Малороссийская опера в трех действиях
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
П р о к и п Ш к у р а т — обыватель из-за Лопани.
О д а р к а — жена его.
У л я н а — дочь их.
О л е к с и й — помещичий крестьянин.
П а в л о К а н д з ю б а — обыватель из-за Харькова.
С т е ц ь к о — сын его.
О с и п С к о р и к — отставной солдат.
Т ы м и ш — обыватель из Заиковки.
Д е в к и, п о д р у г и У л ь я н ы.
Действие в городе, на Гончаровке.
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
П р о к i п (в расхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки, свиту несет на плече и поет).
Спить жiнка, не чує,
Що мужик її мандрує.
Спи, жiнко, спи!
Я тим часом одягнуся.
Та на вольну заберуся,
А ти, жiнко, спи!
Хоч немає нi алтина,
Вiдвiчатиме свитина,
А ти, жiнко, спи!
Як заставлю я свитину,
То i вип'ю четвертину,
А ти, жiнко, спи!
О, та мудра ж i сивуха!
А ти, жiнко, псяюха,
Спи крiпко, спи!
Як уволю я нап'юся,
Чорта й жiнки не боюся, —
Нехай вона спить!
(Крадется через театр).
О д а р к а (выходит из избы, не выходя со двора). А куди-то вже потяг, йолопе? Чи то вп'ять на вольну? Вернися лишень сюди!
П р о к i п (с неудовольствием, в сторону). От чортова доглядачка! Таки i вздрiла! (Кричит ей с досадою). Чого там вертатися? Нiколи!
О д а р к а. Яке там нiколи припало? Вернися, бузовiре! (Он ее не слушает, она ему грозит кулаками). Вернись, кажу тобi, вернись! Чи хоч, щоб за патли вп'ять притягла? (Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает из-за ворот и кричит). Вернись, вернись, вернись!
П р о к i п (с досадою возвращается). Т'адже i вернувсь! Ну, чого там так пильно припало?
О д а р к а. А кажи, куди було помандрував?
П р о к i п (все с сердцем). Та де тобi помандрував? Тiльки хотiв було йти до шевця, щоб чобiт залатав.
О д а р к а. Яке тепер латання? Недiленька свята; забув єси, католиче? Чи з глузду спився? Ще добрi люди i з церков не повиходили, а ти вже i на вольну швандяв! Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п'ятiнка свята, люди нi рiсочки у рот не беруть, а вiн на вольнiй, та так впився, що не змiг i додому дiйти. Ввалився у провалля оттам на Холоднiй горi та й спав цiлу нiч. Ще то навдивовижу, як тебе москалi не обiдрали? Чи то ж не стид та й не сором? Гай, гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила я свою головоньку з таким п'яницею! Тiльки б йому по вольним i шлятись!..
П р о к i п. Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б її ось тут, на нашiй вулицi, так би я випив та й додому потрапив би, а то бiда! Iдеш, iдеш, поки до тiєї вольної дiйдеш!
О д а р к а. А, дурний та божевiльний! А про те не кажуть, що нащо б то пити? Ось коли б кабатчики та вiдмежували б геть по Залютин, то-то б я спасибi сказала!
П р о к i п. Холодком i туди недалеко. Аби б туди дiйти, а то й байдуже!
О д а р к а. Бач, п'яницi море по колiно! Вiн знай своє товче! Я тобi кажу, нащо ти п'єш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазяїн як хазяїн; були волики, була й коровка. Була й одежа, неначе у якого мiщанина; усе позбував, усе попропивав, звiвся нiнащо. Одним одна свитина, а пояса i шапки катма!
П р о к i п. Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка i тепер цiлiсiнька у тебе у скринi, а пояс застановив.
О д а р к а. А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти заставляв?
П р о к i п. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар у борг не дає?
О д а р к а. Та нащо ти п'єш?
П р о к i п. Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опiвночi прийду, то й вiдчиня; та таки i горiлка не розведена. Вже пак до кабатчикiв не пiду. Та нащо i горiлку вигадали, коли її не пити? Якби її не було на свiтi, то я б i не пив. Тогдi б послухав тебе.
О д а р к а. Ох, моя головонька бiдна! Що менi з п'яницею робити? Усе одно товче: усе пить та пить. А за що вже й пити? Коли б не своїми бубликами торгувала, то досi усi б з голоду попухли! Який мене гаспид понiс за сього п'яницю? — Була козир-дiвка: чи на вулицi, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядцi, — усiм була голова; на жарти, на скоки, — усiм була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: "Не вiддавай мене, мамо, за мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на Iванiвцi попом; та його мати — що вона протiв мене? Вона сластьоним торгувала, а я собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за мене лучиться панич з правленiя". Так-таки iди та iди! От же i пiшла; от i живу! Люди у щастi та у багацтвi i не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мої молодiї лiта? Де моя дiвичая краса? Усе заїв оцей п'яниця, шибеник, харцизяка, воло... (Увидев, что Прокип между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним). А куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб). Ось так же, коли честю не слухав.
ДУЭТ
О д а р к а.
Чи я ж тобi не говорила?
Чи я ж тобi та не велiла?
Щоб ти дома сидiв
I на вольну не ходив?
П р о к i п (кланяясь).
Ой ти, жiнко моя!
Ти, голубко моя!
Пусти ж мене прогулятись,
Коли ласка твоя!
О д а р к а (толкая его во двор и затворяя ворота)
Ой, тут гуляй, мiй миленький!
Мов той цуцик кривенький,
Сиди там, пропадай
I нiкуди не втiкай!
П р о к i п (из-за ворот).
Та тут же я скучатиму,
Усiм, усiм казатиму:
Била жiнка мужика,
Била, била i товкла!
(Вместе).
Не брешу я, не брешу:
Била жiнка i товкла!
Брешеш, брешеш, песька
донько,
Била мене i товкла.
О д а р к а.
Брешеш, брешеш, вражий сину!
Я не била, не товкла.
Потягла я за чуприну,
Тiльки страху задала.
О д а р к а. Сиди, сиди собi там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха, битиму, кажу тобi, що битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже розказувала клюшниця отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, панi так над паном вередує, що i крий боже! I чого б то нi забажала, — чи мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи якої хустки або одежi, то усе i є: хоч опiвночi забажа чого, то усе їй i поставля, i без її волi з хати не iде. Через що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться жiнцi мужика бити; хiба у панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи вередували над мужиками!