Поцілувались тричі, як личить добрим людям, і розійшлись.
На третій день, у супроводі Андрія Обеременка, Тарас ішов, прискорюючи все дужче крок, на ближню пристань, де ждав його рибальський човен. Іншим, хто теж хотів провести, Усков звелів побуть у форті: нічого здіймати шум і все таке. Сам попрощався дома. Агата теж. Наталя збагнула враз, що він далеко їде, й не відпускала, плачучи на шиї в нього...
Хоч квапили його з човна, зайшов на гауптвахту і попрощавсь з Мостовським.
— От клятий — перехрестив тебе услід по-своєму, — бурчав Андрій. Він мав на шляхту зуб за те, що служить царю й престолу.
— Андрію, він найліпший — крім Іраклія — тут чоловік. — сказав Тарас. — Держись його.
— Про мене...
Віддавши торбу в човен, обняв Андрія, міцно поцілував. Той відповів, незграбно якось тикаючись лицем в лице, і заридав, гамуючи у грудях стогін.
Човен уже відплив, нідняв вітрило, виповнив його ногожим вітром, а він стояв на пристані, дивився вслід...
— Брат? — запитав керманич.
Тарас кивнув.
Осяяний низьким рожевим сонцем, здіймавсь на скелі в небо далекий форт. Здавалося, що він стояв на місці чи навіть плив за ними страшним пустельним маревом...
— У вас одне вітрило? — спитав Тарас керманича.
— Одне. А що?
— Йдемо повільно.
— Видно, не дуже ти скучатимеш за Мангишлаком...
— Сім років там поховано! — зітхнув Тарас і повернувся лицем в бік моря й Астрахані...
Здригнувся, враз почувши, що б'ють зорю. Оглянувся: довкола ніч. Ні форту, ні шуму хвиль... Це Федір кинув дрова, готуючись топити грубку! Рано звик уставать. А може, старість... Старість!.. Підкралася зненацька так, що він не встиг помітити. В Новопетровському ще ніби був здоровий і молодий, а в Петербурзі... Правда, вже й там, за Каспієм, мав ревматизм і лисину, як у Сократа, та все ж тримався, легко міг обійти довкола форт і не задихатись... Цур, цур йому! Ті десять літ згадати нині страшно, а як було їх пережити!.. Князь Долгоруков знає, чим пригрозить... Навряд чи хто захоче пройти ще раз усі круги пекельні, що він пройшов за тим Уралом!..
Важко перевернувся на другий бік, вдихнув повітря глибше. Спав чи не спав? Навряд. Ті видива були не сном, а скриком його душі, сльозою втрачених даремно літ. Хто знає, яким було б його життя, коли б не Братство і не арешт та все, що потім сталося... Ні, це не жаль, не каяття! Він чесно йшов. І в цьому вища істина!
Склепив повіки. Треба таки поспати. Хворий та ще невиспаний, не вдержить він різець у пальцях... А Клодт, точніше, його портрет, чекає внизу труда... Людина, доки трудиться, доти й живе... Це дід казав чи батько?.. Так, батька він, сказати можна, вже переріс на цілих два, ні, навіть трохи більше печальних літ... До діда він не доживе... Це треба ще так само, ще сорок сім!.. Не попрощався з дідом... І з Катрею... Завіяло город і двір вишневим білим цвітом... Летять, летять, загойдують його жалі, притишують у грудях біль...
На Новий рік йому зробилось гірше. Десь простудився, мабуть, бо на різдво таки пішов до левенят, як називав малих дітей Жемчужникова, й дозволив їм поїздити на ньому верхи, як на коні. Ще й чарку випив. Свято ж!..
Михайло сам привів Барі. Той довго мовчки слухав його довкруг. Нарешті мовив:
— Ось що... Режим постільний. З хати ані ногою, навіть у коридор.
— А як же?..
— Ви збираєтесь, я чув, весною на Україну, — сказав Барі суворо, — то хоч заради цього побережіть самі себе. Інакше я умию руки...
— Чуєш? — устряв Михайло лагідно.
— Гаразд, уже сидітиму, — сказав Тарас. — І питиму мікстури ваші...
— Хоче на Україну! — всміхнувся лікар.
— Ви, Едуарде Яковичу, в нас не були? — спитав Тарас. — Це диво дивне!.. Казка!.. Як побудуюся біля Дніпра, покличу вас поглянете. Не схочете вертать назад, у цю Пальміру!..
— То що, згортати практику?
— Не вірите... — зів'яв Тарас.
— Ні, вірю, вірю, — втішив його Барі. — Приїду і подивлюся! Ви ж тільки, дуже прошу, побережіться. Щоб я мав змогу... Лікар лише тоді добитись може успіху, коли сам хворий прагне здолать свою хворобу! — додав поспішно.
— Будемо долати разом, — втомлено сказав Тарас. — Мені ось так потрібно на Україну!.. — провів рукою навпроти горла. — Не можу тут... Пропаду...
— Так, клімат тут не з кращих.
— Болото, гибле місце!..
— Мені пора, Григоровичу, — устав Барі. — Тримайтеся! Ось вам рецепт...
— Михайле, десь гроші там...
— Ну що ви, що ви! — спинив Барі, — Ви заплатили муками за нас усіх у війську.
— Спасибі.
— Завтра я забіжу...
Михайло провів Барі й вернувся. Хоч був сумний, вдавав чомусь веселого.
— А я тобі, Тарасе, приніс гостинець!
— Дякую...
— Не знаєш що...
— Лихого ти, Михайло, не принесеш... Невже "Буквар"? — підвівся. — Готовий?
— Він.
— Дай глянути!
Перегортав, прочитував напам'ять знані тексти, й душа його раділа цьому своєму первісткові на терені недільних шкіл. Хай вчаться, хай відходять од царства тьми! Людина неписьменна — напівжива, напівсліпа. Ця книжка — ключ до істини, до пізнання себе і світу. Прагнув зробити так, як укладав. В народу взяв, народу дав... "Де єсть добрі люди, там і правда буде, а де кривда буде, там добра не буде"... "Лічба"... Таблиця множення... Народні думи... Приказки...
— Це тільки перша ластівка, — схвильований, сказав Михайлові. — Піддужаю і скомпоную окремо, книжкою "Лічбу", чи "Арифметику", потім "Географію", "Історію" народу нашого... А вже тоді і вмерти можна...
— А як же вірші? — тихо спитав Михайло.
— Вірші самі собою, друже, від них ніде не заховаєшся. Прийдуть, знайдуть, примусять себе записувати.
— Щось ти давно...
— Поезія — це стан душі, а не робота... Колись, у сорок п'ятому, як пойняла вона мене, як закрутила вихором... Ото було... Поезія!..
Зайшовся кашлем. Втомлено приліг на ліжко. Справді йому пошкодили ті кілька виходів у білий світ чи просто їсть його лиха хвороба?.. Цей біль у грудях...
— Збігаю в аптеку, мабуть... А ти полеж, — узяв рецепт Михайло.
Кивнув. Заплющив очі. Як же йому лежати, господи, коли роботи стільки і стільки добрих намірів, коли він чує стогін з усіх усюд уярмленого народу!.. Чи ти навмисне, господи, послав на мене хворість, щоб прислужити панству, яке тобі церкви будує, заковує твої парсуни в золото і славословить щедрість твоїх дарунків можним?.. Щось тут не так... Якась гірка несправедливість!..