Уже був місяць азар8 і напружились води у Тігрі, піднялись високо. Здавалось, вода прорве захисні греблі та вали, заллє собою увесь простір, не лишиться навіть високих пір'їстих голівок пальм.
Малий, тільки випадала вільна мить, видряпувався на вершок щогли, щоб згори побачити далекі селища, залиті водою, оглянути тонкі смужечки водозахисних валів, далекі греблі і помилуватись, як відбиваються у блакитно-каламутнім дзеркалі води розкішні віяла фінікових пальм.
Коли сафіна з пасажирами та крамом приставала увечері на ночівлю, то лодії з тюрками теж прив'язували до берега і виставляли на суші і на човнах сторожу. Але грабіжники чомусь не з'являлись.
Тоді Алі не витримав і спитав – та не в пожадливого базіки-кухаря, а в одного чорнобородого купця, що мандрував аж із самого Дамаска:
– Господине мій, ласкавий і добрий! – Алі чув, як базарні писарчуки та різні фігляри улесливо звертались до купців та їхніх прикажчиків – Дозвольте мені, нікчемному, порушити твій спокій і… – Далі хлопчина не знав, як йому вести мову з цим чорнобородим здорованем.
– Що тобі?
– Господине мій! Всі тільки й базікають про розбійників, а їх все немає…
– Ось що тебе цікавить?! Тепер розбійники не нападають на який завгодно корабель – купці при собі намагаються не тягти багато динарів. Вони віддають міняйлі в Багдаді своє золото. А міняйло при свідках пише на папері, скільки динарів дав йому купець. А в Басрі з тим папером-сакком прийде купець до іншого міняйла, який у долі з багдадським міняйлом, віддасть сакк міняйлі і одержить своє золото… Ну, звичайно, лишить якусь частку золота цим міняйлам.
– За що? Він же одержує своє золото?
– Те золото, що лишається в міняйл – то їм плата за клопоти з грошима купця. Адже вони тим папірцем оберігають гроші купця від розбійників і злодіїв. Адже одержує свою платню нічний сторож за охорону будинку. Тебе оберігають – плати! За все в житті треба платити! За все треба! За золото – плати! За хліб – плати! За охорону-плати!.. Життя – накриті столи серед базару! Той, хто старається, той бере з цих столів для свого прожитку! За все треба платити. А от як платити найменшу ціну за найкраще – то найбільша наука в житті!..
Хлопчик був вражений, що чорнобородий, який з іншими говорив ніби із зневагою, по-простому роз'яснює йому, служці кухаря на річковій сафіні, сину нужденного сміттяра.
Алі подумав: "Це перше диво, яке зі мною сталося в подорожі! Правду кажуть бувалі люди, що найбільше з чудес трапляється в мандрах!.."
Але його приємні роздуми перебив горластий кухар, і довелося чимдуж поспішити до жаровні…
3. РОЗБІЙНИКИ
На третій день з'явилися розбійники.
Судна мандрівців були вже недалеко від Шатт-ель-Арабу – злиття великих рік Євфрату й Тігру.
Вода піднялася високо і геть залила все навколо. Греблі, дороги та вали зводились над водою не вище ніж на лікоть-два. Каламутні води розбігалися сотнями звивистих проток межи заростей велетенського очерету-касабу. Коли на сході зблякло небо і згасла вранішня зірка Сіріус, з молочного туману виринули чорнобокі човни.
Один з розбійників звівся на повен зріст і закричав, що він вимагає плату за їхню охорону. Зовсім мала плата – по сотні динарів з купця, по десять дадуть подорожні, по дирхему з кожної голови команди!
Його слова гриміли над склистою водою протоки і над рисовими полями, та зразу ж потопали в густій запорі височенних стеблин очерету.
І тут, як на біду, чи на щастя, бо капітан сафіни не встиг ще придумати, як відповісти, із своєї каюти протиснув черево Джафар і заревів, як верблюд під час тічки:
– Ти, ганьба своєї мами! Затичка в курячім гузні, пожиратель свиней і тухлої риби! Не потребуємо твоєї охорони! Мої знамениті сідниці, сідниці Джафара Покійника, запорука моїм словам! Подивися на них – їх споглядання й буде тобі платою за турботи!
І Джафар повернув свій могутній зад до річкових розбійників.
Напасники заклякли на своїх човнах від подиву та обурення.
А тюрки вже попадали за борти лодій із самострілами та луками.
Малий Алі, щоб усе добре розгледіти, наче наполоханий кіт, видерся на щоглу. Тільки він обхопив вершечок щогли, як заверещали розбійники, заревли тюрки-стражники. В повітрі засвистіли короткі арбалетні стріли, глиняні кулі з арбалетів і пронизливо заспівали довгі очеретяні стріли річкових людей.
Згори хлопчикові було добре видно, що всі купці, кухар, – капітан і матроси впали на самісіньке дно сафіни, сховалися за паками бавовни та єгипетського льону.
Купець Джафар теж гепнувся за паками і плазом-плазом рачкував до своєї повстяної каюти. Голова його притискалася до дошки, а от сідниці піднімались горою над палубою. Кілька разів стріли чиркнули по його неймовірному заду.
Стріли дзижчали і навколо Алі. Проте він не встиг перелякатись і думав. Лиш про те, щоб втриматися на щоглі і краще роздивитись розбійників.
Він не трусився від страху – був упевнений, що розбійники грабують і позбавляють життя лише багатіїв. Про випадкові стріли чомусь не подумав. Але річкові розбійники нікого, крім нього, не бачили. З усіх подорожніх лише він був на видноті – сидів на вершечку щогли, мов пташка, припнута до жердини. Це розлютило напасників. Стріли одна за одною впивалися в щоглу біля його ніг, свистіли над головою, лоскотали пір'їнами по руках і по ногах, порвали сорочку, порізали вістрями холоші штанів.
Зрештою стріли прошили б хлопця, та трапилася халепа – товстун Джафар рвонувся до своєї каюти, зачепив паку з бавовною, перекинув корчагу з олією, і все те гепнулося на розпечену жаровню!
Мить – і густий чорний дим заклубочився вгору, закрив від стрільців хлопчика. Жовтий вогонь масними язиками обхопив паку з бавовною.
– Пожежа,! – заволав капітан і, не зважаючи на стріли, вискочив із схованки і скинув у воду палаючу бавовну. За ним, ледь не плазуючи, прибіг кухар і, голосно лаючись, обпікаючи собі руки і лице, підхопив напіврозбиту корчагу з олією. і перекинув за борт. Хтось із матросів теж отямився, зірвав повсть із Джафарової каюти і кинув її на палаючу олію.
Річкові грабіжники, побачивши переполох на сафіні, щосили завеслували до мандрівників. Але вони не розрахували – олія розпливлася по воді, наздогнала тліючу паку. І підхопилося вгору над водою жовтими й червоними крилами полум'я. Швидка течія на звороті витягла серпом палаючу олію. А вістря серпа за якусь мить торкнулося заростей касабу.