Одним словом, який розділ Біблії читаємо цього тижня: "І покликав він"? А в мене інший розділ, розділ "Іди геть!"37. "Іди геть! — сказали мені.— Забирайся звідси, Тев'є, з землі твоєї і з батьківщини твоєї, з твого села, з твоєї хати, де ти народився й прожив усі свої роки, на ту землю, яку покажу тобі,— йди, куди очі ведуть!.." І коли саме надумали таке сказати Тев'єві? Тоді, коли він уже старий, кволий і самітний, як ми кажемо у новорічній молитві: "Не покидай мене на старості!.." Але я плутаю різні історії, забув зовсім, що ще не розповів вам про те, які новини в Палестині. Які можуть бути там новини, любий друже? Країна гарна, що й казати! Але Палестина в Палестині, а я поки що тут... Це про Тев'є, очевидно, сказано у книзі "Есфір": "І якщо судилося загинути, загину",— був небораком, небораком і помру. Здається, однією ногою вже стояв на тому боці, у святій країні, лишилось тільки взяти квиток, сісти на пароплав — і гайда! Що ж робить Господь бог? Надумав мій старший зять Мотл-жилетник, кравець з Анатівки, і, не при вас кажучи, раптом, ні сіло ні впало, звалився та й помер! Був дужий, здоровий, і така біда! Тобто, правду кажучи, богатирського здоров'я він ніколи не мав. Ремісник, прости господи, сидів день і ніч з ниткою та з голкою і латав, вибачайте, штани. Так довго латав, аж поки дістав сухоти, почав кахикати, кахикав-кахикав, поки виплюнув останній шматок легенів. Не допомогли ні лікар, ні знахар, ні козяче молоко, ні шоколад з медом. Добрий чолов'яга був, хоч і простий, не сильно вчений, але чесний, без хитрощів, любив мою дочку — душі не чув! І життя не шкодував заради дітей, а за мене ладен був піти в огонь і в воду!
Одним словом, як сказано в Біблії: "І вмер Мойсей",— помер Мотл і залишив мені добру мороку. Де вже міг я навіть думати про Палестину? Я мав добру Палестину у себе в хаті! Та й як можна залишити, скажіть, будь ласка, вдову з маленькими дітьми-сиротами напризволяще, без шматка хліба? Хоч, як подумати, чим я можу їй допомогти? Я ж їй не воскрешу чоловіка, а дітям її не поверну батька з того світу. Та й сам я теж не більше, як грішна людина, на старості літ хотілося б дати трохи спокою старим кісткам, відчути, що й ти людина, а не скотина. Досить того гармидеру, досить скніти в земних справах! Час трохи подумати і про той світ. А надто, коли я поспродував усю мою худобу: коняки, як вам відомо, я давно вже здихався, та й корівок усіх до одної продав, лишилася тільки пара бичків, з яких згодом могло б вийти щось путнє, якщо їх добре годувати,— і ось раптом маєш — ставай на старості літ батьком малих сиріток! Думаєте, що це вже все? Не поспішайте! Головне буде далі, бо у Тев'є, коли трапиться біда, то, як ви добре знаєте, вона за собою тягне ще одну біду. Наприклад, коли мене одного разу спіткало нещастя — здохла корівчина, то зразу слідом за нею здохла ще одна корова... Отак уже створив Господь свій світ, і так воно мусить бути — нічого не вдієш!
