Таємниця покинутого замку

Страница 21 из 36

Александр Волков

Страшило виявив розсудливість І всі приготування до пишного прийому гостей біля міської брами відмінив.

Але вже тут, під захистом високих мурів палацу, мудрий Правитель розпоряджався як хотів і дав волю своїй невтомній фантазії. Сам він одягнувся чудово. На новій оксамитовій чумарці, вщерть набитій свіжою соломою, сяяли діамантові ґудзики; під широкими крисами капелюха дзвеніли срібні бубонці; носаки червоних сап'янових чобіт задиралися високо вгору, а груди були геть обвішані орденами. Частину з них він вручив собі сам, інші одержав від правителя Фіолетової країни Залізного Дроворуба і правителя рудокопів — вельмишановного Ружеро. Були ордени, надіслані добрими феями Вілліною і Стеллою.

З добродушного обличчя Страшила не сходила широка усмішка.

З нагоди врочистостей Залізний Дроворуб теж був яскраво начищений і а голотою сокирою на плечі; на Сміливому Леву, якому він не завадив прибути до Смарагдового міста (хоча він і повільно чвалав на втомлених лапах), був золотий нашийник, що їх належить носити царям; фельдмаршал Дін Гіор з бородою до землі стояв у парадному мундирі і з жезлом, на якому виблискували коштовні камені; лікарі Бориль і Робиль у чорних мантіях, на яких сяяли ордени, тримали в руках медичні валізки (а раптом хтось на бенкеті знепритомнів!); тут був і правитель країни Жуванів Прем Кокус; обіч стояв, наче велетенський монумент, Залізний Рицар Тіллі-Віллі, страшенно розчарований, що серед прибулих не виявилось моряка Чарлі. Тіллі-Віллі по секрету признався Енні: відтоді, як Фарамант і Кагги-Карр вирушили у Великий світ, він увесь час чекав на свого творця, і так хвилювався, що в нього ослабли деякі пружини і під час ходьби почали хитатися болти.

— А це вже нікуди не годиться, — лагідно сказала велетневі дівчинка, — рицареві завжди слід бути сильним…

— Я це знаю, — гучно зітхнув велетень, — але нічого не можу з собою вдіяти. Давай, Енні, поговоримо про татуся Чарлі.

Енні усміхнулася і витягла з дорожньої сумки великий прямокутний пакет.

— Угадай, що це таке? — сказала вона. — Той, за ким ти нудьгуєш, Віллі, не зміг сам прилетіти до Чарівної країни, але тобі надіслав подарунок. Дивись, зараз побачиш дядька Чарлі як живого!

Енні дістала з пакету велику фотографію одноногого моряка. Чарлі Блек знявся на палубі свого корабля посеред бурхливого моря; в зубах Блека була затиснута незмінна трубка, очі посміхалися.

Захопленню Залізного Рицаря не було меж: він невідривно дивився на дорога обличчя, підносив фотографію то до одного ока, то до другого, то наближав до себе, то віддаляв…

— Грім і блискавка! — кричав, хвилюючись, гігант. — Якими чарами татусь Чарлі зумів перейти на цей аркуш паперу і залишитися на цьому назавжди?

— Цього тобі я і сама не зможу пояснити, — призналася дівчинка. — Не знаю.

Тіллі-Віллі попросив Енні пошити міцний шкіряний футляр, щоб така крихка річ, як фотографія, швидко не зносилася…

Футляр Енні пошила зі шкіри Шестилапого, — навряд чи міг знайтися міцніший матеріал, — і відтоді портрет моряка Чарлі завжди зберігався в кабіні залізного гіганта.

На бенкеті Енні, Тіма та Альфреда зустрічав хлібом-сіллю ще товстіший, ніж завжди, кухар Балуоль у білому фартусі і білому ковпаку. Про цей казковий, на думку Страшила, звичай правитель вичитав в "Енциклопедичному словнику" і забажав зробити гостям приємне.

Після бенкету, правду кажучи, не дуже веселого, Страшило запросив прибулих з Великого світу друзів до Тронної зали, до телевізора.

Рожевий чарівний ящик Стелли працював, як і раніше, відмінно: він продемонстрував глядачам менвітів і арзаків. Раби Ранавіра обносили територію замку дротом з висячими рупорами, дзвониками, антенами.

Фред, як знавець техніки, швидко розібрався, що перед ними сигнальні пристрої, які, вірогідно, зчинять пекельний шум, якщо хтось спробує пробратися до сховища Прибульців.

— А ось і Ільсор! Дивіться, — стрепенувся Страшило. — Слуга генерала і наш друг.

Енні, Тім і Фред мимоволі замилувалися стрункою фігурою Ільсора, його красивим обличчям з живими чорними очима, копицею темного волосся.

На прохання Страшила телевізор показав зореліт "Діавону", який величаво стояв на трьох високих опорах. Фреда вразили неабиякі розміри космічного корабля.

Ніч Фред Каннінг провів у глибоких роздумах, ні на хвилину не склепивши очей. Тім і Енні відпочивали з дитячою безтурботністю. Страшило, який ніколи не спав, сидів на троні, прикрашеному смарагдами, і прикидав про себе, на які прості множники можна розкласти число 64 725.

ТАЄМНИЦЯ СМАРАГДУ

Між іншим, робота в смарагдових копальнях тривала повним ходом. Першу скриньку, вщерть наповнену коштовними каменями, генерал уже заховав у сейф. Але, треба сказати, перед цим трапилася одна несподіванка. В поведінці арзаків, які добували смарагди, почали виявлятися бунтівні нахили.

Геолог-менвіт, який наглядав у шахтах за арзаками, наприкінці дня стежив за тим, аби раби не приховали добуте. Він утуплювався гіпнотичним поглядом у чорні і карі очі арзаків, котрі почергово підходили до скриньки, і навіював їм необхідність покласти до неї смарагди.

— Підкоряйся, підкоряйся мені, рабе, — лунала його команда, — смарагд не твій, розстанься з ним.

І рука арзака сама собою розтулювалася, в скриньку з неї повільно скочувався прозорий зелений камінь.

Але так трапилося, що одного разу наглядач дав команду арзакові, який ще не вдав свій смарагд.

— Спустися, рабе, в шахту і захопи складаний стілець, — сказав він.

Замість того щоб спуститись у шахту, раб раптом озвався:

— Стілець може почекати і до завтра.

Слова арзака, що насмілився заперечити, впали на менвіта як сніг на голову; він навіть не знав, що сказати на це. Тим часом і декотрі інші арзаки, які не вдали смарагди, висловили згоду в відповіддю свого товариша, тоді як решта розгублено дивилася на них.

Минув час, усі арзаки встигли покласти смарагди в скриньку, а менвіт-геолог усе ніяк не міг пережити те, що сталося. Йому було неприємно дивитися на рабів, які стали свідками його ганьби. І тоді він з ненавистю глянув в очі бунтівникові і тихо, але виразно повторив команду:

— Підкоряйся, підкоряйся мені, рабе. Принеси негайно мій стілець.