Стрибок у ніщо

Страница 2 из 76

Александр Беляев

Жести і рухи Блоттона були легкі і вільні. Він зручно вмостився в кріслі, заклавши ногу на ногу, вийняв з бокової кишені черепаховий портсигар з платиновою монограмою і короною, наче спритний фокусник, перекинув його з руки в руку, дістав тонку єгипетську цигарку і запалив. Пряний тютюновий дим змішався з ароматом міцних французьких духів. Блоттон приніс з собою атмосферу безпечності щасливчика.

— Радійте, Цандер. Я привіз вам добру порцію пального. Я й сам не знав, що шлях до зірок веде через вівтар.

— Який вівтар?

Блоттон знову засміявся, але не відповів на питання.

— Я думаю, нам тепер вистачить коштів закінчити першу стратосферну ракету.

Обличчя Цандера порожевіло.

— Я дуже радий. Але будуватимемо її не тут. Сьогодні на світанку я вилітаю в Швейцарію.

— Не поладили з "могіканами"? — Цандер кивнув головою. — Швейцарія? Це, мабуть, і краще. Там будете спокійніше працювати. Я дам вам чек на ліонський кредит. Повідомте свою адресу. О п'ятій ранку я вилітаю в Лондон. А як посувається ваша робота?

Цандер розгорнув креслення і почав пояснювати Блоттон неуважно слухав кілька хвилин, вдаючи, що розуміє, подякував Цандеру, залишив чек, розповів кілька останніх спортивних новин і пішов.

Цандер покликав Вінклера і показав йому чек.

— Очевидно, лордові Блоттону пощастило взяти гроші під наречену! — сказав усміхаючись Вінклер.

— Як це під наречену?

— Нещодавно в "Таймсі" було надруковано про заручини лорда Блоттона з Еллен Хінтон. Міс Еллен — племінниця і єдина спадкоємниця мільйонерші леді Хінтон. Мабуть, Блоттонові відкрили великий кредит. — Так ось чому він сказав, що шлях до зірок лежить через вівтар! — згадав Цандер.

— Ну, що ж, ми можемо обійтись і без ремонтної майстерні. її замінить нам спортивна пиха Блоттона. Тим краще. їдьте, пане Цандер. Тепер у нас закипить робота. Тільки б...

— Що?

— Тільки б вам вдалось щасливо вибратися. У вас готовий план від'їзду? Ні? Доведеться допомогти вам.

І вони схилилися над картою країни, яка була колись їхньою батьківщиною.

ІІ. ЧИТАЧ ЗНАЙОМИТЬСЯ З ВИСОКОПОВАЖНИМ ТОВАРИСТВОМ ЛЕДІ ХІНТОН,

А ТАКОЖ ПЕРЕСВІДЧУЄТЬСЯ В ТОМУ, ЩО РОЗУМНА ЛЮДИНА

І НА БЕРЕГАХ ТЕМЗИ МОЖЕ ЗНАЙТИ ЗОЛОТІ РОЗСИПИ

— Чи все подано? Бенедиктин для єпископа? Шеррі бренді для сера Генрі? Біле вино? Сир? Кекс? А мед? Його преосвященство любить мед — їжу пустельників. Нема меду? — леді Хінтон подзвонила.

Увійшла дівчина, червонощока шотландка, в сірій сукні, в білому накрохмаленому фартусі і в білій мережаній наколці, з-під якої вибивались пасма густого каштанового волосся. В руках Мері тримала кришталеву вазочку з медом.

— Ви знову забули подати мед, Мері?

Мері мовчки поставила вазочку на стіл і тихо вийшла.

Хінтон провела її очима і глянула на бліде обличчя племінниці.

— Навіщо ти обстригла волосся, Еллен?

Дівчина торкнула тонкими білими пальцями з довгими яскраво-рожевими нігтями своє попелясте волосся, що спадало на щоки рівними хвилями завивки, і глухо сказала:

— Сер Генрі...'

— Розумію! — незадоволено промовила стара леді. — Дай мені "воздух" і візьми книгу.

Леді Хінтон уже п'ять місяців вишивала шовком і золотом квіти та херувимів на "воздусі" для вівтаря церкви, настоятелем якої був єпископ Йов Уеллер — сповідник леді, її давній друг і порадник.

— Котра година?

— Без п'яти хвилин п'ята.

— Читай, Еллен.

Племінниця розкрила наугад том Діккенса:

— "Тоді тільки почувають вони себе у щасливому стані дружньої товариськості і взаємної доброзичливості, що є джерелом найчистішого, непорочного блаженства".

— У Гайд-парку знову, здається, мітинг, — перебила читання леді Хінтон, прислухаючись. Похитала головою і так важко зітхнула, що її груди, сколихнувшись під ліловим шовковим платтям, торкнулись подвійного підборіддя.

Услід за цим леді Хінтон люто ввіткнула голку в око херувима і глибоко замислилась.

Скільки вже років вона воює, безнадійно воює з часом. Спочатку проти кожного нового фунта ваги жирного тіла, проти кожної нової зморщечки на обличчі, — недарма вона пережила трьох чоловіків і зосередила в своїх міцних руках три маєтки, — а потім проти всього нового, що входило в політичне, громадське і особисте життя, аж до цього "новомодно стриженого волосся і непристойних убрань" Еллен.

Золотим віком леді Хінтон вважала добру стару Англію часів королеви Вікторії, на яку була трохи схожа і яку старалась наслідувати.

Свій старий особняк у Вест-Енді проти Гайд-парку леді Хінтон перетворила на фортецю, — "мій дім — моя фортеця", — в якій відсиджувалася од натиску часу. Двадцяте століття мало незабаром закінчитись. А тут, в особняку, все, починаючи з важких меблів і кінчаючи життєвим укладом та етикетом, було дідівських і прадідівських часів.

Леді Хінтон навіть улітку не відчиняла наглухо забитих подвійних рам і наказувала спускати важкі штори на вікна, щоб не бачити натовпу збуджених людей, які прямували в Гайд-парк — улюблене місце для мітингів. Але голоси і пісні, гомін, а іноді й сухий тріск пострілів проникали крізь товсті стіни. На консервних фабриках Хінтон — спадщині другого чоловіка — страйкували робітники, і леді доводилося вести неприємні розмови з управителем. На її файф-о-клоках політичні розмови були викорінені як ознака поганого тону, та, однак, ці добропристойні чаювання часто перетворювалися на політичні дискусії.

Час наступав, час упевнено вів облогу особняка, що сховався за огорожею під старими каштанами і в'язами.

Час вдирався гомоном вулиці, хвилюючими розмовами, жахливими новинами... НІ старі слуги, ні товсті стіни, ні подвійні рами, ні штори не рятували від його натиску...

У леді Хінтон починалася справжня манія переслідування. І переслідувачем, ворогом; убивцею був час...

— Читай же, Еллен.

Але читати далі не довелося. Годинник повільно, глухо, наче його удари долинали з далекої башти, продзвонив п'яту. у.

У дверях тихо з'явився старий лакей в сірій лівреї з позументами. Глухим, старечим голосом поважно доповів:

— Доктор містер Текер.

Леді Хінтон насупилась. У четвер, день файф-о-кло-ка, домашній лікар мав прибути о четвертій годині сорок п'ять хвилин, щоб закінчити вечірній візит до приходу гостей. Сьогодні лікар спізнився на цілих п'ятнадцять хвилин.