брехали чогс здря.
Кудінов зареготав, ляснув Григорія по плечі.
— Часом і ти жарту не приймаюш? Ну, досить шутку-вати! 6) *в мене до тебе і дільна розмова. Треба 6 роздобути нам язика — це одно, а друге — треба 6 вночі десь, не вище Казанської грані, переправити на той бік сотні дві кінних і розворушити червоних. Може, навіть на Громок переправитись, щоб їм паніки нагнати, а? Як ти вважаюні?
Григорій помовчав, потім відповів:
— Річ непогана.
— А ти сам, — Кудінов натис на останню слово, — не поведеш сотні?
— Чому сам?
— Бойовитого треба командира, ось чому. Треба дуже бойовитого, через те, що це — справа не абияка. З переправою можна так засипатись, що жоден не повернеться!
Підлещений Григорій, не роздумуючи, згодився:
— Поведу, звісно!
— Ми тут планували й надумали так, — жваво заговорив Кудінов, підвівшись з табурета, походжаючи по рипучих мостинах горниці: — Глибоко в тил заходити не треба, а понад Доном, у двох-трьох хуторах труснути їх так, щоб їм млосно стало, роздобути патронів та набоїв, захопити полонених і тим же слідом — назад. Все це треба проробити за ніч, щоб до світанку бути вже біля броду. Правильно ? Так от, ти поміркуй, а завтра бери яких хоч козаків на вибір і бузлй. Ми так і вирішили: крім Мелехова, нема кому це проробити. А проробиш, — Дінське військо тобі не забуде цього. Як тільки з'єднаємось із своїми, напишу рапорта самому наказному отаманові, всі твоїзаслуги опишу, і підвищення ...
Кудінов зиркнув на Григорія й осікся на півслові: спокійне досі обличчя Мелехова почорніло й скривилось від гніву.
— Я тобі що?.. — Григорій проворно заклав руки за спину, підвівся. — Я заради чинів піду!. .Наймаєш ?.. Підвищення обіцяєш ?.. Та я ...
— Та ти почекай!
— ... плюю на твої чини! — .
— Пожди! Ти не так мене...
— Плюю!
— ... Ти не так зрозумів, Мелехов!
— Все я зрозумів! — Григорій враз зітхнув і знову сів на табурет. — Шукай іншого, я не поведу козаків за Дін.
— Даремно ти парка париш.
— Не поведу! Нема про це більше мови.
— Так я тебе не силую й не прошу. Хочеш — веди, не хочеш—як хочеш. Становище в нас зараз дуже серйозне, тому й вирішили їм тривогу збити, не дати приготуватись до переправи. А про підвищеная я ж жартома сказав. Як ти жартів не розумієш? І про бабу жартома тобі нагадав,, а потім бачу — ти чогось лютуєш, дай, дум по, ще його розпалю. Я ж знаю, що ти недороблений більшовик і чини всякі не любиш. А ти подумав, що я це серйозно? — викручувався Кудінов і сміявся так натурально, що в Григорія на мить навіть ворухнулась думка: "А, може, він і справді дурникував?";— Ні, це ти... хххо —хо-хо!.. по-ґа-ря-чився5 голубе! Ійбо, жартома сказав! Подражнити захотів.
— Однаково за Дія іти я відмовляюсь, передумав.
Кудінов грався кінчиком паска, байдуже, довго мовчав,.
потім сказав:
— Ну що ж, роздумав чи злякався—це нё важно. Важно, що план наш зриваєш. Але ми, звичайно, по племо ще когось. Не тільки світа, що у вікні... А що становище у нас зараз дуже сурйозне — сам міркуй. Нині з ІІІумилінської прислав, нам Кіндрат Медведев новий наказ. Направляють на нас війська... Та ось почитай сам, а то ти якраз не повіриш...
Кудінов д став з польової торбини жовтий аркуш паперу З бурими плямами засохлої на полях крові, подав його:
Найшли в комісара якоїсь Інтернаціональної роти. Латиш був комісар. Одстрі човався, гад, до останнього патрона, а потім кинувся на цілий взвод козак-в з гвинтівкою напереваги... З них теж бувають, з ідейних тих... Комісара, звалив сам Кіндрат. Він і найшов у нього у нагрудній кишені цей наказ.