Світ Софії

Страница 79 из 139

Юстейн Гордер

Найдивнішою була фраза, що тим подарунком вона зможе, мабуть, "поділитися з іншими". Недарма ж тато працював для ООН. Якби Гільдин батько мав одну ідею fix — а він їх мав багато, — то нею було би визнання права за ООН урядувати усім світом. "Якби ж то ООН справді вдалося коли-небудь об'єднати людство", — написав він у одній з листівок.

Чи має вона право розгорнути пакунок до появи мами, яка прийде до неї з булочками та лимонадом, розмахуючи норвезьким прапорцем та співаючи вітальну пісеньку? Напевно, має, інакше не лежав би цей пакунок тут.

Гільда навшпиньки підійшла до столика і підняла пакунок. Але ж важкий! Вона знайшла записку: "Гільді на п'ятнадцятирічні уродини від тата".

Вона вмостилася на ліжку і почала обережно розв'язувати червону стрічку та розгортати папір.

Там лежала велика папка-скорозшивач!

Оце той подарунок? Подарунок на її п'ятнадцятиріччя, про котрий так багато говорилося? Подарунок, який постійно росте і яким можна поділитися з іншими?

Побіжного погляду вистачило, аби переконатися, що папка повна друкованих аркушів. Гільда впізнала шрифт татової друкарської машинки, яку він прихопив із собою до Лівану.

Невже він написав для неї цілу книжку? На першій сторінці було написано від руки великими літерами: СВІТ СОФІЇ.

Трохи нижче, збоку, надруковано уже на машинці два рядки:

ЧИМ СОНЦЯ ПРОМІНЬ Є ДЛЯ ЧОРНОЇ РІЛЛІ, ТИМ — ПРОСВІТЛЕННЯ ДЛЯ ЖНИВАРЯ.

Н. Ф. С. Ґрунтвіґ

Гільда перегорнула аркуш. З наступної сторінки починався перший розділ, названий "Райський сад". Дівчинка зручно вмостилася на ліжку, оперла папку до колін і почала читати.

Софія Амундсен поверталася після занять додому" Зі школи вона вийшла разом з Юрунн. Вони розмовляли про роботів. На думку Юрунн, людський розум подібний до складного комп'ютера. Софія не була певна, чи погоджуватися з подругою. Хіба ж людина не повинна бути чимось більшим, ніж просто машиною?

Гільда продовжувала читати і невдовзі забула про все на світі, навіть про свій день народження. Час від часу якась швидкоплинна думка проскакувала поміж рядками, доки вона була заглиблена у читання.

Невже тато створив роман? Повернувся до написання великого твору і завершив його нарешті у Лівані? Він часто жалівся, що час у тих широтах має здатність розтягатися.

Тато Софії також подорожував світами. Напевно, це та дівчинка, з якою Гільда мала б познайомитися...

Досить їй було глибоко замислитися, що одного дня її не стане, як думки її поверталися до того, яким безмежно прекрасним є життя... Звідки узявся світ?.. Врешті-решт щось таки мусило виникнути з нічого" Але чи справді так було? Хіба це не так само важко уявити собі, як і те, що Всесвіт існував вічно?

Гільда читала і читала, їй страшенно ніяково було читати про те, як Софія Амундсен одержала листівку з Лівану. "Гільді Меллер Кнаґ, через Софію Амундсен, Клевервейєн, 3..."

Люба Гільдо! Сердечно вітаю тебе з п'ятнадцятиріччям. Сама розумієш, мені б хотілося зробити тобі подарунок, який би ріс разом з тобою. Вибач, що посилаю листівку до Софії. Так простіше.

Цілую. Тато.

От шельма! Гільда подумала, що тато завжди був хитруном, але цього разу він її буквально приголомшив. Замість покласти листівку просто до пакунка, він вдрукував її у рукопис.

Бідолашна Софія! Вона зовсім розгубилася.

Чому чийсь тато посилає листівку Софії, коли її слід посилати зовсім у інше місце? Кому це заманулося морочити голову власній доньці, посилаючи привітання з днем народження на чужу адресу? Чому так "простіше"? І передусім: як їй розшукати Гільду?

Ну, як усе це пояснити?

Гільда перегорнула сторінку і почала читати наступний розділ, який називався "Капелюх". Невдовзі вона дійшла до довгого листа, написаного Софії якоюсь загадковою особою. Гільда затамувала подих.

Потреба зрозуміти, для чого ми живемо, не така вже й випадкова, як скажімо, колекціонування поштових марок. І хто цікавиться цим питанням, приєднується до мільйонів тих, хто добирав способу з'ясувати його, відколи людство існує на цій планеті...

"Софія була геть виснажена". Гільда також. Тато написав їй у дарунок не просто книжку, а дуже дивну та загадкову книжку.

Короткий підсумок. Білого кролика витягнули з порожнього капелюха. Але тому, що це дуже великий кролик, трюк триває вже багато мільярдів років. На самісіньких кінчиках тонких шерстинок народилися усі людські діти. Вони мають змогу захоплюватися і чудесним мистецтвом фокусника. Та чим старшими стають діти, тим глибше спускаються у надра кролячого хутра. І там зостаються...

Не тільки Софію хвилювало, що вона теж була уже недалека від того, аби й собі знайти затишну місцинку в надрах кролячого хутра. Сьогодні Гільді сповнилося п'ятнадцять років, їй здавалося, що саме нині настав час визначити шлях, яким вона піде далі.

Дівчинка прочитала про грецьких натурфілософів. Гільда знала, що тато захоплювався філософією. Він написав статтю в газеті про потребу внести філософію до списку обов'язкових шкільних предметів. "Чому філософія має бути в шкільній програмі?" — так називалася стаття. Час від часу він порушував це питання на батьківських зборах у Гільдиному класі. Гільда чулася тоді страшенно незручно.

Дівчинка глянула на годинник. Стрілки показували пів на восьму До появи мами із святковим сніданком залишалося ще, на щастя, не менше години, ЇЇ цілковито полонила історія дівчинки Софії та усі ті філософські питання. Гільда уже читала розділ "Демокріт", Спершу Софії пропонувалося подумати над запитанням: "Чому складанки "Леґо" є найгеніаль-нішою грою у світі?" А згодом вона знайшла "великий жовтий конверт" у поштовій скриньці.

Демокріт погоджувався зі своїми попередниками, що причина змін у природі полягала зовсім не в тому, наче щось насправді "змінювалося". Він припускав, що усе навколо складається з маленьких невидимих цеглинок, кожна з яких вічна і незмінна. Демокріт назвав ці найменші часточки атомами.

Гільда розгнівалася, коли Софія знайшла під ліжком її червону шовкову шаль. Ото аж там опинилася! Та як шаль могла вплестися у розповідь? Мабуть, мусила бути ще й десь-інде...

Розділ про Сократа починався словами, що Софія прочитала в газеті "кілька рядків про норвезький батальйон ООН у Лівані". Пізнати тут тата! Його завжди турбувало, що норвежців мало цікавить миротворча діяльність військ ООН. Якщо це нікого не хвилює, то хай хоч Софію. Саме так, гадає він, можна привернути увагу засобів масової інформації.