Одним словом, ви ж, певно, пам'ятаєте історію з моєю мізинною, з Бейлкою, з великим щастям, якого вона досягла? Піймала птаха, Педоцура, зуха, підрядчика воєнного часу, який привіз до Єгупця лантух із золотом і втьопався в мою дочку, хотів мати жінку-красуню, послав до мене, згорів би він, шадхена Ефраїма, колінами витоптав стежку, мало не здох на місці, і взяв її в чому була, осипав її з голови до ніг діамантами, брильянтами та різними подарунками. Здавалося б, таке щастя, еге ж? Але з усього цього великого щастя вийшов пшик, та ще який пшик! Пшик з гряззю, хай бог боронить і милує! Бо коли бог захоче, щоб колесо повернулося навспак, то нічого не вдієш. Як у псалмі сказано: "Підводить з багна бідняка",— і не встигнеш отямитись, як раптом: "споглядає на небо і на землю",— гепається сторч головою об землю. Бог любить бавитися з людьми. Ой, як він любить бавитися! Отак він бавився з Тев'є кілька разів: "То піднімає, то опускає",— з грязі в князі, і знову бовть у грязь! Так само було з підрядчиком Педоцуром. Ви ж, певно, пам'ятаєте його пишноту, великий будинок з кільканадцятьма служницями, з тисячею дзеркал, годинників і з різними цяцьками в Єгупці? Пам'ятаєте, я вам розповідав, здається, як я умовляв тоді мою Бейлку, благав її, щоб вона домоглася у чоловіка: нехай купить для неї цей будинок і, ради бога, запише на її ім'я? Та вона мене, певна річ, послухалась, як того собаку, що бреше,— хіба батько щось розуміє? Батько ж нічого не тямить! І чим воно скінчилось? Скінчилось так, що і ворогам такого не побажаєш: мало того, що він збанкрутував, залишився ні з чим, поспродував усі дзеркала з усіма годинниками, з жінчиними діамантами та брильянтами, він ще вскочив у брудну історію, змушений був накивати п'ятами, хай нас бог милує, і поїхав туди, де козам роги правлять, тобто аж до Америки. Туди ж їдуть усі стражденні душі, от і він з Бейлкою поїхав туди. Попервах вони дуже мучились, з'їли всі гроші, що мали з собою, а коли не стало більше що жувати, змушені були піти на роботу, виконували найтяжчу працю, як колись євреї в Єгипті. Обоє — і він, і вона! Тепер Бейлка пише, що їм уже, хвалити бога, покращало: вони в'яжуть панчохи на машині і "роблять життя..." Так воно зветься там, в Америці. По-нашому це означає: заробляють на шматок хліба... Єдине щастя, що їх тільки двоє, пише вона, без дитини, без родини — і за це хвалити бога!
Ну, питаю вас, чи не заслужив він, щоб його четвертували,— це я кажу про шадхена Ефраїма,— за оте щасливе сватання, яке він мені нараяв, і за те багно, куди він мене завів? Чим було б їй погано, наприклад, коли б вона вийшла заміж за ремісника, як Цейтл, або за вчителя, як Годл? Щоправда, їм теж не дуже поталанило! Одна — молода вдова, а друга — казна-де на поселенні! Та це вже господня воля, людина тут безсила... Знаєте, моя стара, мир їй, моя Голда, була розумна жінка, хоча б тим, що завчасно здогадалася і попрощалася з оцим дурним світом. Бо кажіть що хочете, але ніж мати стільки горя від своїх дочок, як оце Тев'є має, то чи не в тисячу разів краще лежати в домовині? Але, як сказано у нас: "Проти волі живеш",— вези, кобило, хоч тобі немило. Людина не бере сама, а як захоче взяти, їй дають по руках... Тим часом ми збочили, отже, "повернімось до справи" — залишимо, як ви кажете в ваших книжках, царевича і повернімось до царівни. На чому ж ми зупинились? На розділі "Іди геть!". Але, перш ніж перейдемо до цього розділу, я б хотів вас попросити, щоб ви потрудились і на хвилинку зупинились на розділі "Болок"38. Хоч людський звичай велить, відколи світ стоїть, спершу вивчати "Іди геть!", а потім "Болок", але зі мною вивчали спершу "Волок", а вже потім "Іди геть!". І вивчали зі мною "Болок" так добре, що можете послухати, воно вам коли-небудь придасться.