Нічого не довідавшись із його слів, вона уважно спостерігала за обличчям чоловіка, який сидів у фотелі і читав книгу під яскравим електричним світлом лампи. Розглядала його лице, ніби зовсім чуже, шукала у цих знайомих і водночас зовсім незнаних рисах характер, який залишився прихованим від неї та її байдужості протягом восьми років спільного життя. Чоло було ясним і благородним, свідчило про напружену духовну роботу, а рот указував на строгість і непохитність натури. Усі риси були напруженими, по-чоловічому енергійними й сильними. Вона зі здивуванням усвідомила, що він вродливий, і не без захоплення спостерігала за його стриманою серйозністю і маломовністю, яку досі поверхово вважала нехіттю до спілкування і радо поміняла б на привітну балакучість. Але очі, в яких чаїлася основна таємниця його натури, були опущені на книгу, і вона не мала змоги роздивитися їх. Тому зосередила всю увагу на стрімкій лінії профілю, що означала якесь одне-єдине слово – прощення або прокляття, і суворість цього чужого профілю злякала її, хоча у його рішучості вона вперше роздивилася своєрідну привабливість. Раптом Ірене усвідомила, що їй подобається роздивлятися власного чоловіка, що вона робить це із задоволенням і гордістю. І це усвідомлення, яке так несподівано прокинулося в ній, прийшло разом із болючим поколюванням у грудях, із тупим відчуттям жалю за пропущеним, із чуттєвою напругою, якої раніше не викликало у неї його тіло, принаймні нічого такого вона не пригадувала. Тут він підняв очі від книги. Вона квапливо відступила назад у темряву, аби нетерпляче запитання у її погляді не викликало його підозр.
Три дні вона нікуди не виходила. І злякано зауважила, що цю вперту присутність помітили діти, чоловік і слуги, бо раніше вона рідко проводила вдома багато часу, а тим більше цілі дні. Її не надто домашня натура і незалежність від дрібних побутових клопотів завдяки достатку давали змогу перебувати вдома лише у хвилі відпочинку, наодинці з собою їй переважно бувало нудно, тож вулиця, театр, різноманітні салони та світські зібрання були улюбленими місцями проведення часу. Там ніколи не бракувало розваг і нових знайомств, там можна було безперервно тішитися життям, не докладаючи до цього ніяких зусиль, її чуття при цьому весь час перебували у напівсонному стані, але це не заважало отримувати насолоду. Своїм способом мислення та світоглядом пані Ірене належала до особливої категорії людей – елегантної світської буржуазії Відня. Увесь розпорядок дня таких людей зводився до проведення часу разом із знайомими свого кола, що нагадувало регулярне виконання якихось таємничих домовленостей про те, щоб якомога частіше опинятись одночасно в тих самих місцях, зустрічатись одне з одним і перетворювати ці позбавлені конкретної мети зустрічі та взаємні спостереження на основний сенс свого існування. Людина, яка звикла до всякчасного перебування в товаристві і необтяжливого спілкування, опиняючись на самоті, втрачає ґрунт під ногами. Її чуття бунтуються проти відсутності подій, якими живилися досі, – дріб'язкових, але таких звичних, – і тоді перебування на самоті дуже швидко перетворюється на невпинне зростання ненависті до себе. Вона відчувала, як нескінченно тягнуться години, важким тягарем опускаючись їй на плечі, і яким беззмістовним видається все без звичних занять. Вона тинялася від стіни до стіни у кімнатах їхнього помешкання, ніби у в'язниці, дратувалася і не знаходила собі заняття. Відчувала себе ізольованою від усього, чим досі жила, від світу, на вході до якого тепер стояла, ніби янгол із палаючим мечем, її переслідувачка з погрозами.
