Староруські оповідання

Страница 7 из 11

Франко Иван

— Ось поглянь, пане,— мовив він. — Отсей камінець я знайшов у нутрі риби. Подивись на нього і скажи мені, кілько він може бути варт.

Купець поглянув, і його очі розгорілися.

— О чоловіче,— мовив він,— сей камінець має дуже велику вартість. Коли б я дав за нього весь свій маєток, то й сего ще було би замало. Але, коли хочеш продати його мені, я дам тобі за нього стілько добра, що ти зі своєю жінкою будеш мав із чого жити в достатку до самої своєї смерті.

Чоловік радо згодився на се і пішов оповісти жінці про те щастя, яке трафилось їм. Але, коли по дорозі почав роздумувати над сим ділом, його проняв страх.

"Адже се, очевидно, християнський бог подав мені се доброї — думав він. — Значить, він сильний і добрий. А я так часто сміявся з нього, дорікав своїй жінці, що вірить у якісь забобони і кланяється злочинцеві, розп’ятому на хресті!"

Отак собі міркуючи, сей чоловік дійшов до сильної постанови навернутися й самому на віру своєї жінки. Він і сповнив сю постанову, а з добра, яке дав йому купець за дорогий камінь, знайдений у рибі, постановив собі не брати нічого для власної користі, але все доразу обертати на запомогу бідним.

І не раз потім, міркуючи про своє дивне навернення, він говорив:

— Має бог тисячі способів, щоб достукатися до людського серця і отворити його на добро і милосердя. Одному отворить серце ударами горя і нещастя, а другому несподіваним і незаслуженим добродійством.

VII. ОПОВІДАННЯ ПРО РОЗБІЙНИКА ФЛАВІАНА

В єгипетськім краї була раз шайка розбійників, а старшим над нею був грізний і сильний отаман Флавіан. Довго розбивали вони по краю, а вкінці задумали зробити одно сміле діло. Далеко від міста на високій скалі стояв багатий жіночий монастир. Се був колишній римський замок, збудований там для оборони і ще й тепер майже недоступний. Дуже бажалося розбійникам здобути його, і вони кілька день ходили довкола гори, нишпорили та міркували, як би напасти на нього ночею, але вкінці побачили, що не вдіють нічого: монастир стояв на високій стрімкій скалі, а ще до того обведений був високим старим муром. Тільки одна викувана в скалі дорога вела до одинокого входу, що раз у раз був замкнений міцною залізною брамою.

Дуже злився Флавіан, що не може поставити на своїм, і нарешті постановив узятися на хитрощі.

— Знаєте що,— мовив він до своїх товаришів. — Я одягнуся в чернечу рясу і в клобук і піду вдень до монастиря. Черниці дурні, приймуть мене. А вночі я встану і відчиню браму. Ви прийдіть, і я впущу вас. Тоді виріжемо черниць і не лише захопимо все їх добро, але той монастир буде для нас дуже доброю криївкою: там будемо безпечні від усякого нападу.

Сподобалася розбійникам Флавіанова рада, і вони прирекли бути вночі коло брами. А Флавіан, перебравшися за монаха та не забувши під рясою заховати свого меча, подався до монастиря.

Прийшовши перед браму, він застукав. По якімось часі виглянули у віконце над брамою дві чернички, а побачивши довгобородого черця, отворили браму. Флавіан, дібравши пісного, побожного голосу, повітав їх Христовим іменем, а чернички, що вже бог зна відколи не бачили мужеського лиця, приклякли перед ним і почали цілувати його руки, просячи благословенства.

— Бог вас благослови, сестри мої, бог вас благослови!— мовив Флавіан, а в душі сміється, мало не трісне.

Швидко віддалилися чернички і пустили голос по всім монастирі, що прийшов якийсь дуже побожний і святий чернець, певно, якийсь пустинник із Тебаїди, і просить, щоб міг переночувати в тій келії, що коло брами. Зараз вийшла начальниця і всі старші сестрички, щоб побачити незвичайного гостя. Коли зійшли на подвір’я, застали Флавіана, як клячав перед дверима монастирської каплиці І ніби молився. Мусили ждати добру хвилю, поки він скінчив свою побожну мовчанку. По привітаннях і благословенствах начальниця запитала побожного черця, відки він, чи справді з Тебаїди?

— Так,— відповів Флавіан не надумуючись.

— А хто там тепер кіновіархом?

Флавіан навіть не знав, що воно таке кіновіарх, глипнув на неї спідлоба і мовчав.

— Ах, ви, певно, ереміт? Жили самі в пустині?

— Так,— відповів Флавіан.

— Ах, се святе життя! Висока заслуга перед богом! — зітхала начальниця. — Я так бажала піти й собі ж на сю дорогу, поревнувати за приміром Марії Єгипетської! Але що ж, божа воля на те, щоб я лишилася. Бог вложив на мене інше ярмо, і я покорилася йому.

І вона почала широко пояснювати євангельські слова: "Иго моє сладко і бремя моє легко", силкуючись вивести з них таке розуміння, що коли бог того хоче, то чоловік повинен зректися радощів блаженного пустельницького життя при корінцях, саранчі і воді і жити начальницею багатого монастиря. Балакаючи широко і звільна цідячи слова, вона від часу до часу побожно завертала очі до неба, а потім, звертаючися до побожного черця, запитувала: "Чи так, святий отче?" — і, не чекаючи його відповіді, говорила далі.

"Чи дідько надав мені сю погану бабу!" — думав собі Флавіан, котрому вже давно почало було бурчати в животі; яко отаман розбійницької шайки, він привик був до чого хочете більше, ніж до корінців, саранчі і голої води.

Але інші чернички, більше догадливі і чоловіколюбні, вже давно поралися в кухні і, ледве ігуменя скінчила своє балакання, прийшли на подвір’я і попросили святого отця до їдальні.

"Отсе розумне слово!" — подумав собі Флавіан, але не переставав грати комедії: хрестився, зітхав і при всіх запитаннях та розмовах старався якнайбільше мовчати, щоб не виявити, як мало він тямить у святім письмі, в чернецтві і в самій християнській вірі. Але для простих, щирих жіночих серць усі ті признаки були нічим. Кожде слово, кождий рух Флавіана зміцнювали в них ту думку, що се дуже святий муж, великий подвижник і угодник божий.

Засів Флавіан до стола — чернички вже перед тим були по обіді — і, поки ігуменя балакала далі, пояснюючи якесь інше місце з письма святого, він принявся сердечно уплітати рибу, смажену на оливі, і закусувати сушеним сиром з цибулею, покраяною на тонкі тарілці,— улюблена закуска в Єгипті й досі. Ще він не скінчив їсти, коли одна з наймолодших сестричок принесла відро теплої води і почала набожно обмивати ноги Флавіанові. Інша сестричка вже ждала з чистим рушником, щоб обтерти вимиті ноги, а третя держала гарно плетені з лика пантофлі.