Крім пішохідних печер, космонавти познайомилися з транспортними тунелями, що з’єднували міста і наукові пункти планети. По тих тунелях блискавично мчали сигароподібні апарати, перевозячи вантажі і людей. Василь зацікавлено повернувся до Боораа.
— Яка енергія рухає ваші машини? — запитав він.
— Ми акумулюємо будь-яку енергію. Ядро атома, електрику, енергію гравітації — все це використовує наша наука. Такі досягнення і дозволили нам здійснити проект перельоту до вашої системи. Ви розумієте, яку роботу треба було провести перед цим? Ми сконденсували в гігантські резервуари всю атмосферу, яка знову оточить Наа біля нового світила, ми побудували підземні водосховища, в яких зібрали половину водних запасів планети. Навіть для цього треба було затратити мільярди кіловат енергії…
— А потрібну кількість кисню в підземній атмосфері виділяють тільки рослини? — запитала Барбара.
— Майже. Частково ми використовуємо енергію станцій, які контролюють склад і якість повітря…
Півгодини пливли кадри чужого, бурхливого життя. В гостей стала паморочитися голова від незвичайних вражень. Боораа помітив це, дав знак. Екран погас.
— Прекрасно у вас, — тихо сказав Горовий. — Але все ж таки — це штучний світ! Важко жити в ньому, не маючи надії вибратися під промені сонця, зірок. Людина мусить бачити в себе над головою не низьку стелю, хай і прекрасну, а безмежні світи…
— Правда, друже! — гаряче підтримав його Орраа. — Для цього ми й летимо до вас.
Боораа доторкнувся рукою до плеча Горового, показав у напрямі екрана.
— Тепер біля приймачів зібралися майже всі жителі нашої планети. Вони хочуть подивитися на вас — своїх майбутніх сусідів.
— Будь ласка, — ніяково відповів Василь. Барбара, зашарівшись, теж приєдналась до нього.
Ясне проміння вдарило в очі космонавтам. Передача почалася. Боораа, ставши поруч, щось говорив невидимим глядачам, скупо жестикулюючи. Присутні в залі чоловіки і жінки дружними криками схвалювали його слова. Нарешті передача закінчилася. Боораа вдячно потиснув руки землякам, лагідно всміхнувся.
— Вся Наа вітає вас. Люди планети щасливі, що зустріли схожих на себе в безмежному космосі…
Незабаром гості вийшли з будинку. Боораа розвів руками і вибачливо сказав:
— А тепер я залишаю вас. Наа невмолимо наближається до небезпечного місця. Я повинен чергувати біля керівних пультів. Мій син Орраа буде вашим провідником. Офіційна зустріч закінчена… Тепер ви — гості, і тільки гості. А для гостей наш дім — ваш дім!
— Орраа — ваш син? — здивувався Василь.
— Так, — гордо відповів Боораа. — Що, хіба не схожий? Вам з ним буде приємно і легко. Спеціальність у нього схожа на вашу…
— Як? Він космонавт?
— Так… — Боораа засміявся. — Заінтригував я вас. Безумовно, попереду багато цікавого. Введемо Наа на орбіту — тоді будете говорити про дальші плани. Орраа! Сину! Веди наших друзів відпочивати, показуй все, що вважаєш кращим… До речі, познайом їх з твоєю нареченою…
Очі Барбари заблищали цікавістю.
— А де вона? Як її звати?
— Лаамоо, — ніжно сказав Орраа. — Це значить — Сумна Пісня. Я її зараз покличу. Заждіть нас тут, над джерелом…
Боораа і Орраа повернулися до будинку. Василь і Барбара, тримаючись за руки, спустилися до басейну з прозорою водою. Дівчина нахилилася, зачерпнула долонями прохолодної рідини, з насолодою випила.
— Така, як і в нас, — дзвінко засміялася вона.
Василь схопив долонями її щоки, дивлячись в зелені, рідні очі, затуманені щастям.
— Чи це правда, дівчино кохана? — прошепотів він пристрасно. — Чудесний, казковий світ… і ти поряд?..
— Правда, любий… це правда… Я не впізнаю сама себе… Довгі роки я була тільки маріонеткою… Мені здавалося, що я самостійна, що я зростаю… але то була ілюзія. Чужі руки, чужа воля посилали мене в простір! А тепер… ми будемо рядом з тобою, друже мій! І я піду куди завгодно — на злигодні, на смерть, на подвиг… заради нашої любові, заради любові інших людей… заради життя…
Василь не відповів. Замість нього говорив простір, листя химерних рослин, пустотлива течія джерела, аромати квітів і плодів. Ось воно — щастя! Ось чого не вистачало йому в космічних мандрах, в напруженому земному житті. Юнацька далека мрія, трагічний образ Оксани втілився тепер в реальній чудовій дівчині. Ось вона — поруч! Жива, гаряча, єдина…
— Ідуть, — прошепотіла Барбара.
Василь здригнувся. Привиди мрій відлетіли в туманні закутки свідомості. Він побачив, що до басейну наближається Орраа з дівчиною. Вона була одягнена в рожеву блузку і сині короткі штани. Довге волосся кольору морської води було закручене тугим красивим вузлом позаду голови, над чорними великими очима розліталися вгору крила синіх брів, між ніжно-рожевими, маленькими вустами блищали сніжно-білі зуби. Вона була красива навіть по-земному.
Орраа зупинився перед гостями, взявши дівчину за руку, вивів її наперед.
— Моя наречена. Лаамоо.
Лаамоо простягла руки вперед, провела долонями по щоках Василя. Дотик її пальців був ніжним, ледь чутним. Потім вона обняла Барбару, притулившись до неї чолом.
— Ви мені подобаєтесь, — сказала Лаамоо. — Ви чудова раса!
Вона зірвала з дерева два золотисті плоди, розломила кожен навпіл і подала по частині Василеві, Барбарі і Орраа.
— Це плоди рії — дерева безсмертя. Наші селекціонери упродовж численних поколінь виростили в них чудові якості. Регулярне вживання цих плодів продовжує життя людей, активізує організм, збуджує мозок… А крім того, по древній традиції, ті, хто з’їсть водночас плоди з однієї гілки, стають побратимами. Для них тоді — один шлях, одне життя, одна мета! Ви згодні, люди з чужої планети?
Василь і Барбара мовчки, але красномовно вп’ялися зубами в м’які, ароматні і соковиті плоди. Господарі наслідували їх приклад.
Приємний холодок м’якоті освіжив піднебіння, п’янка хвиля затуманила свідомість. Потім усе минуло. Люди Землі відчули, як розум працює чіткіше, тіло стало легшим, в свідомості виникло невимовно приємне почуття незнаного блаженства.
— Чудові плоди, — отямившись від подиву, сказала Барбара. — Плоди братства… Плоди безсмертя… На Землю б такі дерева!..
— Будуть і у вас рости рії, — радісно відповів Орраа. — Наше знання, наша сила стануть вашими знаннями і силою… А тепер — ходімо, брати! Хай ваші серця відкриються… Наа чекає вас…