Меланія Григорівна. Мені вже аж двічі снилося, що парова наша: над самісеньким мені ухом гуде та й гуде... А раз димом у сні так обвіяло мене, що я ніби аж ковтнула його, та так закашлялась, що й прокинулась...
Кирпа. Тепер вже не ковтнеш...
Меланія Григорівна. І що б було швидш добивать торгу, і була б наша парова; щодня кушали б собі булочки з крупичатої муки...
Кирпа. Думалося так, а вчинилось інак. Виходило так, що ось-ось капут Тимохвійові і що він згодиться на мою ціну, аж приперла нечиста мати кенкарента!.. І де він взявся, звідки?..
Меланія Григорівна. А може, ще діло й не пропаще? Може, ще тільки торгуються?
Кирпа. Де там торгуються? Вже й до нотаруса збираються... А може, справді ще не той, га?.. Як ти думаєш?..
Меланія Григорівна. Пішов би та розвідав гарненько.
Кирпа. Ба, таки й піду... Може, цей приятель хвалько? Чи не морочить він часом? Щось він мені дуже на хвалька скидається... Чуєш — газету виписує!.. Якраз під шерсть нашому Трошці. Думав —повік я один тут усім миром орудуватиму, аж ні, знайшовся кенкарент!..
Меланія Григорівна. Певно, і гроші даватиме у позику?
Кирпа. Вже ж не без того.
Меланія Григорівна. Може, й за меншого процента, як ми?
Кирпа. Може... Тепер усякі люди трапляються. (Бере картуза). Чи не надіть інотову шубу?
Меланія Григорівна. Жарота ж... Може, закусив би асельодочки?
Кирпа. Як вернусь, тоді... (Пішов).
Меланія Григорівна. От і дав зівка старий! Зовсім парова мельниця була наша, а тепер не наша... Поскупивсь.
ЯВА З
Трохим (входе). Куди це батько пішов?
Меланія Григорівна. Знов пішов, а чому ж не пішли?
Трохим. В вічі — пішли, а заочі — пішов.
Меланія Григорівна. Цебто повченому гак? А на мою думку, та навука дурна,— ось що.
-Батько й маги ї в вічі, і позаочі мусять бути завжди однаковими.
Трохи м. Однакові ж і є.
Меланія Григорівна. То-то, що однакові. А там в сінях хто ще зостався?
Трохим. Андрій Чабаненко.
Меланія Григорівна. Приніс позику, чи як?
Трохим. Хоче прохать, щоб поборгали.
Меланія Григорівна (іде до дверей). Не сподівайся, чоловіче, на борг, краще принеси гроші.
Андрій (на порозі). Легко вимовить: принеси. Здрастуйте!.. А де їх тепер взять? Хліб змолотю, продам, тоді й принесу.
Меланія Григорівна. Де хочеш, розстарайся, а на борг, кажу тобі, не сподівайся. (Зачиня двері. Помовчала). Завтрукать будеш?
Трохим. Які ще завтруки вигадали? Сніданок нехай би сніданком і зоставався.
Меланія Григорівна. Мені так приятніш. І попадя на сніданок каже завтрук.
Трохим. Як собі хочете. Що ж там є па сніданок?
Меланія Григорівна. Асельодочки. Сьогодні ж понеділок.
Трохим. Так що ж?
Меланія Григорівна. Ми ж понеділкуємо.
Трохим. А мені яке діло до того?
Меланія Григорівна. А спасення душі, хіба не хочеш його заробить?
Трохим. Мені ні од чого спасатись.
Меланія Григорівна. Як то ні од чого? А про те забув, що понеділкуємо ми ще й за душечку твого старшого братіка, котрий приставився якраз у понеділок, оце скоро піде третій рік... Царство небесне, вічний спокій його душечці. Хай йому на тім світі одверзуться врата раю.
Трохим. Одверзуться чи ні, а як я ні вччім не согрішив, то й не маю рації пеститись.
Меланія Григорівна. Тобто ти вважаєш себе безгрішним? А скільки разів чернички, що заходили до нас з монастирів, та всякі богомоли казали, що кожен з нас грішен за весь мир хрещений?..
Трохим. А вони звідки знають це?
Меланія Григорівна. Вони чують од затворників та од схимників.
Трохим. Вони так балакали з затворниками та схимниками, як я з китайським царем. Що я по совісті роблю, те не гріх, а що проти совісті — гріх. Проти совісті я ніколи нічого не вдіяв, то й не грішний.
Меланія Григорівна. Це так повченому?
Трохим. Коли б оце яєшня або ковбаса з капустою, то я їв би!..
Меланія Григорівна. Та борони боже! Батько як почує про це, то підніме таку бучу!..
Трохим. Щоб батька не гнівить, то можна й не казать йому про це.
Меланія Григорівна. Ні, не хочу, бо боюсь гріха!.. Може, ти лагодишся і в петрівку скоромне їсти?
Трохим. А їстиму. І в спасівку їстиму...
Меланія Григорівна. І в спасівку?!
Трохим. У солдатах я їв скоромне круглий год. Тільки перший та останній тиждень великого посту постять, та й то не всі.
Меланія Григорівна. От бузувіри!.. А що піп тобі на це скаже?
Трохим. Нехай, собі, що хоче, каже.
Меланія Григорівна. Він на тебе покуту накладе.
Трохим. А я на його.
Меланія Григорівна. Що-о?.. На попа?
Трохим. Атож. Хіба попові дозволено курить? А він куре. Хіба йому можна у карти грать? А він грає. Учора у старшини до світа грав у стуколку... Та й багато дечого піп робе, чого б не слід йому робити... Краще буде, як він мене не чіпатиме, а я його.... (Помовчав). Позичили батько Кузьмі гроші?
Меланія Григорівна. Либонь.
Трохим. Знов за такі ж проценти, як і перш?
Меланія Григорівна. Авжеж.
Трохим. Це ж шкуродерство! От за це слід покуту накласти. Коли б я був попом — привселюдно соромив би таких, не давав би причастя!..
Меланія Григорівна. І батькові?
Трохим. Шкуродерові та здирщикові!.. Ось де, мамо, гріх, тяжкий гріх, незамолимий!..
Меланія Григорівна. Хіба ми не купили двох посрібляних ставників? Не купили аж трьох корогов?.. А невгасима лампада? А на новий дзвін не пожертвували ми аж двадцять цілкових?..
Трохим. А потім всі ті гроші хіба ви не забрали процентами з голоти?..
Меланія Григорівна. А по-твоєму, треба позичать без процентів?
Трохим. Іменно так і треба. Коли я маю, то повинен позичить тому, котрий не має.
Меланія Григорівна. То так можна скоро й самим до злиднів дійти.
Трохим. Ні, так можна других од злиднів порятувать. Колись ми вже балакали з вами про це, та товку з того не вийшло, то й тепер не варт перетовковувать... А ось що, мамо — поможіть мені умовить батька, щоб дав мені грошей на вчення, поїду довчатись.
Меланія Григорівна. Що-о? Куди тебе понесе? 23-й рік, женитись давно пора, а ти вчитись, неначе маненький!.. Хіба у таких літах вчаться?
Трохим. Вчаться. Є такі, що цілий вік вчаться.
Меланія Григорівна. Та то ж, мабуть, божевільні.
Трохим. Хай батько дасть мені карбованців з чотириста, доки я підготовлюсь, бо, певно, цілий рік доведеться зубрить... А потім я піду на свій хліб.