К о т е н к о
Клянись мені!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Усім, що є святе,
І матері могилою сирою!
К о т е н к о
Готуйсь в похід!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Воля твоя.
К о т е н к о
Іди!
Жалівницький виходить.
Тимко поклявсь... Його язик ще зроду
Не знав брехні... Але вона, вона!
З отцем жила, із сином залицялась,
А ворогу запродалась цілком...
Ну, допадусь до вас обох і я!
Ох, проводи у пекло бучні справлю!
На вугіллях пектиму день у день,
Мотатиму на мотовилах жили,
Собаками...
Д ж у р а
Жде пані й посланці!
К о т е н к о
Впусти її, а посланців потому...
Джура виходить.
Через хвилину... через мить одну...
Побачу знов... зірвату в мене квітку...
О, як отут, в цих грудях, запекло!
Але здавись і здержся в гніві, серце,
Пометись гаразд, не похопись судом!
На кону з'являється Лучицька в ролі Єлени; на ній французька сукня, накрита флером. В ложі Квітка і Квятковська.
Л у ч и ц ь к а (входить хитаючись, скида флер і говорить утомно).
Мій таточку, сподіваний, коханий!
Г о л о с и з гальорки, амфітеатру, крісел.
Браво, браво, Лучицька!
Г а л ь о р к а. Ш-ш!! Тихо!
А м ф і т е а т р. Тихо! Ш-ш!! Ш-шІ!
К р і с л а. Браво! Браво!
К в і т к а (вибіга на галас в ложу). Вона, вона! Як схудла!
К в я т к о в с ь к а (блага перелякано). Друже, ай, не гомоніть... я вийду!
К в і т к а (не при собі). Ні, не буду!
К о т е н к о
Подалі, геть! Від пані ляхом тхне
І щоки ще палають од цілунків.
Л у ч и ц ь к а
Я не виновна...
К о т е н к о
Силою б то взяв?
Л у ч и ц ь к а
О, гвалтом... Я... боролась до загину...
К в і т к а. Неправда!
К в я т к о в с ь к а. Цс-с! (Удержує його).
К о т е н к о
І обняла ляха
Зрадливою, продажною рукою?
Л у ч и ц ь к а
О боже! Ні! Яка страдниця я!
(Більше запалюючись).
Мене взяли як бранку до світлиці,
Сторожею обставили мене,
Щоб не могла на себе зняти руки...
О, скільки сліз я нишком пролила
І скільки мук пережила, мій орле!
К о т е н к о
Подумаєш, як настраждалась, — страх!
На ласощах...
К в і т к а (голосно). Ха-ха-ха-ха! То мавпа з червоною покрасою! Ха-ха!
2-е к р і с л о. Тихше!
Ю р к о в и ч. Скандал!
Г а л ь о р к а й а м ф і т е а т р. Отыщите пьяных! Ша!
В ложу входять капельдинер і поліцейський чиновник. Квятковська одводить і щось шепче йому.
Л у ч и ц ь к а (оглядається). Сміється хтось... знайомий голос... Боже!
С у ф л е р (вголос).
Аж десять днів, аж десять...
Л у ч и ц ь к а (страшенно збентежена, але бажа ще побороти себе)
Днів... невже?!
Аж десять днів і ріски в рот не брала...
К о т е н к о
Не видко щось по панії поста!
Л у ч и ц ь к а
Мене, слабу, без пам'яті звінчали...
К о т е н к о
Ну й розговілись, значить, зараз...
Л у ч и ц ь к а
Ох!..
Хоч пошануй мене, вельможний пане!
Ніхто мені там не подав руки...
Я день і ніч Богдана виглядала,
Щоб визволив нещасну із тюрми...
К в і т к а (виривається, кричить). Брехня, брехня!
К в я т к о в с ь к а. На бога!
А м ф і т е а т р і к р і с л а. Тихо, тихо!
Л у ч и ц ь к а. Де? де? Він тут! (Озирається тривожно).
К о т е н к о (в куліси). Спинить скандал.
