Столи і стільці в залі, де обідали менвіти, були складені пірамідою, вершина якої сягала стелі. З намету рабів усі чоботи пішли на лісову галявину і розмістилися так, ніби ось-ось мали розпочати танок.
Арзаки зі сміхом розібрали своє взуття: над ними, звичайно, пожартували, але їм не хотіли завдавати шкоди.
На злітних майданчиках уночі лунали тріск, клацання, але вартові нікого не помітили. Однак майже у всіх вертольотах щезли з приладових дощок важливі деталі…
Баан-Ну наказав привести до себе Ментахо. Люто втупившись у нього, генерал сказав:
— Слухай, белліорцю, ти мусиш пояснити причину цих незрозумілих явищ.
Ментахо не розгубився. Ільсор уже передав йому наказ Страшила.
— Що поробиш, пане генерале! В цьому році Дні Божевілля настали раніше, ніж звичайно, і я не встиг вас попередити.
Він винувато розвів руками.
— Які Дні Божевілля? — спохмурнів генерал.
— Дні Божевілля речей, пане генерале! У нас, у Гудвінії, таке трапляється щорічно. Ми вже звикли до цього і пильнуємося.
— Що означає "пильнуємося"?
— Це означає бути насторожі, коли маєш справу з речами. Вони виходять з послуху й намагаються чинити людям усілякі неприємності. Лопата б'є землекопа по чолі, посуд зі столу падає на підлогу, загорожі біля хат рушають до лісу…
— Ну і дика країна у вас, — мовив генерал. — І як довго тривають ці Дні Божевілля?
— Зазвичай, день-два, іноді більше. Я гадаю, пане генерале, що речі вже заспокоїлися. Далі все буде тихо і мирно, — сказав ткач.
Генерал відпустив Ментахо і довго розмірковував над тим, як багато на Белліорі незвичайного й незрозумілого, чого ніколи не трапляється на Рамерії.
ВТЕЧА
Після незбагненних подій у Ранавірі інопланетяни ходили насторожені, на речі поглядали з острахом, чекаючи від них нових витівок. Відчинивши двері, вони швидко проскакували, боячись, що речі вдарять по чолі чи потилиці.
Цього разу генерал не повірив байкам Ментахо і розпорядився про всяк випадок подвоїти караули біля всіх проходів та наказав патрулям щогодини прочісувати територію табору.
Тім потрапив у тяжке становище і шкодував, що в своїх спробах насолити Прибульцям дещо перебрав. Якби він не вдався до витівок, то без найменших перешкод викрав би Енні. Але тепер, коли менвіти насторожі, справа ускладнилася. Однак Тім не втрачав надії. Причаївшись за штабелями дров, він невтомно спостерігав за Синьою хатиною. І врешті-решт діждався!
Енні під вартою повели до замку Гуррікапа. Очевидно, генералові знову потрібно щось уточнити.
Тім, довго не роздумуючи, вискочив із-за дров, схопив Енні за руку, шепнув:
— Тікаймо!
Обруч ховав від людського ока не тільки того, на кому був надітий, а й всіх, хто торкався до його власника.
Менвіт, який пильно наглядав за Енні, онімів від подиву: полонянка, яку він вів у замок, миттю розчинилася.
Енні і Тім побігли. Менвіт же, почувши тупіт, закричав щосили:
— Невидимки! Тримайте невидимок! Вони тут недалеко!
В таборі було оголошено тривогу. Загін менвітів відрізав шлях до найближчого проходу. Тім і Енні скрізь наштовхувалися на Прибульців. Хлопчик завмер від розгубленості, але, на щастя, побачив неподалік сторожову вишку. Вона була порожня.
— Вилазьмо на вишку! — прошепотів він Енні. Лізти вузькою драбиною вдвох, увесь час тримаючись за руки, було незручно, але діти зуміли це зробити. І вчасно!
Менвіти повсюди ходили ланцюжком, узявшись за руки, прочісуючи територію бази. А невидимки ніби крізь землю провалилися.
Мон-Со керував пошуками в районі вишки. Помітивши, що на ній немає охорони, він послав арзака перевірити, чи справді вона порожня.
Арзак спритно видерся на майданчик, де причаїлися Енні й Тім. Він зразу почув їх схвильоване дихання, недбало повів рукою у просторі, потім голосно крикнув униз:
— Нікого, пане офіцере! — І прудко плигнув на землю. Ще довго тривали пошуки, але безрезультатно. "Можливо, белліорці вміють ставати не тільки невидимими, а й невловимими. — занепокоєно думав генерал, — Коли це так, то як же з ними боротися?"
Надвечір на базі стало спокійніше: її мешканці розійшлися відпочивати, і навіть вартові сиділи біля своїх постів.
Без скрипу і шуму Енні й Тім спустилися драбиною і через найближчі ворота нишком прошмигнули мимо вартового. Вони рушили до павільйону, де на них чекав Залізний Рицар.
ЗЛОВІСНІ ПЛАНИ
Баан-Ну зібрав секретну нараду свого штабу. Від арзаків був присутній тільки Ільсор, і то як слуга генерала.
Відкриваючи нараду, Баан-Ну виголосив заздоровне слово на честь великого, непереможного Гван-Ло. Присутні підвелися, підняли догори руки і тричі прокричали хрипкими голосами:
— Горр-ау!
— Час кінчати з Гудвінією, — оголосив генерал без будь-якої передмови. — Почнемо зі Смарагдового міста — серця Гудвінії. Знищимо все, а смарагди захопимо. Покажемо белліорцям, на що ми здатні. Досі ми тільки дивували їх, вони намагалися розгадати, хто ми такі. Тепер нехай живуть під страхом, нехай тремтять.
Ільсор мовчки обходив присутніх, подаючи напої і фрукти, ловив кожне їхнє слово.
— Кодова назва операції "Страх". У ній беруть участь усі вертольоти. Озброїмо їх бомбами. Коли більшість жителів буде перебито, решта підкориться нашому поглядові.
Генерал замовк, відразу пролунали схвальні голоси.
— Ми всі повернемося на Рамерію багачами, — пообіцяв Баан-Ну.
Він не сказав, звичайно, того, що давно вирішив присвоїти скарби Смарагдового міста.
— Мій генерале, — поштиво звернувся до Баан-Ну командир вертолітників Мон-Со, — після того, як невидимий ворог побував у пас, майже всі вертольоти несправні.
— Скільки часу потрібно на ремонт? — запитав генерал.
— За найнапруженішої роботи не менше десяти днів, — відповів той.
Відповідь утішила Ільсора. Ще є час повідомити куди слід і щось придумати.
Тоном, який не допускає жодних заперечень, генерал сказав:
— Вертольоти повинні бути готові до названого вами строку. Людей для ремонту і запасні частини одержите повністю. За готовність машин відповідають особисто Мон-Со і ти, Ільсоре.
— Слухаю, мій генерале, — схилив голову командир ескадрильї Мон-Со.
Ільсор, який знову відчув себе головним техніком, уклонився. На цьому нарада закінчилася.