СТАРОСВІТСЬКИЙ ХЛОПЧИНА
РОМАН
Я пишу інакше, ніж мовлю, мовлю інакше, ніж думаю, думаю інакше, ніж мав би думати, і так аж до найтємніших глибин.
Кафка
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Усі хлопці як хлопці, а я не такий. Був би такий, як усі, то в сімнадцять ходив би на полювання з Лораном, братом моїм старшим, з Дюбером, нашим управителем, з Сімоном Дюбером, його молодшим сином,— він абат і мав би в цю пору бути на вечерні,— та з Прюданом Дюбером, його братом,— той усе підмовляє Сімона відхреститися від кюре. Я б стріляв з дубельтівки, а не ганяв би по чагарях, полохаючи дичину, як той собака,— не бавився б, удаючи з себе собаку.
Так, я вдаю собаку, але водночас питаю себе: що зараз діється в голові Сімона? Він підіткнув поли сутани, щоб не чіплятися за галуззя і колючий терник; не знаю чому, але його гладкі литки, обтягнені чорними вовняними панчохами, викликають у мене нестримний сміх. Він любить полювання не менше, ніж наші собаки Діана і Стоп. Полювання — це в нього родиме, це дужче за нього, дарма що він знає — в цю пору пан настоятель править вечерню, позираючи на порожню лаву, де мав би бути Сімон, і де його нема. Після служби пан настоятель прийде до нас побалакати про це з мамою. Гадаю, я встигну вернутися, хоча вони дуже обачні й замовкають, як тільки вгледять мене. Я базі-лало, як каже мама, а пан настоятель вважає мене за духа непокори, бо я загадуюся над питаннями, над якими він зроду не загадувавсь, і які ніхто йому зроду не загадував, а я й поготів. Але він знає, що я маю його за дурня.
"Послухати тебе, то всі дурні!" — часто дорікає мені мама. Ніде правди діти, в нашій родині за розумного я вважаю лише самого себе, але я знаю, що не знаю нічого, бо мене нічого не навчено. Вчителі мої не зуміли нічого
Перекладено за виданням: François Mauriac. Un adolescent d'autrefois. Editions Flammarion, 1969.
1 Кафка, Франц (1883—1924), австрійський письменник, автор романів "Процес" (1925), "Замок" (1926), низки новел та опублікованих посмертно "Щоденників".
мене навчити, тільки азів. Товариші переважають мене в усьому, що в їхніх очах чогось варте. Вони зневажають мене і мають слушність мене зневажати: ніяким спортом я не захоплююсь, і сили в мене, мов у курчати. Я шаріюся, коли вони балакають про дівчат, а коли вони один одному показують фото, відвертаюсь. Але дехто з них ставиться до мене приязно і навіть більше ніж приязно.
Вони знають, що робитимуть, вони вже мають своє місце в житті. А я? Навіть не знаю, який я. Добре знаю, що всі проповіді пана настоятеля і все, чому вірить моя мати, не пов'язується з тим, що існує в дійсності. Я добре знаю, що вони й уявлення не мають про праведність. Мені осоружна їхня віра. А все ж мені годі обійтися без Бога. Оце й різнить мене від інших, а зовсім не те, що я вдаю з себе собаку й ганяю по чагарях замість полювати з Лораном, Прюданом та Сімоном Дюбером і навіть не здатний стріляти з дубельтівки. Все, що розповідає пан настоятель, і те, як він розповідає, видається мені просто ідіотством; однак я вірю, що все це істина. Ніби сліпий поводир веде мене до щирої істини якимись безглуздими манівцями, бурмочучи щось латиною і змушуючи бурмотати разом із ним дедалі рідші юрми богомольців чи точніше, просто якусь череду, ладну пастися скрізь, куди її приженуть... Дарма! Світло, в якому вони ідуть,— я його бачу, точніше, те світло вже в мені. Вони можуть патякати все, що їм заманеться; саме вони і є ті невігласи або ті ідіоти, проти яких повстає мій приятель Донзак, модерніст К І все ж те, в що вони вірять,— істина. Ось, по-моєму, до чого зводиться історія церкви.
Зайця вони загнали на межі поля Жуано. Вертатися назад була суща мука: сім кілометрів по цій понурій, але такій любій мені дорозі між двома стінами сосен. "Усе це власність пані, все, скільки око сягає",— весь час товче Дюбер зі своєю недоречною мужицькою пихою... Огидно навіть писати про це. Я наперед знав, що цілу дорогу Сімон, абат, ітиме біля мене, ні словом не озиваючись. А Лоран сам зненацька здитинів: бавиться, гилячи ногою соснову шишку; як прижене її додому, значить, виграв.
З Сімоном ми ні про що не балакаємо. Певне, священик нарікав при ньому на мій "дух непокори", і Сімон захопле-
1 Модерніст — прибічник напрямку в католицизмі, що хоче примирити догмати віри з вимогами сучасної філософії. Ортодоксальний католицизм різко негативно ставився до цього вчення. 1907 року була опублікована енцикліка папи Пія X, де суворо засуджувалося модерністів.
ний — у сімнадцять років я здатний будити неспокій у цього обмеженого чоловіка, під чиїм наглядом він буде весь час, адже він семінарист, приїхав на канікули.
Зараз я сповідаю перед Богом своє ошуканство; усе в мені, що робить мене небезпечним в очах настоятеля і, можливо, викликає захват у Сімона,— це якісь невиразні відголоски промов мого приятеля Андре Донзака, що вуха мені натуркав премудростями, вичитаними в "Аналах християнської філософії" К Він до небес вихваляє видавця цього часопису, такого собі отця Лабертоньєра2, члена орато-ріанської конгрегації3, чиє одне ім'я наганяє жах на нашого настоятеля. "Це модерніст, таких єретиків на кострищі спалювали", — каже він. Я зневажаю його за цей жорстокий і тупий образ: кострище. О, вони завжди ладні спалити живцем того, хто вірить не сліпо.
А все ж я ошуканець, я їх побиваю запальними промовами Андре, видаючи їх за свої власні, і роблю вигляд, ніби знаю те, що невідоме їм, хоча я сам такий самий невіглас, як і вони... Ні, я обмовляю себе. Як каже Андре, я розкусив Паскаля 4. Я читаю Паскаля без усякого зусилля, а надто "Примітки" в виданні Бренсвіга 5, підкинуті мені Андре. Все, що торкається Пор-Рояля 6, торкається й мене.
1 Журнал, заснований 1830 року Августіном Бонетті, користувався наприкінці XIX віку впливом серед французького духовенства. Журнал був закритий після того, як 1913 року Ватікан вніс його в "Індекс заборонених книг".
2 Лабертоньєр Люсьєн (1860—1932), філософ і теолог, з 1905 до 1913 р. керував виданням "Анналів християнської філософії". Його праця "Нарис релігійної філософії" (1903) була включена в "Індекс заборонених книг".