Г а л ь о р к а. Ша, ша!
С у ф л е р (голосно).
Я думками тебе шукала!..
Л у ч и ц ь к а. Боже! То він... шукала... ним жила... (В ложу, з сльозами).
Я думками тебе шукала всюди,
Я серденьком з тобою лиш жила!
К о т е н к о
Може, з Тимком?
К в і т к а (скажено, не звертаючи на Квятковську уваги). Ні, ні! А з Жалівницьким!.. Не вір змії!
Л у ч и ц ь к а. Ай, що се?
К в я т к о в с ь к а (показавшись Лучицькій). Ха-ха-ха! (Вибіга).
Л у ч и ц ь к а (непритомно). Вона, вона там! З ним! Наді мною сміються, глузують... Ай, рятуйте!!
Разом
К о т е н к о (в кулісу). Завісу! (Потім тіка).
Г о л о с и (за куліси). Робочі! Де вони?!
Г а л ь о р к а. Лучицька! Ш-ш, ш-ш!!
А м ф і т е а т р. Лучицька, браво, браво!!
К р і с л а. Тише! Продолжайте!
К в і т к а. Вона мене дурила, дурила!!
В ложі показується поліцейський, начина тихо умовлять Квітку.
Л у ч и ц ь к а (нервово, істерично, а потім несамовито). З нею! Укупі з нею?! Мало назнущались, так іще тут привселюдно зняти на посміх, на публіку поставить? Це панський вчинок!.. Я довірила вам свою душу, свою честь... А ви все потоптали ногами і вигнали мене з хати, як негідь, як покидьку... Це панський вчинок! Ще з полюбовницею мене банітувать прийшли! Ай, пане, та чи є ж що нижче, що підліше на світі?! (Рве навіжено собі волосся, хапається рукою за горло, за серце).
В ложу знову приходять два служителі і разом з поліцейським беруть Квітку.
К в і т к а (борючись, кричить). Сюди! Беріть її! Вона втекла до полюбовника! Зрадила, гадина! Вона висушила мій мозок!
Його виводять.
Жалівницький вибіга на сцену і піддержує Лучицьку; вона б'ється на руках.
К р і с л а. Занавес, занавес!
Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш, вон Лучицьку!
А м ф і т е а т р. Браво, браво!.. Вон ложу!
Ж а л і в н и ц ь к и й (з кону). Доктора!
Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш! Вон Лучицьку! Продолжать! Квятковську!
Л у ч и ц ь к а (вирвавшись з рук Жалівницького, на передній). Женіть!.. Сльози лила... Кров точила... для вашої втіхи!.. А тепер... плюйте на мене — для втіхи! Бийте — для сміху!.. Топчіть на регіт!... Хіба в актриси є серце, є честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона запроданка ваша! (Пада на руки Жалівницького).
Завіса
ДІЯ П'ЯТА
Убога, але чиста кімната. Прямо — двері; направо —два вікна, наліво — кровать, заставлена від дверей ширмами. На вікнах спущені фіранки. Ззаду, при образах, лампадка. Направо, за вікнами, ще маленькі двері.
В И Х І Д І
Палажка, Маринка, Лучицька (спить).
П а л а ж к а (дивиться на Лучицьку, що спить). Ох-ох-ох! Нема вже нашої Марусі, тільки тінь одна: тане вона, як віск!
М а р и н к а. Тане, бабусю, тане. Як стривожили її тоді на спектаклі, як упала і залилася крів'ю, — ледве сюди донесли.
П а л а ж к а. Господи, боже мій! Що вона їм учинила, кого зобидила, моя дитиночка, моя упадниця, що так жорстоко... (Плаче). Зарізали, зарізали!
М а р и н к а. Бог покарав і злобителів. Квятковську обікрали, Котенко горить, а Квітка в жовтий будинок улучив: того ж таки вечора збожеволів...
П а л а ж к а. Прости йому боже, а на душі у його великий гріх, а надто у тії пані, його матері...