Першими зміни в її поведінці помітили діти, а старший хлопчик навіть відверто висловив здивування, що мама так часто буває вдома, примусивши її засоромитися. Слуги та гувернантка лише перешіптувалися, обмінюючись припущеннями. Вона марно намагалася виправдати своє сидіння вдома вигаданими, хоча і досить переконливо сформульованими необхідностями. Але саме ця вимушеність шукання причин і штучність пояснень продемонстрували їй, якою зайвою стала вона у колі своїх найближчих через власну багаторічну байдужість до них. Щоразу, коли вона намагалася знайти собі якесь заняття, неминуче наштовхувалася на чийсь опір, і її раптові намагання зробити щось корисне сприймалися як порушення давно здобутих прав і нещадно відкидалися. Усі місця у її власному домі були зайняті, усі повноваження розподілені, і вона відчувала себе у цьому налагодженому механізмі чужорідним тілом. Вона не знала, як згаяти час, якого раптом стало так багато, навіть спроби зблизитися з дітьми були приречені на поразку, бо і діти сприйняли її несподіване і раптове зацікавлення своїм життям як запровадження додаткового контролю, і їй довелося присоромлено почервоніти, коли під час однієї з таких спроб семирічний син запитав її, чому вона більше не ходить на прогулянки. Усюди, де б вона не намагалася допомогти, це тільки порушувало давно заведений порядок, а будь-яка її діяльна участь у житті домашніх викликала їхню підозру. Крім того, їй забракло кмітливості, аби зробити власну присутність не такою помітною, наприклад, сидіти у себе в кімнаті з книгою чи якоюсь роботою, постійне відчуття страху, як і кожне сильне відчуття, породжувало перманентну нервовість, що без кінця ганяла її з кімнати в кімнату. Кожен телефонний дзвінок чи дзвінок у двері примушував здригатися, і вона щоразу ловила себе на тому, що крадькома визирає з-за штори у вікно, зголодніла за спілкуванням або хоча б можливістю побачити когось, спрагла свободи, але одночасно сповнена страху побачити серед облич перехожих те єдине, яке переслідувало її навіть у снах. Вона відчувала, як раптом вибухнуло і розвалюється на шматки її спокійне існування, і у своєму безсиллі вже передчувала повний крах. Ці три дні у камері власної кімнати здалися їй довшими за вісім років шлюбу.
Але на третій вечір вони з чоловіком були запрошені в гості і відмовитися від цього без переконливої причини було неможливо. Та і час уже зламати ці невидимі ґрати, які раптом виросли довкола неї, або ж нехай вони знищать її, якщо так уже має статися. Їй необхідно зробити перерву, побачити людей, відпочити від цієї самовбивчої самотності страху. Навряд чи існувало б місце, де вона могла б почуватися захищенішою і недосяжнішою для невидимого переслідування, аніж у чужому будинку, в домі своїх друзів. Її страх тривав рівно секунду, одну-єдину секунду, поки вона вперше після тієї зустрічі виходила з дому на вулицю, на якій десь причаїлася та страшна жінка. Вона міцніше притислася до чоловіка, взяла його попід руку, заплющила очі і швидко зробила кілька кроків тротуаром до машини, яка вже чекала на них. Щойно вона опустилася на сидіння, як її внутрішній тягар раптом кудись зник і з'явилося відчуття захищеності поряд із чоловіком, в автомобілі, який швидко мчав нічними вулицями, а коли вони піднялися сходами до чужого будинку, їй стало ще спокійніше. Тепер вона могла на кілька годин повернутися до свого звичного безтурботного і щасливого колись стану, підсиленого радістю людини, яка нарешті вирвалася зі стін в'язниці і знову побачила сонячне світло. Тут вона була захищена від переслідування надійним муром, тут зібралися ті, хто любить її, поважає й захоплюється, святково вбрані люди без жодних лихих намірів, легковажні і розпашілі від задоволення, яке нарешті знову оточило і її. Щойно вона зайшла, як прочитала у скерованих на себе поглядах, що вона гарна, а її краса тільки розцвіла за кілька днів, протягом яких вона була позбавлена захопленого споглядання. Це була така насолода після усіх цих днів мовчання, коли гострий плуг тривожних думок безрезультатно різав на шматки її мозок, перетворюючи все у ній на суцільну болючу рану, тим приємніше було тепер знову почути компліменти, які з шурхотом проникали під шкіру і примушували кров швидше пульсувати у жилах, немов підштовхували її електричними розрядами. Вона зупинилася на місці і застиглим поглядом дивилася поперед себе, поки у її грудях щось нервово сіпалося і рвалося назовні. Раптом вона збагнула, що це був забарикадований у грудях сміх, який прагнув на волю. І ось тепер він вирвався з пострілом, як корок із пляшки шампанського, покотився дрібними пінистими колоратурами, вона сміялася і сміялася, не в змозі зупинитися і трохи соромлячись свого вакханського настрою. З її нервів виливалася напруга, усі чуття загострилися, були здоровими і збудженими, вперше за останні дні вона їла зі справжнім апетитом і пила, ніби багато днів поспіль потерпала від спраги.