— Тоді я вже йду.
— Зачекай! Ми ж забули найважливіше.
— Що саме?
— Вітальну пісню, Софіє. Сьогодні Гільді сповнюється 15 років.
— Мені також.
— Так, тобі також. Тож заспіваймо. Софія й Альберто підвелися і... заспівали:
Многая літа, многая літа! Гільда нам хай живе, многа літа хай має! Многая літа, многая літа, многая літа, многая!..
Було пів на п'яту. Софія збігла до води, переправилася на протилежний берег, витягла човен на сушу і побігла лісом.
Вийшовши на стежку, Софія раптом помітила якийсь рух за стовбурами дерев. Вона подумала про Червону Шапочку, яка самотньо простувала лісом до своєї бабусі, але постать за деревами видавалася набагато меншою. Софія підійшла ближче. Істота була завбільшки з ляльку, коричневого кольору, вбрана в червоний джемпер.
Софія застигла на місці, наче вкопана, коли зрозуміла, що перед нею плюшевий ведмедик.
У тому, що хтось покинув у лісі забавку, не було нічого дивного. Але цей ведмедик був зовсім живий і дуже чимось зайнятий.
— Привіт! — сказала Софія. Маленька істота різко обернулася.
— Мене звати Вікні Пух, — мовило ведмежа. — На жаль, я заблукав у лісі, і це у такий чудовий день. Тебе, у кожному разі, я ніколи не бачив.
— Можливо, я ніколи тут раніше і не бувала, ~ відповіла Софія. — А ти, може, й далі вдома, у Стометровому Лісі.
— О ні, рахування мені завжди важко давалося. Не забувай, що я ведмежа з дуже маленьким розумом.
— Я чула про тебе.
— Тоді тебе, мабуть, звати Аліса. Крістофер Робін розповідав мені якось про тебе, отож ми заочно знайомі. Ти так багато відпила з пляшки, що ставала усе меншою і меншою. А потім випила з іншої пляшки і знову почала рости. Взагалі-то. треба знати, що береш до рота. Сам я одного разу так об'ївся, що застряг у норі Кролика.
— Я не Аліса.
— Не має жодного значення, хто ми. Важливо, що ми є. Так сказала Сова, а у неї дуже мудра голова. Сім плюс чотири — дванадцять, сказала вона одного звичайнісінького сонячного дня. Я та Ослик 1-А дуже збентежилися, бо числа так важко вичисляти. Набагато легше вичислити погоду.
— Мене звати Софія.
— Дуже приємно, Софіє. Як я уже казав, ти, певно, новенька у цих краях. Але тепер Війні Пухові час іти, мушу знайти дорогу до П'ятачка. Нас запросили до Кролика та його рідних і знайомих на забаву у саду.
Ведмедик помахав однією лапкою. Щойно тепер Софія помітила, що у другій він тримав клаптик паперу.
— Що це у тебе там? — запитала вона. Вінні Пух підніс папірець:
— Саме через нього я й заблудився.
— Але ж це просто клаптик паперу.
— Ні, зовсім ніякий не "просто клаптик паперу". Це лист до Гільди із Задзеркалля.
— О, то я можу взяти його.
— Хіби ти дівчинка із Задзеркалля?
— Ні, але...
— Лист завжди слід вручати особисто. Крістофер Робін утовкмачував мені це учора.
— Проте я знаю Гільду.
— Це не так важливо. Навіть якщо ти дуже добре знаєш якусь людину, тобі не слід читати її листи.
— Я мала на увазі, що можу передати листа Гільді.
— Це зовсім інша річ. Будь ласка. Софіє. Позбувшись цього листа, я нарешті знайду, мабуть, дорогу до П'ятачка. Щоб розшукати Гільду із Задзеркалля, мусиш спочатку знайти велике дзеркало. А це не так просто у наших краях.
З тими словами ведмежа передало листа в руки Софії і швидко почалапало до лісу своїми маленькими лапами. Коли Війні Пух уже зник за деревами, Софія розгорнула папірець і прочитала:
Люба Гільдо! Ганьба Ачьбертові, котрий не розповів Софії, що саме Кант першим запропонував створити "спілку націй". У статті "До вічного спокою" (1795) він писав, що усі країни повинні об'єднатися у спішу, яка дбала би про мирне співіснування усіх народів. Приблизно через 125 років, після Першої світової війни, було створено так звану "Лігу націй". Після закінчення Другої світової війни Лігу націй замінила Організація Об'єднаних Націй. Канта можна назвати хрещеним батьком самої ідеї ООН. Кант вважав, що людський "практичнийрозум" змушує держави відступитися від "природнього стану", котрий спричиняє усе нові війни, і створити міжнародну організацію, яка перешкоджала б виникненню воєн. Хоча дорога до створення такої ліги націй може бути й довгою, нашим обов'язком є праця для збереження "всезагального і тривкого миру". Для Канта організація такої спілки була далекою метою, можеш її навіть назвати остаточною метою філософії Я все ще в Лівані
Цілую. Тато.
Софія поклала папірець до кишені і пішла додому. Саме про такі зустрічі у лісі і попереджував її Альберто. Але ж не могла вона дозволити, щоб маленький плюшевий ведмедик блукав лісом у вічних пошуках Гільди із Задзеркалля.
РОМАНТИЗМ
таємничий шлях веде досередини...
Велика папка зсунулася з колін Гільди аж на підлогу.
У кімнаті вже посвітлішало, коли дівчинка нарешті зібралася до сну Глянула на годинник: скоро третя. Вона повернулася на бік і налаштувалася спати. Засинаючи, подумала, чого це тато почав писати про Червону Шапочку та Вінні Пуха...
Наступного дня Гільда спала до одинадцятої години. Прокинувшись, вона усім єством відчувала, що їй щось снилося, але нічого не пам'ятала. Мала тільки враження, наче побувала в іншій реальності.
Гільда спустилася вниз і приготувала собі сніданок. Мама одягнула блакитну сукню і збиралася йти до шопи, щоб почистити човен. Навіть якщо ним ніхто не користуватиметься, човен має бути готовий до повернення тата з Лівану.
— Може, допоможеш мені?
— Спершу я трохи почитаю. А згодом принесу тобі чай і другий сніданок.
— Ти сказала другий сніданок?
Гільда поїла і вернулася до своєї кімнати, застелила ліжко і зручно вмостилася з папкою на колінах.
Софія продерлася крізь живопліт і опинилася у великому саду, який вона одного разу порівняла з Райським садом...
Після вчорашньої грози всюди були порозкидані обламані гілки та листя, їй здавалося, наче існує якийсь взаємозв'язок між бурею та поламаним гіллям, з одного боку, та стрічею з Червоною Шапочкою й Вінні Пухом — з іншого.
Софія підійшла до гойданки і змела з неї опалу глицю та листя. Добре, що подушки на гойданці цератові й не конче заносити їх до хати перед кожною загрозою дощу.
Софія увійшла до будинку. Мама саме повернулася додому й ставила у холодильник пляшки лимонаду. На кухонному столі стояв кремовий торт та невеличкий калач.