Тітка Лара в'їхала у заїзний двір Пантурина, давнього рославицького "тотум-фацького", тепер власника заїзду і гостинниці, повітового лихваря, в кишені якого сиділи всі поміщики, посередника в усіх перепродажах і заставах, та й в пересправах з начальством неабиякого ділка. У подвір'ї вже стояв Демен-тій з випряженими кіньми; він доганив панні, що коні аж мокрі, а коня треба шанувати. Олелькові батьки були вже в місті по справах, а ярмарок казав Де-ментій вдався, на славу; ще такого давно не було, з'їжджаються звідусіль, навіть із-за кордону, тільки циганів та злодійства до біса і вчора вже билися біля рундуків різники з рекрутами.
Олелько ніс парасольки тіток і терпляче заходив з ними у крамниці, або стояв на вулиці, чекаючи, коли нарешті скінчиться це звичайне жіноче вибирання і купування нікому непотрібних нісенітниць. Іноді сідав на лавці в запиленому, обчімханому скверику, придивлявся натовпові, а коли тітки врешті з'явилися, накупивши різних витребеньок, ішов за ними у Старе місто, підгору і дорікав їм, автім, може тільки, щоб надати собі поваги і сповидної зневажливості до цих жіночих примх. Над містом кам'яно мовчало синє небо. Щоближче до Старого міста було глітніше і завізніше. Там вже рідше було видно чепурність і пиху повітового панства, яке звичайно гребувало гамором Старого міста, а розташовувалось, походжало і спілкувалось в огряднішому центрі міста, де були установи, модні крамниці і, як говорено, "пристойна публіка". Осьде, в Старому місті, стелилась понад вибоїнами в старому бруку одвічна пилюга, площі притрушені вже цьогорічним, блідо-зеленим сіном, що його розтрясали селянські вози й балагули, тут жалісно ревіла худоба, кувікали свині, метелялись лошата, вишкірювали зуби огирі, здиблювались і іржали кобили, підіймаючи із собою конюхів, завислих на гривах, осьде серед того всього іржання і галасу тор-говано коней, бито по руках; тут увіхались купчики-кінники в кавалерійських рейтузах і венгерках, дрібні поміщики в картатих штанях та у білих картузах, гомоні.ча всіляка мова, бо іенд.іярі оЛ.іи і і Мадярши-нм і $ Бесарабії, що заіляла.ти коням в з6и. обдивлялись їхні копита, цмокали, коли кінь як гур, чигали головами, коли ганлжа. Віл кінною ринку ло рун-л'ків, ле ірібніша юріовиия. ле ряламн во ні. брички і тарантаси, випряжені коненята, що хрумсають обрік або стоять, похнюпившись, ле ремиґають сонні воли, де безнастанна герготнява крамарів в'юнких, бистрооких, влесливих, захланних, гудіння юрби, ше не хмільної, але схвильованої з дороги, лопотіння шатер і палаток, різнокольорових, з виставленим просто на землю найрозмаїтішим дрібним крамом, а далі пішли рундуки з самоварами, ковбасами, салом і гарячими пирогами, оселедцями, яких б'ють об халяви і закушують ними могорич, а ще далі знов пішли крамнички з мотлохом всіляких цяцьок, коралів, сережок, з картинами про турецьку війну, про бій під Лаояном. про облогу Порт-Аргура, з портретами опецькуватих імператорів з бакенбардами та бородами. На майданчику, біля аптеки, звідки пахло лікар-ствами і у вікні стояв бутель з якоюсь фіолетною рідиною, штукарі зазивали до своїх буд або просто проти неба, на землі, розстилали плахти та показували свої чудасії. Олелько стояв і знов чекав на тіток, яких і тут принаджувували всілякі чудернацькі абищиці і їхні дугасті парасольки виринали повсесюдно між народом і ярмарковими лотками. Навряд вони щось купували, хоч тітка Лара полюблювала іноді нехитрі літографії та книжочки для народу, що їх продавали книгоноші, між ними траплялися і рідкі видання. її сестри цікавились дерев'яними, різьбленими цяцьками, що їх приносили і з Бескидів, із Гу-цульщини, із Семигороду.
Олелька ж цікавили штукарські буди: тут було стріляння до цілі і ворожіння з карт і на фасолі. і на скляній, начебто кришталевій кулі; нопугаї, що витягали дзьобами білетики із щастям; тут показувано жінку-русалку з риб'ячим хвостом і жінку з бородою; тут виступали індійські факіри і скоморохи, що ковтали вогонь і танцювали на линві і здоровані-силачі, які рвали на своїх волових шиях ланцюхи і підіймали, червоніючи і аж крякаючи з натуги, чавунні і камінні кулі. Тут були й циганки, що в квітчастих хустках, збитих чорними як смола косами на плечі, в довжелезних жовто-пломінних спідницях, з таємничими очима, де дрімали тисячі літ, бралися ворожити, й їхні циганчата, осмалені і брудні, танцювали ха-ляндри і печеного рака в колі принагідних видців. Тут були і коробейники з далекої Костроми та Новгороду в червоних сорочках на випуск, деякі з вичесаними бородами, зазиваючи співною мовою до свого краму. Були тут і татари з Криму в чалмах і в халатах, з Бахчисараю і з Гурзуфа, шо примкнувши вузькі і зміїні оченята, остаточно ходили поміж рундуками і крамничками, деякі навіть з жінками, що виступали за ними, з обличчями, заслоненими чадрами, звідки тільки блимали хитрезні, зальотні зіниці. — Що, молодий чоловіче, цікаво?
Цікаво, — сказав Олелько, і озирнувся: біля нього стояв ще молодий панок, чепурно зодягнений, з иалічкою в руці, в модному солом'яному брилику, як видно зовсім незалежний, що з'явився осьде не з якоїсь потреби, а з такої самої ж цікавості. Олелько-ві він зразу ж сподобався, що взагалі траплялося у нього рідко. Він жваво, як до давнього знайомого, заговорив:
Цікаве все, не стільки ці ярмаркові влаштування, як самий натовп, ця юрба, що метушиться, навипередки намагається обшахрувати когось, пошити в дурні і всі це знають і всі це роблять...
Ринок, — сказав молодий добродій. — інституція стара як світ. Те саме ви могли бачити у Фінікії, в Елладі, в усіх римських колоніях. Ринок це найпри-родніша і одна з найдревніших форм людських контактів, це найпервинніша основа взаємин між стійбищами, селищами, городами і країнами. Це, шо ви бачите, осьде, було тому двісті і тисячу років і воно буде таке саме і в майбутньому...Міняється тільки технічна сторона цієї установи. Різниця тільки в доско-наленні засобів контакту. Але психологія американського, наприклад, бізнесмена, біржовика чи індустрі-яльного магната, який веде свої справи на всіх континентах, автім у меншому маштабі і європейського чи японського негоціянта, залишається та сама, дарма що він не товчеться по ярмарках, а полагоджує свої справи з допомогою телефонів, телеграфів,чи ось тепер радіо. Ні, мене це, що правда, менше цікавить. Мені цікаво спостерігати незриму зустріч і навіть, коли хочете, боротьбу культур і цивілізацій, різних їх поверхів і циклів, а також і їхніх джерел. В основі все ще лежить конфронтація духовних сил різних рас і національностей, їх жага до самоствердження і до панування. Це якраз я і люблю спостерігати. Ось у цьому мікрокосмосі, яким є цей наш ярмарок, хто тут, по вашому, займає панівне становище, домінує, незримо кермує динамікою торговельного спілкування?..