"Хамло, — подумав Євген Прокопович, — для тебе ж рідна влада на асфальт витратилась, про твої зручності турбується, а ти смітиш…"
Він неприязно зиркнув на чоловіка, хотів обминути, але той примружився, стрельнув у Євгена Прокоповича очима й запитав:
— Товариш Черняк, якщо не помиляюсь?
— Не помиляєтесь.
— Євген Прокопович?
— Так.
— Чи не могли б приділити мені кілька хвилин?
— Ні, — відповів Євген Прокопович різко: навіщо розмовляти з якимось люмпеном, тільки час гаяти. Та й хотів їсти, а перлова каша, коли нема нічого ліпшого, також їжа. — Не маю часу.
Проте чоловік у кепці не відступив.
— На іподромі є буфет і, здається, зараз працює, — пояснив. — По кухлю пива нам би не завадило.
Євген Прокопович уже й забув, коли пив пиво: віддавав перевагу горілці й вину. Але чому б на шармак не побавитись "Жигулівським"? А до пива на іподромі подають раків і тараню…
— Однак не маю честі бути знайомим… — почав нерішуче.
— Головне, я вас знаю, — всміхнувся чоловік доброзичливо. — І зараз усе поясню.
— Звідки?..
— Пеко Пилип Петрович… — чоловік торкнувся пучками козирка кепки.
— Не чув.
— Не дивно, бачимось уперше.
— Звідки ж мене знаєте?
— Зволили служити товаришем прокурора судової палати у Вільно?
Євген Прокопович відчув слабість під коліньми.
— Помиляєтесь… — пробелькотів. — Ви мене з кимось переплутали.
— Не треба, шановний: маю до вас розмову…
Євген Прокопович глибоко зітхнув — тремтіння в колінах припинилось і серце відпустило. Зміряв незнайомця уважним поглядом. Якщо б енкаведист, поводився б зовсім інакше — тоді за ним прийшли б додому і вже не відпустили. Але звідки з явився цей тип у бавовняній кепці? І що йому треба? Зрештою, іншого виходу немає — треба йти з цим Пеком на іподром, там усе з’ясується.
— Добре, — погодивсь. — Ходімо пити пиво. З раками, — додав про всяк випадок. — Тільки, на жаль, платня у мене через тиждень.
— Нехай це вас не турбує.
— Тоді із задоволенням.
На іподромі справді подавали пиво з раками. У буфеті було порожньо, й вони влаштувалися в кутку за окремим столиком далі від стойки, і Євген Прокопович з насолодою розломив великого ароматного рака.
— Уважно слухаю вас, Пилипе Петровичу, — сказав. — То звідки ви мене знаєте?
— А нерви у вас в порядку, — схвалив чоловік у кепці. Він так і не зняв її в буфеті, навпаки, насунув мало не на брови. — Інший би при згадці про Вільно не тільки б моє ім’я забув, своє вискочило б з пам’яті.
— Але ж шановний товариш не з НКВС, — пояснив Євген Прокопович, — і це найголовніше.
— Справді, енкаведисти з вами так би не розмовляли. Принаймні про пиво не було б і мови.
— Здогадуюсь.
— Потребуємо вашої допомоги, Євгене Прокоповичу.
— І хто ж це потребує, дозвольте дізнатися?
— Скажу відверто: не прихильники Радянської влади.
— Про це я чомусь подумав.
— Отож ставитесь до нас прихильно?
— Уточніть, хто ви.
— Організація, яка працює проти Рад. І домагається їх повалення.
— Мета поважна.
— Ми догадувались, що ви навряд чи змиритеся з існуючим ладом.
— Для цього не треба особливої проникливості. Але чим ви можете довести, що представляєте одну із солідних організацій?
— Вам передавав вітання Геннадій Ілліч Гуляєв.
— Вибачте, призабув…
— Ну, як можна? А Геннадій Ілліч вас добре пам’ятає. Вас і вашу дружину. Згадайте Іркутськ.
— Полковник Гуляєв?
— Той самий.
Євген Прокопович згадав іркутські вечори, успіх Танюшика і одного з її палких шанувальників полковника колчаківської контррозвідки Гуляєва.
— Отже, живий Геннадій Ілліч! Приємно чути. І де ж він тепер обертається?
— У Берліні.
— І ви звідти?
— Ну, не зовсім… Нині, знаєте, сісти на поїзд Берлін — Москва й дістатися сюди без особливих формальностей не так просто.
— І чим займається тепер Геннадій Ілліч?
Пилип Петрович зі смаком відсьорбнув пива, але сказав, скривившись:
— Навіть пива порядного зварити не можуть…
— Звичайно, конкурувати з німецьким!..
— Але біс з ним, з, пивом… — Пеко витримав паузу й мовив, перегнувшись через столик до Євгена Прокоповича: — Усі ми служимо великому рейху.
— Тобто німецькій розвідці?
— Це вас бентежить?
— Ви росіянин?
— З-під Калуги.
— Служили в Колчака?
Очі в Пилипа Петровича невдоволено звузилися.
— Вам про це знати не треба.
— Звичайно. Просто одразу визначив, що ви не німець. Шваб ніколи б не розмовляв так чисто.
— Забудьте це слово, — порадив Пилип Петрович. — Коли війська рейху прийдуть сюди, лише за одне це слово можна потрапити на шибеницю.
— Проти шибениць особисто я не заперечую. І довго чекати?
— Це залежатиме й від нас із вами.
— Від мене навряд… Я простий табельник на маленькому заводику, і військових таємниць не знаю.
Євген Прокопович ковзнув поглядом по новому знайомому й подумав:
"Звичайний шпигун… Шпигун у Києві на Суворовській п’є пиво й закушує раками. А подивитись — наче дядько Кирюша чи токар з "Ленкузні"… Шпигунів у радянських фільмах показують у картатих кепочках, у туфлях на товстих підборах, і вони буквально через кілька днів потрапляють до НКВС, працівники тої безпеки вираховують їх блискавично. Але спробуй вирахувати цього Пилипа Петровича. Російську знає, як енкаведист, одягнений, як тисячі робітників, а документи, певно, комар носа не підточить… І цей Пеко зараз вербуватиме його, Євгена Прокоповича. в шпигуни. Усе логічно, проте шпигунам мають платити. Це відомо з тих-таки радянських кінофільмів, і не тільки з них. За будь-яку роботу мають платити, а за шпигунську особливо…"
Євген Прокопович так і подумав: "шпигунська робота", і це ніскілечки його не збентежило. Лиш серце тенькнуло — робота небезпечна, й можна потрапити за паркан на Інститутську. Але ж його і як царського прокурора не помилували б. Щоправда, шпигунів, кажуть, розстрілюють без особливих зволікань та церемоній, однак чи пан, чи пропав — двічі не вмирати. До того ж навіть маршала Тухачевського оголосили недавно шпигуном…
Уявивши себе в такій компанії, Євген Прокопович не міг утриматися від посмішки, і вона не пройшла повз увагу Пека. Пилип Петрович наморщив чоло:
— Нам і простий табельник, як зволили висловитися, потрібний. Для всіх знайдеться робота. Тим паче, ви ввійшли вже до товаришів у довіру, маєте п’ятнадцять років безперервного стажу. А я сьогодні бачив оголошення: "Арсеналові" потрібні конторські працівники.