П а л а ж к а (тривожно). Що з тобою, зозулечко? Чого плачеш? Ох, господи! Образив, чи що?
Л у ч и ц ь к а (нервово, рида). Ні, не образив... а серце порвав, душу збентежив!.. У моє тихе життя, у мій ясний розцвіт талану вкинув заразу...
П а л а ж к а (злякано). Заразу?! Що ти, донечко! Та він тебе без пам'яті коха, він тебе свата тепер.
Л у ч и ц ь к а. Хіба ж то не зараза?! Я чую, що стаю якоюсь мізерією, що моя воля рветься на клоччя... Я не можу перемогти себе...
П а л а ж к а.Та в чім перемагати? Що ти торочиш, дитино? Не розберу... Виходь заміж, квіточко, — в тім і порада!
Л у ч и ц ь к а. Ні, няню: в тім не порада, а зрада!
П а л а ж к а. Свят, свят! Що ти?
Л у ч н ц ь к а. Зрада, зрада!
П а л а ж к а. Яка? Кому?
Л у ч и ц ь к а. Богові! Він мене наділив таланом, а нечистий мене спокуша солодкою втіхою... і я хитаюсь, хитаюсь уже...
П а л а ж к а (хрестить її). Що ти? Христос з тобою! Який нечистий? Шлюб — то світова річ; святе вінчання — од бога... То ж оті твої кіятри — од диявола, то так! Глянь на себе, що з тобою через них сталося? Де та краса, де те здоров'я поділося? Все у цім пеклі згоріло!
Л у ч и ц ь к а. Няню! Се діло велике і чисте: воно наставля на розум людей, проводить високі думки...
П а л а ж к а. І не кажи! І не второпаю, і слухать не хочу! Дворянська, панська дитина — і таке... чисто безсоромний сором і гріх! І щастя тут тобі не буде ніколи! Що тобі з того, що заляскають, — утіха велика? Ну, гостинці ще, як дорогі, то нічого собі, нехай; а то більше віниччя кидають... Тпху на їх, та й годі! (Підходить, ласкає, цілує). Послухайся мене, зірочко, — я ж тебе так люблю, — залиши оте все і виходь заміж за чоловіка поштивого, закоханого; і його ж тобі богом послано... і твоя матінка на тім світі порадується. Заживете собі ладком; буде у вас, як у віночку, в господі; розквітнеш ти знову в розкошах та в божій любові; діточками-янголятками втішатимешся; я їх доглядатиму... Та якого ж ще тобі раю?
Л у ч и ц ь к а (лама руки). Няню, не спокушайте мене...
П а л а ж к а. Та що там на твої примхи вважати! Приведу його... він тут... змагайся сама з ним.
Л у ч и ц ь к а (вслід). Няню! Стійте! Після... Я тепер знервована... (Підбіга до дверей). Не чує... аж побігла! (Вертається і пада в знемозі на крісло). Що ж мені робити? Душа пошарпана... розум в боротьбі слабне... а тут... (на серце) ричить щось: "Щастя, щастя!" (П'є краплі). Та де ж воно? Де воно справді? Чи в широкій славі, чи в схованці власній? Одне тільки ясно, що двом богам служити не можна! Цить же, серце!.. Набік втіхи! (Підводиться).
В И Х І Д XI
Лучицька і Квітка.
Л у ч и ц ь к а (держачись за крісло, хитається). Ви? Ви тут?
К в і т к а. Я.
Л у ч и ц ь к а (важко дише). А як я просила, благала...
К в і т к а. Над силу...
Л у ч и ц ь к а. А мені б то за жарт??
К в і т к а. За що ж? Нащо ж?
Л у ч и ц ь к а. Щоб не піти за вітром... (Силкується перемогти себе). Нема у нас мови... все мертве...
К в і т к а. Стійте, не женіть мене...
Л у ч и ц ь к а (опускається в крісло). Сідайте, Антон Павлович!
К в і т к а (по паузі). Які ви стали супокійні, самовладні...
Л у ч и ц ь к а. Пора; багато пережилося, багато перемучилось, багато перетліло на попіл...
К в і т к а (зложив обидві руки). Єдиная, єдиная!
Л у ч и ц ь к а. Ви знову...
К в і т к а. Я... я... зараз... (Закрива руками очі). Даруйте... несила... (П'є воду і з сльозами в голосі). Тепер тільки... я зрозумів, що ви для мене і світло, і радість, і щастя! Без вас — темрява... Я не здолаю більше... У мене горить все... Майте жалість! Ох, для чого доля звела мене з вами?
Л у ч и ц ь к а (нарочито дражливо). Для чого ви одіпхнули ту долю? Я тоді була дитиною, ймовірною, щирою, і, світе, як я вас любила, кохала! Ви для мене богом були, якому я молилась, перед яким падала ниць... Скажіть ви мені тоді одне тепле слово, і я б за вами на край світу побігла, рабою б вашою стала. А тепер я не та: я втратила ясність і віру, я напилася отруйних сліз... Я, нарешті, пізнала нове життя, повне і обов'язків високих, і широкої втіхи...
К в і т к а. Даруйте, простіть, забудьте! Чи я розумів тоді що? Ну, був обурений гордощами, сліпий був, божевільний, безглуздий; думками за хмари літав, шукав якогось дурману, ганявсь за примарами... і постерегти не зміг, що в польовій квіточці — всі пахощі життя, вся краса миру, вся божа правда!
Л у ч и ц ь к а. Не те... а не постерегли ви серця, яке б за вас і в вогонь, і в воду пішло... А! Що там згадувати? Боляче тільки, що ви одсахнулись від мене так згорда!.. А! Як боляче!
К в і т к а. Або простіть, або убийте одразу! Не карайте тільки ганебою.
Л у ч и ц ь к а. Я не караю вас, я не серджусь... я навіть вам вдячна, сердечно вдячна: вам тоді легко було мене і згубити... Я себе не тямила, дитиною була.
К в і т к а. Маріє Іванівно! Марусе! Зоре моя! Не катуйте мене своїм холодом! Не топчіть ногами!..
Л у ч и ц ь к а (ламає руки). Боже мій! Ідіть, ідіть! Я молю вас... У мені щось надломилось...
К в і т к а. Не женіть мене! Я готовий зараз порвати своє зайве життя! Скажіть мені: "Умри!" — і умру, без вагання умру! Чи вірите — ні спокою, ні сну... І день і ніч — все про вас... про тебе: очі заплющу — ти, розплющу — ти... Одна думка, одна гадка... Рибонько моя! (Падає на коліна, цілує їй руки, коліна). Радість моя, щастя моє!
Л у ч и ц ь к а (боронячись, встає). Бога ради! Не то я піду... Це зневага!
К в і т к а (рве собі волосся). А! Згибло все... Згинуло! Туди дорога й мені!
Л у ч и ц ь к а (за ним). Антоне Павловичу, на бога...
К в і т к а (бере за руку і шепотом). Тікаймо звідсіль... Я готовий на все... яку хочеш покуту... Тікаймо з цього чарівного, але й чадного кутка, де на виду гримовані ухмілки та підведені очі, де усюди і почуття фальшиве, і мова облеслива та зрадлива...
Л у ч и ц ь к а. Ні, я вірю в сцену! Я вірю в її високу вагу: вона мене ласкою відігріла, і я мушу їй послужити!
К в і т к а. Марусе! Тікаймо звідсіль! Я тобі дам другий рай: жоною моєю, дружиною вірною зі мною тікай. Я тебе оточу розкошами, я тебе обів'ю коханням, я тебе сп'яню ласками...