З англійської переклали Олександр Коваленко та Володимир Курбатов[44]
Так було написано на вивісці. Тім Кармайкл, який працював у газеті, що спеціалізувалась на економіці, і підробляв, постачаючи сенсаційні й неправдиві статті до бульварних газет, не відчув чогось особливого у тому. що напис був задом наперед. Він гадав, що то дешевий рекламний трюк, який дуже рідко зустрічається на Парк-авеню, де вітрини магазинів вирізняються своєю класичною респектабельністю. І це його дратувало.
Він промурмотів щось сам до себе. микаючи вітрину, але раптом повернувся і підійшов ближче. Спокуса осягнути зміст написаного була велика, хоча його роздратування зростало. Кармайкл стояв перед вітриною, задерши голову, і подумки повторював: "Ми маємо те, що вам треба". Як так?
Напис було набрано невеликими літерами на чорній стрічці, що перетинала вузьке вікно вітрини. Унизу була шибка з гнутого просвітленого скла. Крізь вікно Кармайкл зміг розгледіти шматок білого оксамиту з кількома предметами, дбайливо розкладеними на ньому. Іржавий цвях, лижа і діамантова тіара. Це нагадувало декор у стилі Сальвадора Далі для Картьє чи Тіффані[45].
"Ювелірна крамниця? — подумки запитав Кармайкл. — Але до чого тоді: "Те, що вам треба"?
В його уяві одразу постали мільйонери, які страждають від неможливості знайти підхоже намисто з перлів, багаті спадкоємниці, що проливають гіркі сльози у пошуках зірчастих сапфірів. Принцип торгівлі предметами розкоші полягає в тому, що треба спарувати примхливий попит з пропозицією; дуже небагатьом потрібні діаманти. Лише вони хочуть і можуть дозволити собі купити їх.
"А може тут продають казкових джинів у пляшках, — гадав Кармайкл, — чи чарівні палички? Принцип той самий, що й в атракціонах на Коні-Айленді. Пастка для легковірних. Закликальник перед дверима, і народ платитиме свої десятицентовики і валом сунутиме до крамниці. За два центи…"
Того ранку він був у поганому гуморі і довколишній світ викликав у нього відразу. Його вабила перспектива знайти козла відпущення, а наявність репортерського посвідчення певною мірою її розширювала. Кармайкл відчинив двері й увійшов до крамниці.
Це таки була Парк-авеню. Ніяких сумнівів. Усередині ані прилавків, ні скляних шаф зі зразками. Ця крамниця могла б правити за картинну галерею, бо на стінах висіло кілька картин, написаних олійними фарбами. Кармайкла вразило те, Що атмосфера розкоші сполучалася тут з духом нежилого приміщення.
З-за чорної завіси вийшов високий чоловік із ретельно зачесаним білим, як сніг, волоссям, рум'яним, здоровим обличчям і блакитними очима. Йому було років шістдесят. Вдягнений він був у дорогий, але невипрасуваний твідовий костюм, що дисонував з декором крамниці.
— Доброго ранку, — привітався чоловік і швидким поглядом окинув одяг Кармайкла. Видно, він був трохи здивований. — Бажаєте скористатися з моїх послуг?
— Можливо, — Кармайкл відрекомендувався і показав своє репортерське посвідчення.
— Еге! Мене звуть Теллі. Пітер Теллі.
— Я побачив вашу вивіску.
— Ну то й що?
— Наша газета постійно шукає замовників реклами. Досі я не помічав вашої крамниці…
— Я тут уже багато років, — відказав Теллі.
— Це картинна галерея?
— Та ні.
Двері відчинилися. Зайшов рум'янолиций чоловік і сердечно привітав Теллі. Впізнавши відвідувача, Кармайкл відчув, що крамниця швидко виросла в його очах. Рум'янолиций чоловік був значною персоною, дуже значною.
— Я прийшов зарано, містере Теллі, — промовив він, — але мені не хотілося відкладати.
— Чи мали ви час дістати те, що мені потрібно?
— Так. Ця річ у мене. Зачекайте хвилину. — Теллі зник за ширмою, виніс невеликий, акуратно загорнутий пакунок і дав його рум'янолицьому чоловіку.
Той простягнув чек — Кармайкл встиг помітити суму і мало не ахнув від здивування — і вийшов. Його автомобіль стояв тут же.
Кармайкл підійшов до дверей, виглянув на вулицю. Рум'янолиций чоловік був явно збуджений. Водій з флегматичним виглядом чекав, поки той квапливо розгортав пакунок.
— Навряд чи мені потрібна реклама, містере Кармайкл, — озвався Теллі. — У мене добірна клієнтура, дбайливо підібрана.
— Може вас зацікавить наш щотижневий економічний бюлетень.
Теллі ледве утримався від сміху.
— Не думаю. Це за межами моїх інтересів.
Рум'янолиций чоловік врешті розгорнув пакунок і видобув з нього яйце. Наскільки Кармайкл міг бачити зі свого спостережного пункту коло дверей, то було звичайнісіньке яйце. Та його власник дивився на нього майже з обожнюванням. Якби навіть уявити собі, що всі кури на землі повимирали років десять тому, то й тоді б чоловік так не радів тому яйцеві. На вкритому флоридською засмагою обличчі з'явився вираз глибокої полегкості.
Він сказав щось водієві, й машина, тихо рушивши з місця, щезла з очей.
— Ви торгуєте сільгосппродуктами? — спитав Кармайкл.
— Ні.
— Тоді, може, ви скажете мені, у чому полягає ваш бізнес?
— Я б радше утримався, — відказав Теллі. Кармайкл відчув — пахне сенсацією.
— Звісно, я міг би дізнатись про вас через Раду Підприємців…
— Ви не змогли б.
— Чому? Їм було б цікаво знати, що яйце, яке ви продали одному з покупців. обійшлось йому в п'ять тисяч доларів.
— Коло моїх клієнтів настільки обмежене, що я просто змушений призначати високу ціну. Гм, а чи знаєте ви — один з китайських мандаринів прославився тим, що був готовий платити тисячі срібних монет за яйця, якщо було доведено їхнє стародавнє походження.
— Той чоловік не китайський мандарин, — заперечив Кармайкл.
— Ну, досить. Як я вже казав, мені не потрібна реклама.
— Гадаю, що ви помиляєтесь. Я деякий час займався рекламою. вивіска написана задом наперед, а це і е звичайний рекламний трюк.
— Тоді ви не психолог, — зазначив Теллі. — Просто я можу дозволити собі задовольнити власні примхи. Протягом п'яти років я щодня дивився на цю вітрину зсередини і читав напис ззаду наперед. Це дратувало мене. Чи ви знаєте як дивно починає виглядати слово, якщо на нього довго дивитися? Будь-яке слово. Воно перетворюється на щось непідвладне людській мові, Тож, виявилося, що у мене через цей напис починається невроз. Читання ззаду наперед не має ані найменшого сенсу, проте я продовжував читати і намагався зрозуміти зміст. Коли ж я став повторювати про себе "Аберт мав ощ, ет омєам им" і шукати філологічні похідні, то покликав оформлював вітрин. А люди, яким потрібен мій товар, ходять сюди й далі.