— Так, зрозуміло.
— Якщо Армстронг прийде й запевнятиме, що мене вбито чи Блора вбито, не звертайте ніякої уваги! Зрозуміло? Двері відчините тільки тоді, коли з вами одночасно розмовлятимемо ми вдвох — Блор і я. Второпали?
— Аякже. Адже я ще не здуріла остаточно, — відповіла Віра.
— Гаразд, — мовив Ломбард і підійшов до Блора. — Тепер нумо за ним! Полювання на звіра починається.
— Нам слід бути обережнішими, — зауважив Блор. — Не забувайте, в нього пістолет!
Збігаючи сходами наниз, Ломбард відповів, широко всміхнувшись:
— Ось у цьому ви якраз помиляєтеся. — Відчиняючи вхідні двері, він зауважив: — Клямку відсунуто, щоб йому легше було повернутися до будинку! — І продовжив: — Пістолет у мене! — Ломбард наполовину витяг пістолет із кишені, щоб показати Блорові, й пояснив: — Сьогодні вночі я виявив, що його знову покладено до шухляди в мій нічний столик.
Блор непевною ходою ступив на ґанок. Він пополотнів, і Філіп Ломбард це помітив.
— Не будьте бовдуром, Блор, бодай вас чорти з'їли! — нетерпляче заспокоїв його Ломбард. — Я зовсім не маю наміру вас застрелити! Можете повертатися до будинку й забарикадуватися в своїй кімнаті, якщо злякалися! Я полюю на Армстронга, а не на вас!
І він попрямував стежкою, химерно освітленою місячним сяйвом. На хвилину завагавшись, Блор рушив слідом за ним, міркуючи: "Виходить, буцімто я сам лізу на рожен". Втім, йому не раз доводилося мати справу із злочинцями, озброєними пістолетом. Може, в чомусь іншому, а в хоробрості Блорові не відмовиш. Тільки скажіть йому, де небезпека, й він безстрашно кинеться, щоби здолати її. Його не страхала небезпека, з якою можна стятися у відкритому двобої, але він побоювався небезпеки прихованої, непевної, а надто — з відтінком таємничості.
6
Віра встала, вдяглася й чекала, як далі розвиватимуться події. Що ж, двері_ її кімнати міцні, добрячі. Їх замкнено на ключ, закладено на клямку, до того ж у дверну ручку вставлено дубовий стілець. Силоміць такі двері не відчинити. В усякому разі, не фізичними даними доктора Армстронга. Коли б вона була на місці Армстронга, то скоріше вдалася б до хитрощів, а не до сили.
Щоб розважитися, стала уявляти, до якої облуди може вдатися Армстронг. Він може, як це передбачав Філіп, заявити, що один із двох чоловіків мертвий. Або вдати із себе смертельно пораненого і зі стогоном прийти до її дверей. Може, наприклад, і сказати їй, що в будинку спалахнула пожежа. Більше того, може підпалити будинок… Ото був би варіант, краще не вигадаєш! Виманити інших двох чоловіків з будинку, а потім підпалити його з допомогою заздалегідь розлитого, де треба, бензину. А вона, як найпослідуща дурепа, сидітиме забарикадована в своїй кімнаті, аж доки не буде надто пізно.
Віра підійшла до вікна. Ні, не така вже безвихідь. У разі гострої потреби можна вистрибнути з вікна. Падіння з такої висоти — річ не дуже приємна, та. якраз під вікном — невеличка клумба.
Віра сіла за стіл і, взявши свій щоденник, почала заповнювати його чітким, спокійним почерком. Треба ж якось згаяти час.
Нараз вона завмерла, уважно прислухаючись: наче десь зісподу пролунав звук розбитої шибки. Ще більше напружила слух, але звук не повторився.
Натомість Віра почула, а може, їй тільки здалося, що почула, скрадливі кроки, — легке рипіння сходів, шелестіння одежі; та звуки були такі невиразні, що подумала: все це є породження її уяви.
Та ось нарешті почулися цілком реальні розмови. Люди підіймалися сходами і про щось гомоніли. Чиїсь рішучі чоловічі кроки попрямували на горище, коридором наблизилися до її кімнати.
Ломбардів голос окликнув її:
— Віро? З вами все гаразд?
— Так. Що там скоїлося?
Блорів голос відповів:
— Можна нам завітати до вас?
Віра підійшла до дверей. Вона витягнула стільця, відсунула клямку, відімкнула замок і розчинила двері. Двоє чоловіків важко дихали, їхні черевики, штани були мокрими.
— Що скоїлося?
Ломбард одповів:
— Армстронг зник…
7
— Що? — вигукнула Віра.
— Зник з острова, — повторив Ломбард.
— Зник — наче корова язиком злизала! — ствердив Блор.
Віра нетерпляче перебила:
— Дурниці! Він десь ховається!
— О, ні, — заперечив Блор, — адже на острові заховатися ніде. Він голий, як ваша долоня. До того ж світить місяць. Ясно як удень.
— Але ж він міг повернутися до будинку, — зауважила Віра,
— Ми врахували цю можливість, — пояснив Блор. — Ми обшукали весь будинок. Ви, певно, чули нас. Повторюю — його немає! Він зник — остаточно зник, ушився…
Віра недовірливо похитала гол осою:
— І все ж я не йму віри.
— Нічого не поробиш, дитино, — втрутився Ломбард і по паузі додав: — Можу зробити ще одне цікаве повідомлення — вікно в їдальні виявилося розтрощеним, і на столі там тепер тільки троє індійчат!
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
1
На кухні снідали троє. Над островом сяяло сонце — був чудовий день. Шторму наче й не було. Зі зміною погоди настала зміна й у настрої бранців острова. Вони почували себе людьми котрі щойно попросиналися від нічних примар. Звичайно, небезпека ще була, та при денному світлі —то зовсім інша справа. Минувся паралізуючий подих остраху, який ще вчора, під зловісне завивання вітру, огортав їх суцільною пеленою.
Ломбард сказав:
— Спробуємо сьогодні з вершини острова подати з допомогою дзеркала сигнали на материк. Сподіваюся, хтось помітить наш "SOS". А ввечері спробуємо запалити багаття, хоч тут і небагато дерев, і там, можливо, вважатимуть, що ми співаємо, танцюємо, розважаємося.
— Напевне, хтось із них знає азбуку Морзе, — втрутилася Віра, — і тоді вони приїдуть до нас.
— Погода справді покращала, це безперечно, — мовив Ломбард, — та море ще не вгамувалося. Он які буруни здіймаються! Гадаю, човном до острова не пощастить дістатися, принаймні до завтра.
— Невже доведеться ще одну ніч перебути тут?! — несамовито закричала Віра.
Ломбард знизав плечима.
— Я вважаю — останню добу. Якщо ми протримаємося цю останню добу, все буде гаразд.
Блор одкашлявся:
— Давайте-но краще спробуємо розібратись ось у чому: де дівся Армстронг?
— Що ж, — сказав Ломбард. — Ми маємо одне, так би мовити, свідчення: на обідньому столі зосталося лише троє індійчат. Либонь, Армстронг врізав дуба.