-Чому?
— Бо кисень надзвичайно реактивна речовина. Цеглинки молекули ДНК окислились би, так і не зумівши утворити цілу молекулу.
— Зрозуміло.
— Тому точно знаємо, що зараз не виникає жодне нове життя, навіть найменша бактерія чи вірус. Усе життя на Землі триває один час. Слон має таке ж завелике генеалогічне дерево, як найпростіша бактерія. Можна навіть сказати, що слон або людина є насправді єдиною колонією одноклітинних організмів. Бо кожнісінька клітинка тіла містить однаковий спадковий матеріал. Увесь зміст того, ким ми є, закладений у щонайменшій клітині нашого тіла.
— Дивно думати про це.
— Однією з великих загадок життя є те, що клітини багатоклітинних організмів мають здатність спеціалізувати функції. Бо не всі розмаїті успадковані властивості залучаються до діяльності в усіх клітинах. Деякі з цих властивостей, гени, "вилучаються", а інші "вмикаються". Клітина печінки продукує інші білки, ніж нервова клітина або ж клітина шкіри. Але в усіх цих клітинах є та ж сама молекула ДНК, у якій закодована вся інформація про наш організм.
-Далі!
— Якби в атмосфері не існувало кисню, то не було б і захисного озонового шару навколо планети, який оберігає нас від космічного випромінювання. А це також важливо. Очевидно, саме це випромінювання відіграло істотну роль під час створення перших складних молекул. Енергія космічного випромінювання сприяла проходженню хімічних реакцій між різними субстанціями, які призвели до утворення складних макромолекул.
— Розумію.
— Повторюю: щоб виникли складні молекули, з яких побудоване життя, мають бути виконані дві умови: відсутність кисню і доступ космічного випромінювання.
— Зрозуміло.
— У "маленькому теплому ставочку", або ж у "празупі", як його тепер називає сучасна наука, постала колись неймовірно складна молекула, яка мала дивовижну властивість ділитися на дві однакові частинки. З того моменту й почалася довга еволюція, Софіє. Спрощуючи, можемо сказати, що це був перший спадковий матеріал, перша ДНК і перша жива клітина. Клітина та весь час поділялася, але з самого початку стали відбуватися постійні мутації. Минуло багато часу, і виникли одноклітинні організми, котрі почали з'єднуватися, утворюючи складніші багатоклітинні організми. Вступив у дію фотосинтез, і тоді з'явилася атмосфера з вмістом кисню. Мала вона подвійне значення: по-перше, завдяки цьому могли розвиватися тварини, котрі дихають за допомогою легенів, а по-друге, атмосфера захищала земне життя від шкідливого космічного випромінювання. Бо саме це випромінювання, завдяки якому змогла постати перша клітина, має шкідливий вплив на усяке життя.
— Проте атмосфера не з'явилася впродовж однієї ночі. Як тоді давали собі раду перші форми життя?
— Життя виникло в "первісному морі", яке ми назвали "празупою". Там живі організми могли жити, захищені від небезпечного випромінювання. І ліпне набагато пізніше, після того, як життя у морі витворило атмосферу, перші амфібії вилізли на сушу. Про все інше ми вже говорили. Ми сидимо собі ось тут, у лісовій хатині, і вертаємося подумки до початку процесу, який тривав три або чотири мільярди років. І саме в нас той довгий процес дійшов до усвідомлення самого себе.
— Ти вважаєш, що усе було чистою випадковістю?
— Ні, цього я не казав. Схема доводить, що еволюція відбувалася в певному напрямку. Мільйони років творилися тварини з усе складнішою нервовою системою та з усе більшим об'ємом мозку. Особисто я не вважаю це випадковістю. А ти?
— Неможливо, щоб абсолютно чистий випадок створив людське око. Хіба у нашій здатності бачити навколишній світ не криється якийсь сенс?
— Еволюція ока викликала зачудування і у Дарвіна. Він не міг погодитися з думкою, що така витончена структура як око, виникла тільки в процесі природного добору.
Софія сиділа й не зводила очей з Альберто. Міркувала собі: як дивно, що живе власне зараз, тільки цей єдиний раз і ніколи більше не повернеться до життя. Несподівано вона вигукнула:
Все, що твориться, що існує, Колись у нівець поверну я!
(пер. М. Лукаша)
Альберто суворо глянув на неї:
— Тобі не слід так говорити, дитя моє. Це слова диявола.
— Диявола?
— Мефістофеля з "Фауста" Ґете. "Was soll uns denn das ew'ge Schaffen. Geschaffenes zu nichts hinwegzuraffent"
— Що означають власне щ слова?
— Фауст умираючи, озираючись на своє життя, мовить тріумфально:
Спинись, хвилино, горна mut Чи ж може вічність поглинути Мої діла, мої труди? Провидячи те щасне майбуття, Вкутаю я найвищу мить життя.
(пер. М. Лукаша)
— Гарно сказано.
— А тепер черга диявола. Як тільки Фауст помер, Мефі-стофель вигукнув:
Пройшло! То звук пустий. Як так пройшло?
Адже ж пройшло — це те ж, що й не було. Все, що твориться, що існує, Колись у швець поверну я! "Пройшло, прошило!* І що б це означало?
Усе одно, що й зовсім не бувало, — А крутиться все круга — мов іе." Одвічна пустота — прихилиш? моє.
(пер. М. Лукаша)
— Песимістичні слова. Перша цитата мені сподобалася більше. Хоч його життя й закінчується, він бачить сенс у тому, що залишив після себе.
— Хіба не є це підтвердженням і еволюційного вчення Дарвіна? Ми беремо участь в чомусь великому, кожна найкрихітніша форма життя має значення у великій цілості. Ми — жива планета, СофієІ Ми є великим кораблем, котрий пливе у космосі довкола палаючого сонця. Але кожен з нас є також човником, котрий простує почерез життя з вантажем генів. Якщо довеземо той вантаж до наступного порту, то значить, що не жили намарне. Б'ернст'ерне Б'ернсон висловлює ту думку у вірші "Псалом II":
Хвала весняній вічності життя,
Яка дала усьому долю й крила.
Найменший уникає забуття,
Бо все — е все. Лиш форму суть змінила.
Рід родить рід,
Що прагне до світил.
Вид родить вид
Мільйон мільйонів років.
Загиблі знову світяться світи,
Воскреслг до глибокого й високого.
Поринь в життя це вічно молоде, Солодких весен квітко. В людській подобі шлях, як мить, пройдеш, Не знати звідки.
Ти теж дрібним потрібен і слабким, Хто е усім, не будучи ніким. Вдихай на повні груди Цей день, що е і буде 450 Навіки і повсюди!
ФРОЙД
...бридка, егоїстична жага, котра зринула в ній...