рий дивився на гостей, ЩО ПІДХОДИЛИ; ие кліпаючи, і в погляді його все більше відбивалось неприховуваяе здивування. Де ж висячі генеральські еполети ? Де аксельбанти, й ордени ? І що ж де за генерали, якщо їх нічим не можна відрізнити від звичайних солдатських писарів? Пантелей Прокопович був раптово й глибоко розчарований. Йому стало навіть якось прикро і за своє урочисте готування до зустрічі і за цих генералів, що ганьблять генеральське звання. Чорт забери, якби він знав, що з'являться отакі генерали, то він і не одягався б так ретельно, і не ждав би з таким трепетом, і вже, в усякому разі, не стояв би, як дурень, з блюдом у руках і з погано випеченим хлібом на блюді, що його й пекла, мабуть, якась шмарката3 баба. Ні, Пантелей Мелехов ще ніколи не був посміховиськом для людей, а от тепер довелося : хвилину тому він сам чув, як за його спиною хихикали дітлахи, а одне чортеня навіть крикнуло на все горло : "Хлопці! Глянь, як кривий Мелехов настовбурчився! Наче йоржа проковтнув !" Коли б хоч було за що зносити глум та трудити хвору ногу, отак виструнчившись ... Всередині в Пантелея— Прокоповича все клекотіло від обурення. А все винен отой проклятий боягуз отаманчик! Прийшов, набрехав, взяв кобилу й тарантас, по всьому хуторі бігав, висолопивши язика, балабончики і дзвіночки для тройки розшукував. От уже справді: нічого путнього не бачив чоловік, то й ганчірці радий. За свій вік Пантелей Прокопович не таких генералів бачив! От хоч би на імператорському огляді: інший іде — всі груди в хрестах, у медалях, золотом гаптовані; дивишся, аж душа радіє, ікона, а* не генерал ! А ці — всі в зеленому, як жовтобрюхи. На одному навіть не кашкет, а якийсь котелок під серпанком, і морда вся виголена, жодної волосинки не знайдеш, хоч з свічкою шукай... Пантелей Прокопович нахмурився і мало не плюнув від огиди, але його хтось дуже штовхнув у спину, гучно зашепотів :
— Іди ж, піднось !
Пантелей Прокопович ступив наперед. Генерал Сідорин через його голову швидко оглянув натовп, звучно сказав.
— Здрастуйте, панове старики !
— Здравія желаем, ваше превосходительство ! — врозбрід загомоніли хуторяни.
Генерал милостиво прийняв хліб — сіль з рук Пантелея Прокоповича, сказав "спасибі!" і передав блюдо адьютантові.
Високий, сухоребрий англійський полковник, що стояв поруч з Сідориним, спід низько насунутого на очі шолома з холодною цікавістю розглядав козаків. З наказу генерала-Бріггса — начальника британської військової місії на Кавказі — він супроводив Сідорина в його інспекційній поїздці по очищеній від більшовиків землі Війська Донського і з допо-
могою перекладача сумлінно вивчав настрої козаків, а також знайомився з обстановкою на фронтах.
Полковник був стомлений дорожними злигоднями, одноманітним степовим пейзажем, нудними розмовами і всім складним комплексом обов'язків представника великої держави, але інтереси королівської служби — насамперед! і він уважно дослухався до промови станичного оратора і майже все розумів, бо знав російську мову, приховуючи це від сторонніх. З суто британською гордовитістю дивився він на різнохарактерні смуглі обличчя цих войовничих синів степу, дивуючись з тієї расової суміші, яка завжди впадає в очі, коли дивитись на козачий натовп; поруч з білявим козаком —слов'янином стояв типовий монгол, а> коло нього чорний, як вороняче крило, молодий козак з рукою на брудній перев'язі, тихо розмовляв із сивим біблійним патріархом, і можна було закладатись, що в жилах цього патріарха, який спирається на патерицю, одягненого в старомодний козацький чекмень тече чистісінька кров кавказьких горців...
Полковник був справжнім патріотом і трохи знав історію: розглядаючи козаків, він думав про те, що не тільки цим варварам, але й онукам їхнім не доведеться йти в Індію під командуванням якогонебудь нового Платова. Після перемоги над більшовиками знекровлена громадянською війною Росія надовго вийде з строю великих держав, і протягом найближчих десятиріч східним володінням Британії вже ніщо не загрожуватиме. А що більшовиків переможуть,— полковник був твердо переконаний. Він був людина тверезого розуму, до війни довго жив у Росії, і, звичайно, ніяк не міг вірити, щоб у напівдикій країні запанували утопічні ідеї комунізму...
Увагу полковника привернули жінки, що голосно перешіптувались. Він, не повертаючи голови, оглянув їх вилицюваті обвітрені обличчя, і на твердо стиснені губи його набігла ледве помітна, презирлива усмішка.
Пантелей Прокопович, вручивши хліб — сіль, зник у натовпі. Він не став слухати, як від імени козачого населення станиці Вешенської прибулих вітав якийсь вешенський красномовець, а, обійшовши натовп, попрямував до тройок, що стояли оддалік.
Коні були в милі й важко носили боками. Старий підійшов до своєї запряженої в голоблі кобилки, рукавом протер їй ніздрі, зітхнув. Йому хотілось вилаятись, зараз же випрягти кобилу і відвести її додому,— таке велике було його розчарування.
В цей час генерал Сідорин промовляв до татарців. Похвально згадавши про їх бойові дії в тилу у червоних, він сказав : 3
— Ви мужньо билися з нашими спільними віорогами. Ваші заслуги не будуть забуті батьківщиною, що поступово звільняється від більшовиків, від їх страшного ярма. Мені хотілося б відмітити нагородою тих жінок з вашого хутора, які, як нам відомо, особливо відзначились у збройній боротьбі проти червоних. Я прошу вийти наперед наших героінь-козачок, прізвища яких будуть зараз оголошені!
Один з офіцерів прочитав короткий список. Першою в ньому була Дарка Мелехова, інші були вдови козаків, убитих на початку повстання, що брали участь, як і Дарка, в розправі над полоненими комуністами, пригнаними в. Татарський після того, як здався Сердобський полк.
Дарка не поїхала в поле, як наказував Пантелей Прокопович. Вона стояла тут, в юрбі хутірських жінок, і була прибрана, немов на свято.
Як тільки вона почула своє прізвище, розштовхала жінок і сміливо пішла вперед, на ходу поправляючи білу, з мере-живою каймою хустку, мружачи очі І трохи збентежено усміхаючись. Навіть стомлена після дороги і любовних пригод, вона була надзвичайно гарна! Незагорілі бліді щоки різкіше відтіняли гарячий блиск примружених, прагнучих очей, а в свавільному вигині нафарбованих брів і в лінії усміхнених губ таїлось щось звабливе і нечисте.