Тереза йшла в сад до молодої дівчини. Торішні сукні звисали на схудлому тілі Анни.
— Ну, то що? — гукала вона до подруги, яка наближалася.
Все тепер тривожить Терезу: пил алей, запах вигорілої герані і ця дівчина, яка ще дужче обпечена та зів'яла, ніж будь-яка рослина. Іноді грозова злива змушувала їх ховатися в оранжерею. Зерна граду лунко тарабанили в шибки.
— Чому ти не хочеш виїхати? Все одно ж ти не бачишся з ним. . . — '
— Я не бачу його, але внаю, що за десять кілометрів звідси він дихає тим самим повітрям. Коли вітер віє зі сходу, він чує той самий дзвін, що й я. Чи тобі було б все одно, якби Бернар був у Парижі, а не в Аржелузі? Я не бачу Жана, але внаю, що він недалеко. В неділю під час месси я навіть це намагаюся повертати голови, але відчуваю...
— В неділю його тут не було.
— Може, він захворів... Його листи затримують; я нічого не можу дізнатись.
— Все-таки дивно, що він не_шукає можливості зв'язатися з тобою.
— Якби ти захотіла, Терезо...
— Погодься на цю подорож, і, можливо, за твоєї відсутності.,.
— Я не можу віддалятися від нього.
— Так чи сяк, він все одно поїде звідси, дорогенька моя. Через кілька тижнів він покине Аржелуз.
— Ах! Замовкни. Я не можу навіть думати про це. , — А від нього жодного слова, яке б допомогло мені жити! Я вже вмираю без нього: щохвилини мушу пригадувати його слова, які приносили мені найбільше радості, але чим більше повторюю їх, тим більше сумніваюсь, чи він їх справді мені говорив. Слухай, ось вони. Він сказав їх у день нашого останнього побачення, мені здається, я чую їх і досі: "В-моєму житті немає нікого, крім вас..." А можливо, трохи по-іншому: "Ви для мене найдорожча в світі..."
— А який він із себе, цей хлопець?
— Ти не можеш навіть уявити.
— Невже він так мало подібний до інших?
— Я хотіла б тобі описати його... Але він такий, що в мене для цього не вистачить і слів... Зрещтою, він, можливо, видався б тобі звичайним... Проте я певна, що ні.
"А мене,— думає Тереза,— пристрасть зробила б ясновидицею; ніщо не сховалося б перед моїм вором".
— Терезо, якщо я погоджуся на цю подорож, ти зустрінешся з ним, перекажеш потім його слова? Передаси йому листи від мене? Коли б я поїхала, коли б у мене тільки вистачило —мужності поїхати...
Тереза кидала це царство світла й вогню і чорною осою проникала в кабінет, в якому батьки чекали на неї. Треба було багато попобігати сюди й туди, щоб нарешті схилити
Анну до від'їзду. І, звичайно, Терезі не вдалося б досягнути цього, якби не очікуваний приїзд Дегілемів.
Ця нова небезпека кидала Анну в дрож. Тереза весь час повторювала їй, що <щей Дегілем не такий уже й поганий". *. —Але ж я ледве бачила його. Він носить пенсне, лисий, старий.
— Йому двадцять дев'ять років.
• — Я ж і кажу, що він старий, та, зрештою, яке мені до цього діло...
За вечерею ля Трави говорили про Біарріц, їх непокоїли місця в готелі. Тереза спостерігала за Анною, за її нерухомим, безживним тілом.
— Потерпи ще трохи... треба кріпитись,— повторювала мадам де ля Трав.
Анна автоматично підносила до4 рота ложку. Очі її погасли. Ніщо й ніхто не існував для неї, крім її любого. Іноді, на згадку про почуті від нього слова та пестощі, що їх вона зазнала в курені, по устах її пробігала легенька усмішка.
Тереза приглядалася до постаті Бернара, схиленої над тарілкою: вона не бачила його обличчя, бо той сидів навпроти світла, але чула, як ЕІН повільно жував та відригував благословенну їжу. Вона тікала з-за столу.' Свекруха .на це говорила: *
— Вона не любить, коли на неї звертають увагу. Та це й не дивно в її теперішньому стані. Тільки вона занадто вже курить.— І стара поринала в спогади про свою власну вагітність: — Пригадую, коли я ходила вагітна тобою, то нюхала гумовий м'яч: це був єдиний засіб проти нудоти.
— Терезо, де ти?
— Тут, на лавочці.
— Ах, так! Я бачу твою цигарку.
Анна— сідала поруч, клала свою голову їй на плече, дивилася в небо й казала:
— Він бачить ці зорі, чує. як. дзвонять до вечерні.— Потім: — Обніми мене; Терезо.
• Але Тереза тільки запитувала:
— Ти страждаєш?
— Ні, сьогодні я вже не страждаю: я зрозуміла, що все одно ми будемо колись разом. Тепер я спокійна. Найголовніше, щоб він знав про це. Ь він дізнається — через тебе; я вирішила поїхати в цю подорож. Але, повернувшись, пройду крізь стіни, рано чи пізно його серце битиметься поруч д моїм. Адже він казав мені: "У мене немає нікого в світі, крім вас..." А іншого разу: "Наша любов — це єдине, що має для мене значення в цей час..."
— "В цей час"?
— Ти думаєш,*— що він мав на увазі лише ту хвилину? Терезі не треба було більше питати, чи вона страждає: вона чула це навіть крізь темінь, хоч не мала до неї жалю. Як солодко, певно, повторювати ім'я, яке означає для тебе все! Вже одна думка, що він живе, дихає, засинає, пробуджується, дає тобі насолоду...
— Ти плачеш, Терезо? Ти через мене плачеш? Значить, ти мене любиш?
Анна стає на коліна, тулиться головою до Терезиного лона і раптом випростовується:
— Я відчула, як у твоїй утробі щось заворушилося.
— Авжеж, він уже кілька днів рухається.
— Маленький?
— Так, він уже* живий.
Вони поверталися додому, обнявшись, як колись.
VI
Дивно, що дні, які ластали після від'їзду Анни і де ля Травів, були для Терези часом якогось заціпеніння. В Аржелузі, куди її спровадили за рішенням сім'ї, аби вона мала можливість зв'язатися з тим Азаведо, Тереза думала тільки про відпочинок. Бернар погодився поселитися не в своєму домі, а в більш зручному — Терезиному. Там було краще, до того ж тітка Клара "звільняла їх від нудних господарських клопотів. Терезі не було діла до інших людей. Хай собі влаштовується, як заманеться. Кожного ранку Бернар дратував її нагадуванням про обіцянку зв'язатися з Жаном Азаведо. Але Тереза грубо обривала його і чим далі, тим^ більша не могла терпіти. Бернар вважає, що це вагітність так впливає на її настрій.
Він і сам щось погано себе почував. Од нього тільки й чути було:
— Якби ви знали, як мені погано...
Ці обжерливі велетні здаються дужими тільки на вигляд. Вони — як сосни, посаджені в надто удобрений грунт. Серцевина вигниває, і їх треба зрубувати вповні їхнього розквіту.