Кудінов став на бік Григорія, рішуче підтримавши його пропозицію про підсилену охорону найпридатніших для переправи місць та зосередження в безпосередній близині від загрожуваних дільниць резервних частин. Було вирішено з кулеметів, що були в самій Вешенській, виділити кілька штук, щоб передати Білогорській, Меркулівській і Громківській сотням, на дільницях яких переправа була найможлнвіща.
Думка Григорія про те, що червоні не робитимуть спроб переправлятися проти Вешенської, а оберуть для цього зручніше місце, підтвердилась другого ж дня. Уранці командир Громківської сотні повідомив, що червоні готуються до переправи. Всю ніч на тім боці Дону чути було гомін, стукіт молотків, рип коліс. Звідкись численними підводами на Громок підвозили дошки, їх скидали, і зараз
же починали повискувати пили, чути було, як стукали сокирами й молотками. З усього можна було думати, що червоні щось будують. Козаки спочатку гадали, що наводиться понтовний міст. Дво$ смільчаків уночі зайшли на піверстви вище того місця, звідки доносились шуми теслярсько! роботи, розібрались і, під прикриттям надітих на голову кущів, за течією тихо спливли наниз. Вони були біля самісінького берега, недалечко від них перемовлялись червоноармійці розташованої під вербами кулеметної застави, виразно чулися голоси та цюкання сокир на хуторі, але на воді нічого не було видно. Червоні, якщо й будували щось, то у всякому разі не міст.
Громківський сотенний підсилив нагляд за неприятель-ською стороною. На світанку спостерігачі, що. невідривно дивилися в бінокль, довго нічого не бачили. Та незабаром один з них, що був ще на н мецькій війні найкращим стрільцем у полку, примітив у досвітніх сутінках червоно-армійця, що сходив до Дону з двома засідланими кіньми.
— Червоний сходить до води,— шепнув козак товаришеві й відклав геть бінокль.
_ Коні забрели по коліна, почали пити.
Казак накинув на лікоть лівої руки добре попущений гвинтівчаний погон, підійняв навісну рамку, довго й старанно націлював.
Після пострілу один з коней м'яко завалився на бік, другий поскакав на гору. Червоноармідць нахилився, щоб зняти з убитого коня сідло. Козак стрельнув удруге, тихо засміявся: червоноармідць швидко випростався, побіг було в д Дону, але раптом упав. Упав ницьма і більше вже не підвівся...
Григорій Мелехов, як тільки одержав повідомлення про підготування червоних до переправи,— осідлав коня, поїхав на дільницю Громківської сотні. 3а станицею він убрід переїхав вузький вусинок озера, що рукавом відходило від Дону й тяглось до кінця станиці, поскакав лісом.
Дорога лежала через луг, але лугом було небезпечно
4П
їхати, тому Григорій вибрав трохи кружний шлях: лісом проїхав до кінця озера Розсохова, по купинах та білоталу добрався до Калмицького броду (вузької протоки, густо зарослої лататтям, різаком та очеретом,, що з'єднувала одну З лугових мокровин з озером Підстойлицею) і, тільки перебравшись через стрямкий Калмицький брід, спинив коня, дав йому кілька хвилин відпочити.
До Дону було навпростець коло двох верстов. їхати до траншей лугом — значило підпасти під обстріл. Можна було діждатись присмерку, щоб перетнути рівне полотнище лугу затемно, але Григорій, що не любив очікування, завсігди казав, що "найгірше на світі це—дожидатись та доганяти", вирішив їхати зараз же. "Ахну учвал на всю кінську жвавість, мо' не влучать!" — подумав він, виїжджаючи з кущів.
Вибрав зелену гривку верб, що відножиною виходила з наддінського лісу, підняв нагай. Від удару, що обпік круп, від дикого гику кінь здригнувся всім тілом, зіщулив вуха і, все більшої набираючи швидкості, птицею понісся до Дону. Не встиг Григорій проскакати півсотні сажнів, як З бугра правобережжя устріть йому довгими чергами за-татакав кулемет. "Тюуть! Тюуть.! Тюуть! Тью! Тью!" — поховрашиному засвистали кулі. "Звишив, дядю!" подумав Григорій, стискаючи кінські боки, пускаючи поводи, торкаючись щокою звихреної під зустрічним вітром кіньської гриви. Т, наче вгадавши його думку, червоний кулеметник, що лежав за щитком станкового кулемета десь на біломи-сому бугрі, взяв приціл з випередженням, шмагнув цівкою кулеметного вогню нижче, і вже під передніми копитами коня смачно зацмокали, по гадючому засичали розпечені в польоті кулі. Вони вгризались у вогкий, ще непросохлий після повесні грунт, бризкали гарячою гряззю... "Цок! Шшшіу! Цок! "Цок!" І знов над головою і обіч кінського корпусу: "Тіууу! Тьють!.. Тіііуууу!"
Звівшись на стременах, Григорій майже лежав на витягнутій кінській шиї. Із страшною швидкістю котилась назустріч зелена грядина верб. Коли він досяг уже поло-
ВНИИ дороги, із Оемешвського бугра саданула ґармаїй. Залізний скрежет набою потряс повітря. Близький гуркіт розриву примусив Григорія хитнутися в сідлі. Ще не стих у вухах його стогінливий виск та виття уламків, ще не встиг випростатись на ближній мокравині очерет, звалений бураном тиском повітря, і шарудячи розхилявся, — як на горі пролунав грім гарматного пострілу, і виття набою, що наближався, знову почало гнітити Григорія, притискати його ло сідла.
Йому здалось, що гнітючий скрегіт, який досяг найбільшого напруження, на якусь соту частку секунди урвався, і от в оцю соту секунди перед очима його дибки стала Зметнувшись, чорна хмара, від потуяшого удару задвигтіла земля, передні ноги коня неначе прорвались кудись...
Григорій очутився в момент падіння. Він вдарився об землю так сильно, що на колінях його лопнули захисні суконні шаравари, обірвались штрипки. Потужна хвиля потрясеного вибухом повітря далеко відкинула його від коня і, вже впавши, він кілька сажнів ще сунувся по траві, обпікаючи об землю долоню й щоку.
Приглушений падінням, Григорій звівся на ноги. Зверху чорним дощем сипалось груддя й крихти землі, вивернуті коренища трав... Кінь лежав за двадцять кроків від воронки. Голова його була нерухома, але задні ноги, закидані землею, мокрий від поту круп і похилий скат ріпиці дрібно-конвульсійно тремтіли.
Кулемет на тім боці Дону замовк. Хвилин п'ять стояла тишина. Над мокравиною тривожно кричали голубі рибники. Григорій пішов до коня, перемагаючи запамороку. Ноги його тремтіли, були дивно важкі. В нього було таке відчуття, яке звичайно буваю при ходьбі після довгого й незручного сидіння, коли від тимчасового порушеного кровообігу затерплі ноги здаються чужими і кожний крок дзвоном озиваються у всьому тілі.