Малюнки сільського життя у 3 діях, 4 одмінах
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тихон Дмитрович Кирпа, купець з крепаків.
Меланія Григорівна, його жінка.
Трохим, парубок
Я ш к а, хлопець-школяр їх діти.
X р о с я, дівчинка-школярка
Василь Харлампович Музиченко, селянин.
Попадя.
Сохвія Станиславівна, вчителька.
Ольга Данилівна, її помічниця.
Климиха, баба-шептуха.
Сторож при школі.
Андрій Чабаненко, селянин
Василь Шаповал, селянин
Волосний старшина.
Максим, наймит у Кирпи.
Урядник, стражники і народ.
ДІЯ ПЕРША
Середина багатої хати з закидом на пиху; багато образів олеографій і дешевих малюнків. Потріпані крісла, стільці і інша мебель. Видко, що колись це все було панське.
ЯВА 1
Біля столу сидять Кирпа і Музиченко, перед ними графинчик, дві чарки і шматочок хліба.
Кирпа (лебезуючи). Дуже, дуже вдячний вам і он який радий, що завітали до мого дому.
Музиченко. Думка жити в сусідстві, то треба і людьми по-людськи.
Кирпа. А звісно... так, так... Так ви... стало бить, по мірошницькій часті давно вже?
Музиченко. Та мало не з дитячих літ при цьому ділі.
Кирпа. Раніш, кажете, держали в оренді водяні?
Музиченко. Еге ж, держав годів з вісім...
Кирпа. Викушаєте ще по рюмочці?
Музиченко. Ні, дякую. Чоловік я мало питущий; а окрім того, мушу ще де об чім перебалакать з сватом, щоб вже вщерть довести розмову... Знаєте, діло комерчеське, так воно вимага, щоб про все як слід...
Кирпа. Аякже: десять раз одмір, а раз уріж... Ну да... Так, как... Єжелі визволите Тимохвія Петрошіча з оказії, то... Треба по правді сказать, ускочив, сердега, з тією паровою, по самісенькі уха вскочив...
Музиченко. Я чув, що діло його було плоховато.
К и р п а. А хіба можна в такім ділі без копиталів? Копиталів у його бракувало, а через те і заотосилось діло. В ділі кумерчеському треба частіш лапатись за кишеню... Грошей на зерно треба, а грошей в калитці нема. Кинешся позичать, а щоб позичить — треба процент заплатить, та ще й неабиякий процент... У такім гарячім ділі не оддаси в строк — зараз лізе вже про-цент на процент... Ну, й дійшло його діло до зав'язки... А ви чоловік копитальний, це ми чули... Дуже, дуже радий з вами поприятелювати.
Музиченко. Про вас я тільки уперше прочув од тутешнього старшини.
К и р п а. О, то знаменитий чоловік...
Музиченко. Знаменитий, кажете?.. Чим же?..
Кирпа. Як чим?.. Чоловік благообразний і... ми з ним великі приятелі... Я певен, що ми і з вами поприятелюємо...
Музиченко. Як з'їмо в спілці хоч три пуди солі, то, може, й поприятелюємо...
Кирпа. Три пуди?.. Ого-го!.. Я вам скажу, що то дурниця, що кажуть: "Треба сім пудів солі з'їсти, щоб чоловіка зрозуміть..." На мою думку, іншого чоловіка зразу видко, а найпаче того, з котрим наважишся поприятелювати!.. Та от, наприклад, ви. Мені так вбачається, що я вас наскрізь вже зрозумів.
Музиченко. Невже? Цебто я такий просвітлий, що й рентгеновських променів не треба? (Усміхається).
Кирпа. А що то таке за рен... ренгес... Отже я й не вимовлю!
Музиченко. Такі приспособи... Невже не читали, що вчені люди вишукали такий промінь, котрий все просвічує наскрізь?..
Кирпа. От штука! Ні, щось не доводилось... Бачите, я читаю інколи "Пархальні відомості" — у нашого священика беру — там про це не писано... У священика вже були?
Музиченко. Ні. До його я піду вже тоді, як прийдеться сповідатись...
Кирпа. А я радив би... Він вам теж даватиме читать "Пархальні відомості"...
Музиченко. Я сам виписую газету та й ту ледві похоплюсь за ділом перечитувать, то вже на "Єпархіальні відомості" і нестачить часу.
Кирпа. Невже самі виписуєте газету? Ну, я на такий пустяк не согласен втрачатись...
Музиченко. Одначе засидівся я у вас, прощайте до якого часу. (Встає).
Кирпа. А признайтесь по приятельству, скільки вже надавали Тимохвійові за парову?
Музиченко. Ми вже зовсім скінчили торг, завтра думка до нотаріуса купчу совершать.
Кирпа (ледві здержує себе). Що? Завтра!.. Он як!.. Ловко!.. А я думав... Хутко діло оборудовали!.. Штука!.. Завтра... Ф'ю-ф'ю!.. (Насильно сміється).
Музиченко. Чого ж зволікатись? Діло це видиме, воно не за пазухою заховане і не в скрині. А времена тепер не такі, щоб зволікатись...
Кирпа. Бремена не такі... Так, так... Наші времена одне, а ваші — друге... Не ті времена — велика оддаль...
Музиченко. Либонь ви не такі ще й старі?..
Кирпа. Що волос не сивий та зморшків нема на лиці?.. Волос — то пусте... Вже на шостий десяток повернуло мені.
Музиченко. Я ніколи цього не подумав би; то ви чи не одноліток моєму батькові? Йому п'ятдесят третій.
Кирпа. На год молодший од мене... Інший літами опережає, а інший хитрим розумом... (Не зна, що сказать). То вже скінчили і газету виписуєте?.. Мій син теж виписує газету, тільки йому однії мало, він ще й по людях роздобува газети та книжки...
Музиченко. Чув я про вашого сина, цікаво б з ним познайомитись.
Кирпа. Як почує, що виписуєте газету, сам прибіжить до вас.
Музиченко. То прощавайте ж. (Чоломкається).
ЯВА 2
Меланія Григорівна (входить).
Кирпа. Вже вони йдуть од нас. А де ж ваша шапка?
Музиченко. Та осьдечки, у мене в руці. Ви ніби стривожились чогось?
Меланін Григорівна. Хіба не зостанетесь закусить?
Кирпа. А як чоловікові ніколи? Кажете: стривожився?.. Байдуже!..
Меланія Григорівна. А я очистила асельодочків пару... Ми понеділкуємо... А ви понеділкуєте?
Музиченко. Траплялося і вівторкувать, як нестачить м'яса чи сала...
Меланія Григорівна. Не цурайтесь наших горниців...
Кирпа. Хіба вони самі не понімають честі?..
Музиченко почоломкався і пішов. Кирпа проводить його.
Меланія Григорівна. І краще, що не схотів асельодків кушать, нам більш буде. Щось він мені не до душі, цей новий знайомий.
Кирпа (вернувся і став проти жінки). Га? Ні, ти скажи мені, яка його чортяка сюди приперла? А ти хотіла ще й оселедцем його погодувать? Хто його сюди кликав? Цілком Тимохвій Петрович був в моїх руках, парова вже зовсім була моя, а він немов з рук її у мене вихопив!.. А щоб тебе лиха година побила!.. Ач, вискіпався приятель!.. Ще й зазнайомитись прийшов!.. Три-чотири сотняги ще накинув би, і парова за півціни дісталася б мені, а тепер...