Тихий Дін. Книга четверта

Страница 130 из 136

Михаил Шолохов

— Зовсім не розуміюсь на цьому ділі.

— А Чумаков розуміється?

— І Чумаков не розуміється.

— То на якого ж дідька .ти мені його тичеш ? Ти_

353

23. Тихий Дон. 194

офіцер, і повинен розуміти, тактику знати і всякі такі штуки.

— З мене такий офіцер був, як з тебе зараз командир загону! А тактика в нас одна : гасай по степу та частіше оглядайся...— насмішкувато сказав Григорій. ,

Фомін підморгнув Григорію і погрозив пальцем.

— Бачу тебе наскрізь! Все в холодок ховаєшся ? В затінку хочеш лишитися ? Це, брат, тебе не виручить І Що взводним бути, що начальником штабу — одна ціна. Думаєш, якщо піймають тебе,— скидку зроблять ? Аякже, сподівайся.

— Нічого я про це не думаю, даремно ти догадуєшся,— уважно розглядаючи темляк на шаблі, сказав Григорій.— А чого не знаю, за те і братись не хочу...

— Ну, не хочеш — і не треба, якось обійдемось і без тебе,— погодився ображений Фомін.

Круто змінилась обстановка в окрузі: в дворах заможних козаків, скрізь, де раніше Фоміна зустрічали з великою гостинністю, тепер на засув запирали ворота, і хазяї, як тільки в хуторі з'являлась банда, дружно розбігалися, ховались по садках та левадах. Виїзна сесія Ревтрибуналу, що прибула у Вешенську, суворо засудила багатьох козаків, які раніше гостинно приймали Фоміна. Чутка про це широко прокотилась по станицях і зробила відповідний вплив на тих, хто відкрито виявляв свою прихильність до бандитів.

За два тижні Фомін зробив величезне коло по всіх станицях верхнього Дону. В банді було вже близько ста тридцяти шабель, і вже не поспіхом сформована кінна група, а кілька ескадронів перекиненого з півдня 13-го кавполку ходили за ними слідком.

Споміж бандитів, які приєднались до Фоміна останніми днями, багато було уродженців далеких місць. Всі вони потрапили на Дон різними шляхами: деякі поодинці втікали з етапів, з тюрем і таборів, але основна маса їх складалася з групи в кілька десятків шабель, яка відкололась од банди Маслака, а також із залишків розгромленої банди Курочкіна. Маслаківці охоче розділились і були в кожному взводі, але курочкінці не захотіли роз'єднуватись. Вони цілком склали один взвод, міцно згуртований, що тримався трохи осібно від інших. І в боях і на відпочинку вони діяли об'єднано, стояли один за одного горою, а розграбувавши денебудь крамницю €СТ або склад, все скидали в спільний взводний казан і ділили здобич порівну, суворо додержуючи принципу рівності.

Кілька чоловіка терських і кубанських козаків у приношених черкесках, двоє калмиків з станиці Великокняжеської, латиш у мисливських довгих, по стегна, чоботях і п'ять матросів — анархістів у смугастих тільниках та вигорілих на сонці

бушлатах ще більше різноманітили й так строкато одягнений, різнорідний склад фомінівської банди.

— Ну, і тепер будеш казати, що в тебе не розбійнички, а оті, як їх ... ідейні борці ? — спитав якось Фоміна Чумаков, показуючи очима на розтягнену похідну колону.— Тільки папи — розстриги та свині в штанях нам і бракує, а то був би повний збір пресвятої богородиці...

Фомін промовчав. Єдиним бажанням його було — зібрати навколо себе якнайбільше людей. Він ні на що не зважав, приймаючи добровільців. Кожного, хто виявляв бажання служити під його командуванням, він розпитував сам, коротко говорив :

— Служити придатний. Приймаю. Іди до мого начальника штабу Чумакова, він скаже, в якому взводі тобі бути, видасть на руки зброю.

В одному з хуторів Мігулинської станиці до Фоміна привели добре одягненого кучерявого і смугловидого хлопця. Він. заявив про своє бажання вступити в банду. Розпитуючи його, Фомін встановив, що хлопець — житель Ростова, був засуджений недавно за збройне пограбування, але втік з ростовської тюрми і, почувши про Фоміна, пробрався на верхній Дон.

— Хто ти такий з роду — плоду? Вірменин чи булгарин?— спитав Фомін.

.— Ні, я єврей,— зам'явшись, відповів хлопець.

Фомін розгубився від несподіванки і довго мовчав. Він не знав, що йому зробити в цьому, такому непередбаченому, випадку. Поміркувавши, він тяжко зітхнув, сказав :

— Ну, що ж, єврей — то й єврей. Ми й такими не гребуємо... Все таки на зайвого чоловіка більше. А верхи їздити ти вмієш ? Ні ? Навчишся! Дамо тобі попервах якунебудь немудру кобильчину, а потім навчишся. Іди до Чумакова, він тебе опреділить.

Через кілька хвилин розлючений Чумаков підскакав до Фоміна.

— Ти здурів чи жарти жартуєш ? — крикнув він, спиняючи коня.— На чорта ти мені жида прислав ? Не приймаю ! Нехай мететься під три вітри!

— Візьми, візьми його, нехай буде нас більше,— спокійно сказав Фомін.

Але Чумаков з піною на губах загорлав :

— Не візьму! Вб'ю, а не візьму! Козаки галас зняли, іди сам їм раду давай !

Поки вони сперечались і сварились — біля обозної тачанки з молодого єврея стягли вишивану сорочку і кльоши-сті сукняні штани. Приміряючи на себе сорочку, один з козаків сказав :

— Он бачиш за хутором бур'ян торішній ? Біжи туди риссю і лягай. Лежати будеш — поки ми поїдемо звідси, а як поїдемо — вставай і шквар, куди хочеш. До нас більше не приходь, уб'ємо, іди собі краще в Ростов, до мамаші. Не ваше це єврейське діло — воювати. Господь — бог вас навчав торгувати, а не воювати. Без вас упораємось і якось раду дамо 1

Єврея не прийняли, зате того ж дня з сміхом і жартами зарахували в другий взвод відомого по всіх хуторах Вешен-ської станиці дурника Пашу. Його захопили в степу, привели в хутір і урочисто вбрали в зняте з убитого червоноар-мійця обмундирування, показали, що робити з гвинтівкою, довго вчили орудувати шаблею.

Григорій ішов до своїх коней, що стояли біля конов'язі, але, побачивши осторонь густий натовп,— попрямував туди. Вибух реготу примусив його прискорити ходу, а потім, коли настала тиша, він почув чийсь навчаючий розсудливий голос :

— Та не так же, Паша! Хто так рубає ? Так дрова можна рубати, а не людину. Треба ось так, зрозумів ? Зловиш — і зразу наказуй йому ставати навколішки, а то стоячого тобі рубати буде незручно... Стане він навколішки, а ти отак, ззаду, і втни його по шиї... Старайся не прямо рубати, а з потягом на себе, щоб лезо різало, йшло навскоси ...

Оточений бандитами, юродивий стояв, виструнчившись, міцно стискаючи ефес оголеної шаблі. Він слухав напучування одного з козаків, усміхаючись і щасливо мружачи вирячкуваті сірі очі. В куточках його рота, наче в коня, біліли набиті піняві заїди, по мідночервоній бороді на груди струмками текла слина... Він облизував нечисті губи і шепеляво, недорікувато говорив :