Коло трьохповерхового будинку візник спинився. Обсмикуючи шинелю, Григорій скочив.
— Дайте мені руку, — нахилилась сестра.
' Григорій забрав у долоню її м'яку маленьку руку, допоміг висісти.
— Потом салдатським од вас відгонить, — тихенько засміялась причепурена сестра і, підійшовши до під'їзду, подзвонила.
— Вам би, сестрице, там побувати, від вас, може, і ще чим небудь засмерділо б, — з тихою злобою сказав Григорій.
Двері відчинив швайцар. Чепурними сходами з золоченими бильцями зійшли на другий поверх; сестра подзвонила ще раз. їх упустила жінка в білому халаті. Григорій присів коло круглого столика, сестра щось півголосом говорила жінці в білому, та записувала.
З дверей палат, розташованих обабіч довгого неширокого коридору, виглядали голови в різнокольорових окулярах.
— Скидайте шинелю, — запропонувала жінка в халаті.
Санітар теж у білому, прийняв з рук Григорія шинелю,
повів його до ванної.
— Скидайте все з себе.
— Навіщо? !
.— Вимитись треба.
Поки Григорій роздягався і вражений розглядав помешкання і. матові шибки вікон, прислужник наповнив ванну водою, зміряв температуру, запропонував сідати. .
— Корито то не про мене... — ніяковів Григорій, заносячи смагляво-чорну волохату ногу.
Прислужник допоміг йому добре вимитись, подав простирадло, білизну, капці і сірий з поясом халат.
— А моя одежа? — здивувався Григорій.
— Ходитимете в цьому. Вашу одежу повернуть вам тоді, як виписуватиметеся з лікарні.
В передпокої, проходячи повз велике стінне люстро, Григорій не пізнав себе: високий, чорнолиций, з гострими вилицями з плитами гарячого рум'янцю на щоках, у халаті, з пов'язкою, що в'їдалась у шапку чорного волосся, він тільки скидався на того колишнього Грицька. В нього виросли вуса, .кучерявилась пухнаста борідка.
"Помолодішав я за цей час" — криво посміхнувся Григорій.
— Шоста палата, треті двері праворуч, — показав прислужник.
Коли Григорій уступив до великої білої кімнати, назустріч йому підвівся священик у халаті й синіх окулярах.
— Новий сусіда? Дуже приємно, не так нудно буде. Я з Зарайська, — товариськи заявив він, присуваючи Григорієві стільця.
За кілька хвилин зайшла повна фельдшерица з великим, негарним обличчям.
— Мелехов, ходімо, подивимось ваше око, — сказала вона низьким грудним голосом і оступилася, пропускаючи в коридор Григорія.
XXII.
На південно-західньому фронті, в районі Шевеля, командування армії вирішило грандіозною кавалерійською атакою прорвати фронт ворога й кинути в запілля йому великий кавалерійський загін, що мав зробити рейд понад фронтом, руйнуючи дорогою комунікаційні лінії, дезорганізуючи частини ворога раптовими наскоками. На успішне здійснення цього пляну командування покладало великі надії; небувалу кількість кінноти стягли до зазначеного району, а в числі інших кавалерійських полків був перекинутий на цю-ділянку і козацький полк, в якому служив сотник Листниць-кий. Атака мала відбутись 28 серпня, але через дощ її відклали на 29-е.
Зранку на величезному пляцдармі вишикувалась дивізія, готуючись до атаки.
ч Верстов за вісім, на правому фланзі, піхота вела демонстративний наступ, звертаючи на себе вогонь противника; у фалшивому напрямку пересувались частини одної кавале: рійської дивізії. ' >
Спереду, скільки сягало око, не було видно ворога. За верству від своєї, сотні Листницький бачив чорні, покинуті лігва шанців, за ними здимались жита і сизів передсвітанковий, взбитий вітерцем туман.
Трапилось так, що вороже командування або дізналося про готування до атаки, або завбачило її, але вночі проти 29-го вороже військо покинуло шанці і відійшло верстов на шість, залишивши застави з кулеметами, які й тривожили на всій ділянці нашу піхоту, що протистояла їм.
Десь угорі за купчастими хмарами світило сходячи сонце, а долину всю заливав жовтобілий туман. Подано команду до атаки, полки рушили. Багато тисяч кінських попитів розстеляли глухий, що нагадував підземний, гуркіт. Листницький, здержуючи свого чистокровного коня, не давав йому зриватись на галоп. Віддаль, верстви з, півтори, лягла позаду. До рівних лав кінноти неближалася смуга хлібів. Високе, вище пояса, жито, все перевите чіпкою берізкою і тра: вою, надто заважало коням бігти. Попереду все так же вихрився русявий чубок жита, ззаду лежало воно збите, знівечене копитами. На четвертій верстві коні почали спотикатись, помітно потіти, — ворога все не було. Листницький оглянувся на сотенного командира: на обличчі осавула глухий розпач...
Шість верстов нечувано важкого бігу вирвали в коней сили: деякі під вершниками падали, найвитриваліші хитались, добуваючи останніх сил. Отоді то й сипнули австрійські кулемети, розмірно закахакали випали...-вбивчий вогонь викосив передні лави. Перші завагалися і повернули назад улани, зім'явся козацький полк; їх, що захлеснулися в панічній утечі, поливали, мов з пульверизаторів, кулеметним дощем, розстрілювали з гармат. Небувала розмірами атака, через злочинну недбайливість вищого командування, закінчилась цілковитим розгромом. Деякі полки втратили поло-
вину людського і кінського складу. З полку Листницького вибуло близько 400 забитих і поранених салдатів і 16 офіцерів.
Під Листницьким убили коня, сам він дістав дві рани: в голову і ногу. Вахмістр Чеботарьов, скочивши з коня, схопив його, кинув на сідло, поскакав.
Начальник штабу дивізії, полковник генерального штабу Головачов, зробив кілька моментальних знімків атаки і потім показав їх офіцерам. Поранений сотник Червяков перший ударив його кулаком в обличчя і заридав. Набігши козаки розшматували Головачова, довго знущались з трупа і кинули його в придорожній рівчак, у бруд. Так скінчилася ця блискуча безславністю атака.
З варшавського шпиталю Листницький сповістив батька, що вилікувавшись приїде до нього в Ягідне використати відпустку. Старий, діставши листа, замкнувся в своєму кабінеті, вийшов звідти другого дня хмара-хмарою. Він наказав .Микитовичу запрягти рисака в бігунці, поснідав і покотив до Вешенської. Синові переказав телеграфом чотириста карбованців грошей, послав короткого листа.
"Мені залишається радіти, що ти, мій любий хлопчику, охрестився вогнем. Благородний приділ бути там, а не при дворі. Ти занадто чесний і не дурний для того, щоб міг із спокійним сумлінням ко-лінкувати. Цієї риси не було ні в кого з нашої фамілії. За це ще дід твій попав к неласку і доживав у Ягідному, не сподіваючися і не чекаючи милости вінценосця. Бувай здоровий,. Женю, одужуй. Ти в мене один на цьому світі, пам'ятай. Тітка кланяється тобі; вона здорова, а про себе мені нічого писати, ти знаєш, як я живу. Що ж це діється там на фронті? Невже немає людей з розумом? Не йму віри я газетній інформації—брехлива вона наскрізь, знаю за прикладом минулих років. Невже, Євгене, програємо кампанію? З великим нетерпінням чекаю тебе додому!"