Честь дівоньці, честь!
Як мати родила —Так вона й ходила,
Яка була в пелюшках,
Така лягла й в подушках,
Яка була під хрестом —Така стала й під вікном.
А другі, притоптуючи, пританцьовуючи, вителепували язиком:
Захотіла калача З медком, з медком —Ой я ж була Та під парубком.
Я ж думала —Умру, умру,
А я ж теє Давно люблю!..
І вся ця розбісована товпа ввалюється до хати із старшою свашкою напереді. В хаті образи завішені рушником.
Кирик бере з рук свашки сорочку, стає на лаву й кричить:
— Благословіть, люди добрі, і ви, отець і мати, на мир красу показати!..
— Бог благословить!..
І Кирик показує всім сорочку, вигукуючи:
— Дивіться, люди добрі! Дивіться на оцю сорочку! Дивіться, батьки й матері, дивіться!.. Дай, Боже, щоб і ваші дочки такі чесні були! Дивіться й ви, батько й мати! — й показує старим Красицьким.
Батько кивнув головою: ну й слава Богу, мовляв. Він був таки мовчливий. А Красицька трошки губи підкопилила: вона ж себе рахувала з лівої ноги, наче
шляхетського роду. Свашки вигукують своє:
Викотили, викотили Смольовую бочку,
Виманили, виманили Шевченкову дочку! положили, положили На новій кроваті.
Що хотіли, те й робили Чужому дитяті.
Хто хотів, той вертів;
Кому верчено, той терпів.
І нараз на сцену появляється — знов же Микита!.. Пху ти!..
Старий Красицький наливає у пляшку горілки, а Кирик втикає туди гілочку калини:
— Сідай на коня й катай! Передаси матері оцю горілку та, дивись, із гілкою! Тямиш? Голову згуби, а квітки не загуби? Чув?..
А старий Красицький поважно з достоїнством говорить Микиті:
— Скажи спасибі від нас своєму батькові й матері, що вміли дитину вигодувати та й виховати. Спасибі, скажи... Низенько веліли кланятися, скажи...
Микита подавсь — на Тарасову заздрість. От його, Микити, всюди треба, й усі його знають. А хто знає, що отут зараз сидить хлопець Тарас, котрому теж хотілося б грати якусь ролю й оттак проїхатися конем до Кирилівки, та ще й верхи? От щастя тому Микиті!..
До подяк старого Красицького свашки нав’язують свої:
Ой спасибі тобі, таточку,
За кудрявую м’яточку,
За твою учтиву дитину,
Що вона по ночах не ходила,
При собі цноту носила.
Прохали хлопці — вона не дала,
Торгували хлопці — не продала,
Шовком ніженьки зв’язала,
Зо всіх для Антона держала.
А в другій купі затинають веселіше:
Покотив, повалив,
З дівки жінку зробив,
Із пирога паляницю,
Із дівчини молодицю...
Закрутилися, завихрилися молодиці. Плещуть у долоні, тупотять ногами. А потім як почалось! Прямо кінець світу якийсь!
Кирик як засвистить у два пальці, так аж наче поглухли всі!.. І цей свист був сигналом повного розгулу, загального казіння.
Жінки кричать, верещать. Музика ріже, ноги тупочуть... Один дядько трудиться: витягає горшки з печі, й хряскає їх об долівку, а по тому череп’ю танцюють великі чоботи, череп’я тріщить, розлітається в усі боки. Одні позалазили на лавки й пританцьовують там, інші на піл — там гуцають.
Підстриоук, Юі ; іи долонями. А дядько якийсь рудий ухопив поліно — і давай гатити ним по печі. Таке піднялося, що Тарас ізроду-віку й подумати не міг...
XIX
І Тарас рішив не спати всю ніч. Але якось непомітно заснув під співи й гомін, під танці й безперестанний шум.
Коли прокинувся, уже був щирий день, Катря серед хати давала свекрові вмиватися й держала новий рушник. Тарас придивився — це був Катрин рушник, що вона його ще так недавно кінчала.
Тарасові дивно й несміло в чужій хаті. Аж полегкість якусь почув, коли почали сходитися свашки. Вони всі підперезані червоними поясами. У якої не було червоного пояса, тій Катря дарувала червону ленту, й молодиця зараз же пов’язувала собі ту ленту на голову поверх намітки.
А от і Кирик. Він зразу ж почав вимагати у Катрі червоцої запаски й хустки. Катря відмовляється, ніби не хоче.
— Давай, давай! Бо звичай, нічого не поробиш....
Запаску повісив на воротях, а хустку почепив до дрючка й поліз на хату, примоцовував там до бовдура. Люди йдуть, кричать йому знизу:
— Що ти там робиш, Кирику?
— Дівочу красу прибиваю!..
А в хаті свашки перев’язують червоними стьожечками та заполоччю усі пляшки, усі чарки, ножі — все, що тільки можна перев’язати. Навіть пиріжки перев’язували, по парі складаючи.
Потім повели молодих умивати. Чомусь це називали "скривання".
Молодих вивели на вулицю. Попереду йде одна з свашок і несе жердку; до жердки прив’язана червона хустка. Люди, зустрічаючися, привітно кивають головами й приказують:
— Честь, честь! Доброго батька дитина. Гарно, гарно...
Привели молодих до колодязя, поставили рядочком і накрили одним рушником. Дали їм під тим рушником умитися, і втерлися вони все тим же одним рушником. В такім же порядку, з піснями, повели молодих назад:
Ой брехали, говорили люди,
Що з цієї Катрі та пуття не буде,
А вона гарнесенька,
Як рожа повнесенька.
По приході до хати свашки почали одягати Катрю в святешний наряд. Намітку пов’язали зверху широкою червоною лентою. Взагалі червоний колір домінував сьогодня, куди не глянеш — усе червонеє. І це всім додавало настрою, якоїсь бадьорості, веселощів. Всі раді, всі жартують. Одна з молодиць наткнулася ненароком на Антона.
— А ти чого тут тиняєшся, як неприкаяний? Що тобі — діла нема?
— Він своє діло вчора справив.
— Та так справив... Га-га-га!
— Аж сюди чути було! Го-го-го!...
Антін глупо всміхається і не знає, як йому одказувать. Катря соромиться й низько опускає голівоньку.
Сідають за сніданок. Кирик бере паляницю, крає тоненько, маже медом і підносить Антонові. Тільки що Антін роззявить рота — а Кирик назад. Всі сміються. Аж за третім разом дав укусити.
Так само й Катрі. Виходив якийсь символ солодкості спільного життя.
Батькові й матері такий же хліб з медом Кирик підносить на тарілці. А потім дає вже й усім присутнім.
Після сніданку Катря встала з-за столу, взяла чорну курку, пов’язала їй до шиї пучечок калини й передала Кирикові. Бере Кирик і миску з перев’язаними пирогами.
— Ну, зятю! їдьмо до тещі...
Тарас розгубився. Видимо, Катря ж не їде, але уявити собі, що вона вже й не поїде ніколи. Тарас іще не може — так нерозривно ця Катря сплелася в його свідомості з хатою кирилівською, двором, матір’ю. Тарас навіть спитав: