Одного разу до палатки вбіг робітник, завзятий мисливець, і схвильовано гукнув:
— Товаришу інженере! Беріть швидше рушницю! Двоє гусей літають весь час над палаткою. Низько-низько!
Я схопив рушницю і вибіг надвір. Дійсно, двоє гусей кружляли над палаткою. Я приклав рушницю і націлився. Раптом у мене блиснула думка: "Може, це мої "тєгі-тєгі"?"
— Тєгі-тєгі! — гукнув я на весь голос.
Гуси враз почали знижуватися і сіли біля палатки. В одного я побачив знайому лапку без перетинки. Робітник стояв і незрозуміло дивився то на мене, то на гусей. Він працював зі мною недавно і не знав цієї історії.
— Тєгі-тєгі! — покликав я гусей, і вони підійшли до мене зовсім близько.
Мені хотілося схопити їх на руки і притиснути до своїх грудей, але я боявся, що вони злякаються.
— Винесіть хліба! — гукнув я робітникові.
Він приніс шматок, і я кинув його гостям. Потім я зайшов у палатку і звідти покликав: "Тєгі-тєгі!"
Гуси несміливо покрутилися біля порога і зайшли всередину. Але довго вони не всиділи. Вони зняли крик і тикалися головами в двері. Я випустив їх, і вони полетіли. Другого дня гуси знову повернулися. Я виставив біля палатки їжу, і вони кілька разів на день прилітали подзьобати хліба, каші, вівса, але до палатки заходили дуже неохоче.
Незабаром гуси намостили поблизу гніздо, і через кілька днів у ньому з'явилося велике зеленкувате яйце, потім друге, третє...
Нарешті гуси закінчили нестися і сіли на гніздо. Тепер вони вже не приходили до палатки вдвох, а тільки по черзі. Поки гуска їла кашу, гусак виконував її обов'язки, висиджуючи гусенят.
Ми всі нетерпляче ждали появи нового покоління гусей, але мені особисто так і не довелося їх побачити: залізниця в основному була закінчена, і частину інженерно-технічних працівників перекидали на нове будівництво. Серед них був і я.