Коли я розповів так, як оце вам, лікар задумався, а потім сказав:
— Який збіг обставин! Я знаю точнісінько таку саму історію. З тією тільки різницею, що дівчина та була не вихованкою у трудовій колонії, а працювала там художнім керівником. А своєму хлопцеві вона навмисне сказала неправду, щоб, либонь, перевірити глибину його почуттів…
— А ім'я… ім'я вашої знайомої! — нерозумно вихопилося в мене.
— Ім'я не змінюють. Воно в неї те ж, що й було, а прізвище змінила…
Для мене стало все ясно. Навіть те, що вилив я свою наболілу душу ні перед ким іншим, як перед чоловіком моєї безнадійної любові. Моє перше враження? Не знаю, як сказати. Я мав тоді тільки одне чітке бажання: залишитись на самоті.
Симпатичний лікар зрозумів мене. Буркнувши "пробачте", він залишив мене самого, і коли я пізніше прийшов попрощатися з ним, тактовно не здивувався.
Моя мета була досягнута.
Я віднайшов свою кохану — і міг повертатися додому.
1949