Сохвія Станиславівна. Але мусите признати факт, що вже чимало з'явилось книжок і на нашій мові, доладних і корисних.
Трохим. Мало, мало, дуже мало!.. Коли б швидше часопись завести таку, щоб вона була дешевенька, доступна по ціні народові і щоб коштовного змісту,— ось чого дуже треба!.. Ми часто товкуємо з моїм хазяїном про дешеву газету. Він ніби і зовсім мало освічений чоловік, сам про себе каже, що вчився на мідні гроші, та бачить, що людей треба вчить на золоті... Душа у його чула... думками іноді ширяє дуже просторо.
Сохвія Станиславівна. Я якось розбалакалась з ним про кооперацію,— який він широкий кругозір освітив своїм змізкуванням, скільки виявив надзвичайно оригінальних думок!..
Трохим. Ото правда. Він сприяє всією істотою найширшим вчинкам, котрі освічують путь до людського добробуту, до громадського оздоровлення... Не далі як вчора казав: "Нехай знайдеться три-чотири чоловіка з грішми, і я згоден пристати до спілки: дам дві, три тисячі на газету, а більше не можу..." Що ж, він чоловік не багатий: у його сім'я і діло, котре годує його і сім'ю. Зупинить же діло не можна, бо чим тоді содержувать сім'ю і доводить дітей до розуму?.. Дуже потрібна дешева газета, наш селянин не може платити шість чи п'ять карбованців на рік, не сила його; а щоб виписувать газету у складчину, то до того ще селяни не додумались... Ну, я так думаю, що згодом грошовиті люди знайдуться, шкода тільки, що не зараз!..
Ольга Данилівна. Вашого отця підбить би на це діло.
Трохим. Що це ви кажете? Ніколи він карбованця не дасть на таке діло!..
Сохвія Станиславівна. А тоді, як пішла балачка про землю та про свободи, чого він не говорив тільки, на що не згоджувався!..
Трохим. Та він і хазяїнові моєму здався на перший раз дуже люб'язним та ввічливим: коли я прийшов до його найматись, він довго дививсь на мене з недовір'ям, вважаючи мене за невживчивого та сварливого; вірить не хотів, що мій татусь може перемащатись по десять разів на день, мов той хамелеон...Сохвія Станиславівна. Так би не годилося про батька...
Трохим. Я правду кажу. Кого він тільки не обплутав своєю улесливістю та хитромовкою?.. Ви його не знаєте.
Сохвія Станиславівна. Пам'ятаєте, як була велика сходка біля волості, тобто мітинг, і як він перший кинувся обнімать та качать оратора, коли той скінчив промову про равенство сословій?
Трохим . А опісля, як повернулося колесо у другий бік, то він перший од усього того і одхрестився, і одмолився... Потім ще й нацьковував на декотрих людей... Е, краще замовкну!..
Сохвія Станиславівна. Тоді і старшина, і писар, і батюшка знімали тим речам, та й багато таких було; а тепер, мов ті флюгера, повернулись за вітром... Якось аж не віриться, щоб могли люди так хамелеонничать...
Трохим. Не віриться, а приходиться вірить... Але годі про це!.. Так думаєте в суботу прочитать дітям про льодове море?
Сохвія Станиславівна. Еге ж, в суботу. Ви прийдете?..
Трохим. Та попросю помошника, щоб за мене подіжурив біля машини.
Сохвія Станиславівна. І читатимете?
Ольга Данилівна. Ви чудово читаєте, так виразно.
Сохвія Станиславівна. Мушу признатись, що я таки знесилююсь в класі... Почитаєте?
Трохим. Та вже як треба, то й читатиму.
ЯВА 2
Кирпа (за дверима). Куди тут: сюди чи туди?
Трохим. Голос мого батька! Чого це він до вас? Не хотілося б мені з ним зустрічатись...
Сохвія Станиславівна. То підіть у ту кімнату, пересидьте там.
