Софія зауважила, що Юрунн та Йорґен уже перекидаються спідтишка поглядами. Щось висіло в повітрі. Бо ж був вечір свята літнього сонцевороту, св. Івана.
Усі мали зі собою подарунки, а оскільки вечірка була філософською, кожен з гостей поцікавився, що ж таке — філософія. Не всім вдалося роздобути філософські подарунки, проте кожен вважав своїм обов'язком хоч би написати щось філософське на вітальній листівці. Софії подарували філософський словник та записник із замочком й написом "МОЇ ФІЛОСОФСЬКІ НОТАТКИ".
Надходили нові гості, і їм подавали яблучний сидр у високих бокалах для білого вина. Гостей обслуговувала Софіїна мама.
— Ласкаво просимо... Як звати цього юнака?.. З тобою я ще не знайома... Як приємно, що ти прийшла, Сесіліє.
Кати вся молодь уже зібралася і прогулювалася з келихами попід деревами, до хвіртки під'їхав білий мерседес батьків Юрунн. Фінансовий радник був одягнений у строгий сірий костюм вишуканого крою. Його дружина мала на собі червоний брючний костюм з бордовими металевими блискітками. Софія готова була закластися, що жінка радника пішла в іграшкову крамницю і купила ляльку Барбі у точнісінько такому ж костюмі, а потім віднесла ляльку до кравця і звеліла пошити для неї таке ж вбрання. Або інакше. Радник сам міг купити ляльку й занести чарівникові, аби той перетворив її на живу жінку з плоті і крові. Однак таке припущення було настільки неймовірним, що Софія одразу ж його відкинула.
Подружжя вийшло із мерседеса і рушило до саду, де хлопчаки й дівчатка аж роти пороззявляли від здивування.
Фінансовий радник особисто передав іменинниці подарунок від родини Інгебріґтсен — подовгасту вузьку коробочку. Софія постаралася взяти себе в руки, бо сподіватися можна було тільки одного: ляльки Барбі. Юрунн аж вибухнула:
— Чи ви зовсім подуріли? Софія уже не бавиться ляльками! Фру Інґебріггсен стрімко пішла вперед, і металеві блискітки на штанах забряжчали.
— Вона матиме її просто для краси, розумієш?
— У кожному разі, дуже й дуже дякую, — спробувала загладити сшуащю Софія. — Я започаткую власну колекцію.
Гості почали уже кружляти навколо столу.
— Ми чекаємо тільки на Альберто, — сказала мама з легким притиском, намагаючись приховати стурбованість. Чутки про незвичайного гостя швидко поширилися серед гостей.
— Він пообіцяв прийти, отже, прийде.
— Не сідати ж до столу без нього?
— Та ні, починаймо.
Гелена Амундсен взялася розсаджувати гостей за довгим столом й потурбувалася, аби поставити вільний стілець між собою та Софією, говорячи при цьому про страви, гарну погоду та про те, що Софія стала дорослою панною. Гостина тривала десь уже з півгодини, як з боку Клевервейєн надійшов середніх років мужчина з чорною акуратною борідкою та в береті. У руках він тримав великий букет із п'ятнадцяти троянд.
— Альберто!
Софія підвелася з-за столу і рушила йому назустріч. Вона кинулася Альберто на шию і взяла букет. Альберто почав порпатися по кишенях своє! куртки, дістав дві грубі петарди, підпалив їх і кинув позад себе. Прямуючи до столу, запалив ще бенгальський вогонь, втикнув його у вершечок святкового пирога, а тоді зайняв місце між Софією та її мамою.
— Сердечно вітаю усіх гостейі
Зібрання оніміло. Фру Інґебріггсен кинула своєму чоловікові багатозначний погляд. А Софіїна мати відчула таке неймовірне полегшення — бо ж довгоочікуваний гість нарешті з'явився, — що готова була йому вибачити все. Сама ж іменинниця ледве стримувала сміх, який починав нуртувати десь глибоко внизу живота.
Гелена Амундсен подзенькала у свій келих і промовила:
— Ласкаво просимо й Альберто Кнокса до нашої філософської забави у саду. Він не є моїм новим коханцем, бо хоч мій чоловік і перебуває часто у від'їзді, все ж я поки не маю приятеля. Цей дивний чоловік є новим учителем філософії моєї Софії. Він уміє не лише підпалювати петарди. Цей пан може, наприклад, витягнути білого кролика з чорного капелюха., Чи це була ворона, Софіє?
— Дякую, дякую, — сказав Альберто і знову опустився на стілець.
Довший час усі сиділи й поглинали курчат та салати. Раптом Юрунн щдвелася з-за столу, впевненим кроком підійшла до Йорґена і припала до його уст в палкому поцілунку. Він відповів на таке зближення спробою притиснути верхню частину її тіла до столу, аби зручніше було цілувати.
— Я зараз зомлію, — вихопилося у фру Інґебріггсен.
— Тільки не над столом, — це єдине, на що спромоглася фру Амуцдсен.
— Чому це? — спитав Альберто, обернувшись до неї.
— Динне запитання.
—Дня справжнього філософа не буває дивних запитань.
Тепер кілька хлопців, яких ніхто не поцілував, почали кидати кістки від курчат на дах будинку. Й цього разу Софіїна мама була небагатослівна:
— Не робіть так, будь ласка. Чого доброго заб'ються ринви.
— Вибачте, — сказав один з хлопчаків, і вони заходилися жбурляти кістки через тин.
— Певно, уже час збирати тарілки і подавати солодке, — врешті запропонувала фру Амундсен. — Хто п'є каву?
Подружжя Інґебріґгсен, Альберто та ще кілька інших гостей підняли руки.
— Може, Софія та Юрунн допоможуть мені... Дорогою до кухні подруги мали час для короткої балачки.
— Нащо ти його цілувала?
— Я сиділа й дивилася на його уста, й раптом мені страшенно закортіло його поцілувати. Перед ним неможливо устояти.
— Ну, і як було?
— Трохи інакше, ніж я собі уявляла, але...
— То це було вперше?
— І не востаннє.
Невдовзі на столі з'явилися кава й солодощі. Альберто почав роздавати хлопцям петарди, але в ту мить мама Софії постукала ложечкою по філіжанці.
— Я не маю наміру виголошувати довгу промову, — почала вона. — Але у мене лише одна дочка, і саме сьогодні минає рівно тиждень і один день з того моменту, як їй сповнилося п'ятнадцять літ. Як самі бачите, ми ні на чому не ощадили. Піраміда має 24 яруси, тобто кожному дістанеться принаймні один. Хто почастується першим, може взяти по два кружальця. Бо починаємо ми зверху, а кільця з часом ставатимуть усе більшими. Це ж саме відбувається і в нашому житті. Коли Софія була ще крихітною пупсею, несміливо дріботіла собі по маленьких кругах. Та з роками кільця ставали все більшими й більшими. Тепер вони сягають аж до Старого Міста й назад. А тому що її батько часто буває далеко поза домом, вона ще й телефонує по всьому світу. Вітаємо тебе з п'ятнадцятиліття"!, Софіє!