А за ним їхав верхівець козак, мов корогву, притискаючи до грудей недбайливо обстругане держално просторого білого прапора.
Вулиці і подвір'я, де збилися підводи експедиції, загатили підійшовши козаки. Гомін виріс відразу. Багато зустрілося тут товаришів ще з часів служби; залунали радісні оклики, сміх.
— Тю, односуме! Тебе яким вітром занесло?
— Ну, здоров, здоров, Прохоре.
— Хвала богові.
— За малим ми з тобою бою не вчинили. А пам'ятаєш, як під Львовом за австріяками ганялися!
— Куме Данило! Куме! Христос воскрес!
— Воїстину воскрес!—чути було лункий цмок поцілунку; двоє козаків, розгладжуючи вуса, дивилися один на одного, посміхалися, ляскали один одного по плечі.
Поруч інша розмова:
— Нам і розговітися не довелося...
— Та ви ж більшовики, які вам, розговіни?
— Ну, що ж більшовики — більшовики, а в бога віримо.
— Хо! Брешеш?
— Істинний бог!
— А хреста носиш?
— Аж ось він. — І здоровий широковидий червоноґварді-єць — козак, копилячи губи, розстібав комір гімнастівки, витягав позеленілий мідяний хрест, що висів на бронзово-волохатих грудях.
Старики з вилами й сокирами з загонів для спіймання "бунтівника Подтелкова" здивовано ззиралися:
— А гомоніли, ніби ви відкинулися віри христової.
— Ніби ви вже сатані передалися...
— Чутки були, ніби грабуєте ви церкви і попів нищите.
— Брехня!—впевнено заперечував широковидий червоно-ґвардієць. — Брехню вам втелющують. Я перед тим, як з Ростова вийти, до церкви ходив, причастя приймав.
— Ска-а-а-жи на бога! — зраділо ляскав руками якийсь миршавенький дідок, озброєний списом з відрізаним наполовину ратищем.
Жвавий гомін гудів на вулиці і по дворах. Але за півгодини кілька козаків, з них один вахмістер Боківської станиці, розштовхуючи збиті у щільний масив юрби, пішли вулицею.
— Хто з загону Подтелкова — збирайтеся на переклик!— вигукували вони.
Підосавул Спиридонов, в захисній сорочці і захисних наплічниках, зняв кашкета з офіцерською кокардою, що біліла мов відрубана грудочка рафінаду, погукував, повертаючися на всі боки:
— Всі, хто з загону Подтелкова, відходь ліворуч під тин!
Решта — праворуч! Ми, ваші брати-фронтовики, разом з вашою делегацією вирішили, що ви повинні здати нам всю зброю, бо людність боїться вас із зброєю. Складайте рушниці і іншу зброю на ваші підводи, охоронятимемо її разом. Ваш загін ми направимо до Краснокутської і там, у раді ви одержите всю вашу зброю.
Серед козаків-червоноґвардійців — глухе хвилювання:. Викрики з двору. Кричить козак Кумшацької станиці Коротков:
— Не здамо!
Глухий навальний гук на вулиці, по дворах, набитих людьми.
Пришлі козаки ринули праворуч і серед вулиці, натовпом, розрізненим і розбитим, залишилися червоноґзардійці з загону Подтелкова. Кривошликов, в накинутій наопашки шинелі зацьковано оглядався. Лагутін кривив губи. Знявся розгублений гомін.
Бунчук, твердо вирішивши не здавати, зброї, держачи рушницю напереваги, швидко підійшов до Подтелкова'.
— Зброю не здамо. Чуєш, ти?..
— Тепер пізно... — прошепотів Подтелков, конвульсійно жмакуючи в руках список загону.
Список цей перейшов до рук Спиридонова. Він, швиденько прочитавши його, спитав:
— Тут 128 чоловіка... Де решта?
— Відстали дорогою.
— А, он як... Ну, гаразд. Накажи, щоб зносили зброю.
Подтелков перший відчепив наган з кабурою, передаючи
зброю сказав невиразно:
— Шабля й Гвинтівка в тачанці.
Почали роззброювати. Червоноґвардійці мляво зносили зброю, револьвери кидали через тини, ховали, розходячись по дворах.
— Всіх, хто не здає зброю, труситимемо! — крикнув Спиридонов весело і широко оскиряючися.
Частина червоноґвардійців, з Бунчуком на чолі, відмовилася здати рушниці; їх обеззброїли силою. Тривогу збив кулеметник, що ускакав з хутора з кулеметним замком. Скористувавшася з метушні, сховалося кілька чоловіка. Але зараз же Спиридонов виділив варту, оточив усіх, що залишилися з Подтелковим, обшукав, спробував зробити переклик, але — полонені відповідали неохоче, деякі покрикували:
— Чого тут перевіряти. Всі тут!
— Женіть нас до Краснокутської!
— Товариші! Кінчайте справу! і
Опечатавши і під підсиленою охороною відіславши грошову скриню до Каргінської, Спиридонов вишикував полонених, скомандував, зразу змінивши тон і ставлення:
— Ряди здвой! Ліворуч! Праве плечо вперед, кроком руш! Мовчать!
Невдоволення хвилею пройшло по лавах, червоноґвардій-пів. Пішли недружньо, помалу, незабаром зламали лави і йшли вже натовпом.
Подтелков, сам умовлявши своїх здавати зброю, очевидно ще 'сподівався на якийсь щасливий кінець. Та тільки но пол'о-нених вигнали за хутір, козаки, що вартували їх, почали тіснити крайніх кіньми. Бунчука, що крокував ліворуч, дід-ко-зак, з полум'яно-рудою бородою і почорнілою від старости сергою в вусі, без причини вдарив батогом. Кінець його посмугував Бунчукові щоку. Він повернувся, стиснувши кулаки алеж другий, ще дошкульніший удар примусив його метнутися в глиб натовп} . Він мимоволі зробив це, порваний тваринним інстинктом самоохорони і, стиснутий тілами щільно збитих товаришів, зшерше по смерті Ганни скривив губи нерівною усмішкою, дивуючись про себе тому, як живуче і чіп ке в кожному бажання жити.
Полонених почали бити. Старі, озвірілі, бачачи беззбройних ворогів, гнали на них коні, збішуючися з кульбак, били батогами, тупиками шабель. Мимоволі кожен з битих намагався протиснутися всередину; знялася штовханина, крик.
Високий бравий червоноґвардієць з низівських крикнув, розмахуючи піднятими вгору руками:
— Вбивати — так убивайте відразу, вашу мать!.. Що ви знущаєтеся?
— Де ж ваше слово? — задзвенів Кривошликов.
Старики притихли. На запитання одного з полонених —
"Куди ви нас женете", один з вартових, молодий фронтовик, іцо видно співчував більшовикам, відповів півголосом:
— Наказ був — на хутір Пономарьов. Ви не бійтеся, братики. Поганого вам нічого не заподіємо.
Пригнали на хутір Пономарьов. '
Спиридонов з двома козаками став на дверях тісної крамнички, пропускаючи по одному, питав:
— Ім'я, прізвище? Звідки родом? — Відповіді записував у польову заялозену книжку.
Дійшов ряд до Бунчука.
— Прізвище? — Спиридонов приставив жало олівця до паперу, мельки глянув на похмуре лобасте обличчя червоно-ґвардійця і. бачачи як їжаться губи того, готуючи плювок, вигнувся всім тілом у бік, крикнув: