А слони, склавши свій вантаж, спускались до річки.
Коли вони зайшли у воду і почали купатись, поливаючи себе з хоботів водою, Алі геть збожеволів від захвату. Він тільки викрикував, наче дервіш на зікрі: "О Аллах, о Аллах, о Аллах!!!"
Один із митників почав кликати Алі щоб вчинити йому допит під присягою, як і всім мусульманам з корабля. Та Алі навіть не позирнув униз.
Спека різала людям тіла, забивала дихання, витискала з усіх пор хворобливий липкий піт.
Руббан не витримав ї закричав до раїса митниці:
— О достойний і ласкавий! Припини цю тортуру! Ще півгодини – і коні почнуть падати! Кінь не може стояти без руху під таким сонцем… Заклинаю Аллах, будь милосердним і справедливим!..
Раїс у відповідь не став кричати. Тільки розвів руками, мов говорячи: "Я нічого не можу вдіяти… Закон є закон!" Руббан уже без всякого лицедійства схопився за голову і заволав у розпачі:
— О Аллах! Милостивий і милосердний! За що ти караєш мене так тяжко?!! О Аллах! Взиваю до твого милосердя!!!
І тут захропів наврочений кінь. Кінь бився у корчах, на тонких губах у нього зависла піна.
І майже водночас на кормі пролунав зойк і з глухим стогоном упав один митник. Та стогін змовк після дзвінкого удару його голови об дошки. Він тільки мовчки, як риба, жував повітря, а з носа в нього цівками лилась кров.
Всі з жахом відскочили від нього.
В одну мить не лишилось на кормовій палубі й одного митника,
Руббан миттю отямився і засвистів у сюрчок. Наказав хлопцям на линвах витягати коней із трюму.
Одностайно, не вагаючись і миті, всі кинулись до праці. Навіть Алі поспішив із свого "сідала".
І не жаліючи себе, надриваючи собі жили, моряки витягали коней на линвах нагору і опускали на рінь. А коні нікуди не кидались, не вихали, не скаженіли, а зразу ж простували до води. Тут слов'янин не витримав і закричав руббанові, що не можна давати коням води досхочу, а треба їх негайно поставити в затінок. І, не чекаючи ніяких наказів, заходився відганяти коней від води і в'язати в тіні навісу біля складу. Ще не всіх коней переправили на берег, як руббан допустився помилки. Але він і не міг вчинити інакше, бо був правовірним мусульманином. Він наказав зінджам-ідолоклонникам винести на берег покійника і вимити від крові палубу. Тільки-но вони виконали наказ руббана, як зразу ж митники видерлися на корабель і почали свій розбій.
І тепер виходило, що команда вивантажувала коней, а митники виносили з корабля на берег до митниці все, що тільки можна було потягти з корабля. Навіть палубні дошки!
Потім усю команду загнали в довгий і напівтемний сарай митниці.
І там у кожного мусульманина під присягою випитували ім'я кожного, хто його батьки, звідкіля він, який його достаток, що відбувалось під час плавання.
Одночасно інші митники порпалися в купі матроських речей і корабельного начиння.
Потім, після такої пригоди, матроси багатьох своїх речей так і не віднайшли.
Приступили митники і до Алі, щоб під присягою допитати його. І почали вже, схопили вже, щоб потягти в окрему комірчину для допитів.
Та матроси на чолі з керманичем підскочили до митників і видерли Алі з їхніх рук.
Митники кричали, що Алі дорослий і має відповідати, як і всі. А керманич і матроси кричали, що без каді це питання не має права ніхто вирішувати на власний розсуд .
Хто зна, чим би скінчилася суперечка, якби не почувся бій барабанів та завивання труб, галас величезного людського тлуму.
Прибув сам раджа Калікута подивитися на перший корабель цього року. Власне, не корабель, а коней. Цей візит звільнив Алі та корабельну команду від подальших знущань.
Їх усіх випустили з митниці, і вони вишикувались разом із руббаном біля коней.
Раджа в золотому паланкіні поплив до них через юрмище своїх танцівниць, барабанщиків, воїнів і рабів. Попереду котився тлумач, загорнутий у білу спідницю.
За паланкіном раджі горою сунув розцяцькований слон. Його довгі ікла були подовжені гострими сталевими лезами. Хоботом він тримав нагайку-трійчатку із сталевих ланцюжків. На кінці кожного ланцюга висіла гранчаста сталева куля.
На чубкові в слона ніхто не сидів і ніхто не виступав поруч нього,
Алі зрозумів: цей слон у яскравій шовковій попоні –страж самого раджі.
Носії паланкіна, велетні-зінджі спинилися навпроти коней. Застиг за палашем раджі слон-охоронець.
Алі вразило коричневе вусате обличчя раджі. Незворушне, наче вирізьблене з каменю.
Очі велетенські, чорні, мов з полірованого гагату, ледь вирлаті. Та не було ніякого виразу в них, коли раджа оглядав кожного коня окремо. А виводив перед його очі скакунів фарбований слов'янин.
Наврочений кінь шарпонувся і пішов боком до раджі. Слов'янин завис на линві, тягнучи коня назад. Та велетенський слон миттю відступив набік з-за паланкіну і замахнувся сталевим нагаєм на коня. Кінь злякано захропів і порачкував назад, тягнучи за собою по піску не менш переляканого слов'янина. Це Алі побачив по тому, як від лиця слов'янина відлила кров, і воно стало сіро-брудним.
Коли раджа споглядав останнього коня, навіть місцеві стражники і митники ледь стояли на ногах, так їх припекло люте сонце. І вітерець з океану не приносив полегшення він був вогкий і пекучий, тільки пахнув йодом, гнилими водоростями.
Нарешті раджа розтулив вуста і тонким голосом сповістив, що коні ці припали йому до смаку і він забирає їх. Зразу ж із почту раджі вибіг кругленький чоловічок і подав руббану важкенький мішечок із золотом.
Руббан простягнув цьому чоловікові два кінських хвости.
— Це ті коні, що їх поглинуло море за сто фарсахів від Калікута…
— Ти що, руббане, невдоволений щедрістю раджі?! – спитав чоловічок, зловісно всміхаючись у тарганячі велетенські вуса.
— Я всім вдоволений і щасливий! Але кому я маю продати ці хвости?
Чоловічок сказав щось тлумачеві, той сказав раджі.
Вперше і востаннє посмішка ледь скривила точені вуста раджі. Він щось швидко проговорив.
— Тлумач сказав ці ж слова товстенькому, і той уже переказав руббану:
— Найсвітліший повелитель ласкаво дозволяє раїсу митниці купити цих прекрасних скакунів. Ти вдоволений?
— О наймудріший, найщедріший і найсвітліший повелителю, немає межі моїй радості від твоїх щедрот! Але я прошу про велику ласку! Мій корабель втратив щоглу і човен. Я прошу дозволу самому в лісі вибрати і зрубати дерева! Дуже прошу твоєї ласки!