— Одкрийте мене миру, соберіть собраніє, щоб я прочитав доклад, і я вам говорю — що всі будуть щасливі. Я ж — Карл Любомирський. Люблю мир...
Він колишній домовласник, навіть "кустарний" фабрикант — виробляв колись усякі шипучі води й "самый полезный напиток — запорожский мед".
Годі дивуватись, що його не цілком задовольняють радянський лад і закони, а надто майнові й щодо квартирних справ, через це він почуває потребу тепер писати нові закони.
Ось вам його проект кримінального кодексу:
"За один удар — три дня наручников. За одно слово ругни — три дня моления в церкви или в синагоге.
За воровство и растрату вещей — отработать потерпевшему по согласию.— Если же потерпевший не согласен, чтобы вор отрабатывал у него, то вор должен уплатить ему третью часть своего жалования или дохода. Если вор не растратил вещей, то на каждый рубль стоимости вещей — день служения молитвенного покаяния в своей религии и в молитвенном доме".
Він жваво цікавиться поточним політичним життям і співчуває опозиції, зокрема Л. Троцькому. На кожну нову подію він по змозі відгукується віршем або статтею, яку, записавши до свого "Изходящего",— притьмом несе від одної редакції до інших.
Його творчість і тематика різноманітні, як ні в кого з класиків, але вся вона глибоко просякає автобіографічними рисами. Вчора він приніс свого "романа" на п'ятьох сторінках "Как я победил графиню Шереметьеву" й фривольного вірша "На память гордым барышням", а сьогодні він кладе на редакційний стіл нового вірша:
"На пам'ять Всеросійському Центральному Совету".
Ось вам цей вірш, де "Великий диктатор" ллє в "старі міхи нове вино", не забуваючи й про космічне значення своєї власної персони:
Мир сєму дому
І всьому гражданському народу. Тепер же все безчесне і позор не Всеросійське наказания провалилось, Бо в нашій Всеросії щасливе правительство народилось. Пошли ж йому, господи, щоб йому повсіда здоровилось. І багато років жилось, щоб усе це безчесне й позорне Всеросійське наказания провалити прийшлось. Ще й неправда трясеться, що новорожденному правительству Повинуватись придеться.
Слава нашому правительству! Слава і держава! Многі лєта. Многі лєта. (Хор).
Здрастуйте, всеросійські граждани і ви, вищі органи!
Форма цього вірша, що й казати, оригінальна, як узяти на увагу, що вірш написано з приводу десятиріччя Жовтневої революції, але, не забувайте, що й авторові вірша шостий десяток літ...
"Великий диктатор" Карл II за плацдарм своїх виступів обрав редакції та установи,— вуличних виступів він звичайно уникає. Проте якісь масові видовища й події можуть і його підбити на вуличну авантюру.
Кілька років тому, коли в Києві на Сінному базарі "поновлялись" церковні бані на "Хкорбящій" і натовп перекупок, крамарів та люмпену голосно обмірковував "чудо", "Великий диктатор", що й собі прийшов сюди перевірити "чудеса", не витримав. Релігійне піднесення натовпу й нетерпляче чекання нових чудес аж до політичного перевороту, що їх досить одверто й войовниче виявляли тоді перед церквою крамарі та перекупки, видалися Кирилові Івановичу, за слушну нагоду, щоб самому об'явитись народові. Він вдерся до середини натовпу, де найбільше клекотіли суперечки та сварки, й бахнув таку промову:
— Це, граждани, не чудо, що кумполи обновилися, а ось я вам розкажу про настояще чудо. Чоловік тепер новий об'явився, що всіх вас спасе і нашу Райросію зробить щасливою! Ось де чудо, граждани! Цей чоловік продиктував нові закони і скоро буде правити Райросією, як регент, потому що Карл Маркс і Ленін робили, но тільки не доробили, а ось він доробить!
Ви вже збагнули, якого це регента мав на оці Кирило Іванович? Та самого ж себе! Він видобув тоді з-за пазухи свої вірші та філософські трактати й тут же почав їх голосно читати, одначе міліції він видався за вельми непевного, що скидається на монархічного агітатора. Його заарештовано разом з усіма його шпаргалами, передано до ДПУ, де він укупі з якимись ченцями, кількома непманами й попом переночував ніч і щасливо вийшов на другий день, щоб писати далі свій безконечний "Исходящий" і компонувати нові вірші.
Кирило Іванович одмовився від нових спроб прилюдно виступати "явочним порядком", але це бажання він конденсує в собі й добирає легальних способів. Його можна бачити в Робмисі, де він намагається дійти прав естрадника, щоб, кінець кінцем, декламувати на сцені свої твори й отак дійти до мас.
Кирило Іванович, Карл II, зовсім не зрікається свого українського походження, але він вважає, що його персональне значення перейшло національні межі: він прагне космосу, дарма що говорить, як сам запевняє, "русько-українським нарєчієм"...
А втім'його потреби передати свої філософські думки не цілком'задовольняє лексичний запас цих двох мов і він мусить вигадувати нові терміни й епітети. Ось кілька з них:
титул — царат
партизан — партієць
Райросія — Велика Росія (майбутня)
автор —.винний
ставка—(кватирна) мерзавка
подлец — депозит
Він був би дуже симпатичним мирним дідуганом, якби не його пристрасть до популярності, егоцентризм і часті відвідування редакцій та всяких адміністративних і громадських установ, починаючи від Окрвиконкому й кінчаючи спілкою Робмис. Нещодавно він написав тов. Рикову "Доклад о международном положений" і нетерпляче чекає на відповідь.
Не увібрати в один нарис довгу галерею портретів, тих, кому — як це не дивно й не суперечно — вільно все.
їх безліч. Я подав тільки випадкові, найхарактерніші. Частина з них цілком безпечні^ мирні й незлостиві, але певна частина їх потребує, якщо вже не заходів громадської профілактики, то принаймні певної опіки й догляду.