— Ще й як відчула!
— Ось тут Дарвін і поставив собі запитання: чи може гснувати аналогічний механізм і в природі? Чи можливо, щоб сама природа здійснювала "природний добір", вирішуючи, які особини мають вижити? І найважливіше: чи може такий механізм, діючи справді тривалий час, привести до появи нових видів тварин та рослин?
— Здогадуюся, відповідь буде ствердною.
— Дарвін все ще недостатньо чітко уявляв процес "природного добору". Але в жовтні 1838 року — точнісінько через два роки після повернення додому з експедиції на "Beagle" — йому до рук потрапила маленька книжечка англійського експерта по приросту населення Томаса Мальтуса "Ал Essay on the Principle of Population*. Ідею книги Мальтус взяв у Бенджаміна Франкліна, американця, який окрім усього іншого винайшов ще й громовідвід. Франклін вказував на те, що в природі повинні існувати певні обмежуючі фактори, інакше би один єдиний вид рослин чи тварин поширювався по всій земній кулі. Лише завдяки своїй чисельності і розмаїттю види перебувають у взаємній рівновазі.
— Розумію.
— Мальтус розвинув цю думку далі і застосував її до демографічної ситуації на Землі. За Мальтусом, людська здатність до розмноження така велика, що постійно народжується більше дітей, аніж може вижити. Виробництво продуктів харчування ніколи не встигатиме за приростом населення, тому велика кількість людей приречене на загибель у боротьбі за існування. Хто вистояв, а отже, може забезпечити існування своєму родові, належить до переможців у битві за виживання.
— Звучить логічно.
— Саме це й було універсальним механізмом, якого шукав Дарвін. Ураз він зумів пояснити процес еволюції. Природний добір вирішував результат боротьби за існування. Хто зуміє найкраще пристосуватися до середовища, виживе і далі провадитиме свій рід.
Такою була друга теорія, яку опублікував Дарвін у книзі
"Про походження видів". Він писав: "Найповільніше з усіх тварин розмножується слон. Якби усі слоненята вижили, за 750 років можна було б налічити приблизно 19 мільйонів особин, рід яких брав би початок від однієї слонової пари".
— А що вже говорити про тисячі ікринок однієї-єдиної тріски.
— Далі Дарвін вказував, що найважчою є боротьба за виживання близьких між собою видів, їм же доводиться змагатися за той самий вид поживи. Невеличкі переваги — незначні позитивні відхилення від норми — дають більший шанс на виграш. Що жорстокіша боротьба за існування, то швидше відбувається розвиток нових видів. Найбільш пристосовані продовжуватимуть рід, інші ж вигинуть.
— Отже, що менше поживи і що більший приплід, то швидше відбудеться еволюція?
— Однак ідеться не тільки про їжу. Не менше важливим є уміння уникнути сильнішого ворога, щоб самому не стати жертвою. Перевагою може бути, наприклад, певний захисний колір, здатність прудко бігати, помічати ворога, а в гіршому випадку бути принаймні несмачним. Отрутою, котра могла би вбити хижака, теж не гордують. Невипадково багато кактусів отруйні, Софіє. У пустелі ростуть переважно кактуси. Тому ці рослини можуть з'їсти травоїдні тварини.
— Тому більшість кактусів колюча.
— Фундаментальне значення має, звичайно, здатність до розмноження. Дарвін детально вивчав процес запилення рослин і довів, наскільки воно сповнене сенсу. Рослини яскріють своїми чудовими кольорами і посилають солодкі пахощі, щоб привабити комах, котрі їх запилюють. З тієї причини виводять свої трелі птахи. Спокійний, меланхолійний бик, який не цікавиться коровами, не становить жодного інтересу і для історії продовження свого роду. Такі відхилені від норми риси відмирають одразу, бо єдиним завданням особини є досягнення статевої зрілості і розмноження. Це схоже на безконечну естафету. Ті, що з певної причини не зуміли передати свій спадковий матеріал далі, відсіваються. Так вид постійно удосконалюється. Стійкість проти хворіб теж належить до тих властивостей, котрі накопичуються і зберігаються у генах екземплярів, які вижили.
— Отож стає щораз кращим?
— Результатом тривалого добору є те, що особини, найкраще пристосовані до певного середовища, чи до певної екологічної ніші, будуть підтримувати вид у тому середовищі. Але те, що є перевагою в одному середовищі, зовсім не мусить бути позитивною властивістю в іншому. Для деяких зябликів на Галапагоських островах дуже важливим було уміння літати. Але здатність літати перестає бути істотною, коли поживу можна знайти на землі, де немає хижаків. Саме через те, що в природі існує так багато ніш, з плином часу виникло безліч різних видів тварин.
— Однак існує тільки один вид людей.
— Так, бо людина має фантастичну здатність пристосовуватися до різноманітних умов життя. Дарвін був вражений тим, як індіанцям на Вогненній Землі вдається виживати у такому холодному кліматі. Але це ще не означає, що усі люди однакові. Шкіра екваторіальних мешканців темніша, ніж у людей північних територій, бо саме темний колір шкіри захищає від сонячних променів. Білі люди після довгого перебування на сонці більше схильні до захворювань раком шкіри.
— Отже, білий колір шкіри є перевагою для мешканців півночі?
— Слушно. Якби було інакше, то на цілому світі, напевно, жили б темношкірі люди. Білий тип шкіри легше утворює "вітаміни сонця", а це важливо там, де сонця мало. Нині це не має аж такого великого значення, бо більшість вітамінів ми одержуємо разом з їжею. Але ніщо у природі не є випадковим. Усе спричинене дуже невеличкими змінами, які передавалася із покоління в покоління впродовж тривалого часу.
— Це здасться фантастикою.
— Правда ж? Підсумуємо ж наші знання про еволюційне вчення Дарвіна таким висновком.
— Кажи.
— Постійні зміни особин одного і того ж виду та великий приплід є сировиною, матеріалом для розвитку життя на Землі. Природний добір у боротьбі за існування є механізмом або ж рушійною силою еволюції. Природний добір дбає про виживання найсильніших чи найбільше пристосованих.
— На мою думку, це звучить так само логічно, як і математичні розрахунки. А як сприйняли книжку "Про походження видів"?
— Здійнявся страшенний ґвалт. Церква протестувала най-гостріше, наукове середовище в Англії розкололося. Та це й не дивно. Дарвін відсунув Бога далеко від акту творення. Дехто, правда, вважав, що важливішим є створення чогось, в чому закладена можливість розвитку, аніж створення усього із щонайменшими деталями один раз і назавжди.