Трохим іде в другу кімнату.
ЯВА З
Кирпа (оглядається). Куди тут повісить?
Сохвія Станиславівна. Що таке?
Кирпа. Шубу інотову куди повісить?
Сохвія Станиславівна. Було б зоставить в сінях.
Кирпа. Щоб хто вкрав? Хто це перед вами стоїть?
Сохвія Станиславівна. Що це за розмова?
Кирпа (б'є себе в грудину). Я питаю, хто це стоїть?
Сохвія Станиславівна. Бачу ж хто!..
Кирпа Бачите? А хто ж я такий, ану вимовте?
Сохвія Станиславівна. Я вас не зрозумію!..
Кирпа. Зараз зрозумієте!.. (Показує на ухо Яшчине). Що ото таке?
Сохзія Станиславівна. Ваш син.
Кирпа. Ні, оце що таке? (Тика в ухо Яшчине).
Сохвія Станиславівна. Ухо.
Кирпа. А на усі що? Що оце на усі? Це кров!.. Звідкіль ця кров узялась?
Сохвія Станиславівна. Спитайте вашого сина.
Кирпа. Він каже, що це його наскублено.
Сохвія Станиславівна. Хто ж то йому наскуб?
Кирпа. Хто тебе, Яша, скуб?
Яшка (показує рукою на Сохвію Станиславівну). Вона...
Сохвія Станиславівна. Я?!
Яшка. Авжеж...
Сохвія Станиславівна. Ах ти ж, брехливий хлопчисько, де в тебе стид? Я тебе скубла за уха?
Яшка. Авжеж.
Сохвія Станиславівна. Чи ви чуєте, Ольго Данилівно? Коли я тебе скубла, де?.. Я зродувіку нікого з дітей не скубла!.. Хто з товаришів твоїх бачив? Кажи!
Яшка. Ніхто не бачив... Ви догнали мене в сінях та й наскубли!..
Сохвія Станиславівна. Ах ти ж безсоромний!.. В вічі мені таке вигадуєш?
Кирпа. Я купець второй гільдії, і мої діти — купецькі діти... та щоб яка-небудь вчителька-підтіпанка їх сміла скубти!..
Сохвія Станиславівна. Як ви смієте мене зневажать, геть звідси!
Кирпа. Що геть? Кого геть? Мене, купця второй гільдії, геть? Я не сьогодні-завтра буду попечителем цієї школи — і мене геть?..
Сохвія Станиславівна. Зневажать мене я нікому не дозволю!..
Кирпа. Та я тебе без дозволу вижбурну з цієї школи!.. Як роздягнусь оце та як ухоплю тебе за патли, то виволочу тобою усю школу!.. Сволоч ти!.. (Кидається до неї).
Сохвія Станиславівпа. Сторож, сторож!.. Геть звідси!..
Сторож. Я тут!.. Чую, давно все чую!.. (Став між Кирпою та вчителькою). Ступай звідси геть!..
Сохвія Станиславівна. Ой, серце, серце!.. (Хапається за груди).
Ольга Данилівна(підбігла до неї). Ходімте звідси!.. (Веде її в другу кімнату).
Трохим (виходе). Ай да батько!
Кирпа. А, і ти тут, на зальотах? Ти чув?..
Трохим. Чув, все чув і ледві себе здержую!
Кирпа. Може, станеш свідком проти батька?
Трохим. Стану і нічого не втаю!
Кирпа. Така честь батькові?
Трохим. Не батькові, а лихому чоловікові, зневажникові, звірові!..
Кирпа. Дайте мені ломаку, дайте мені ломаку!.. Ах ти ж! Та я тебе, розсукин сину!.. (Кидається на Трохима).
Трохим (хапа його за руки). Рукам волі не давайте!.. Бо я можу й забути, що ви мені батько!..
Кирпа. Смієш батькові крутить руки?..