Саме о цій порі Атаназ, замислено зіпершись ліктями на стіл, знічев'я водив ложечкою по порожній чашці, ковзаючи заклопотаним поглядом по вбогій їдальні — по червоній підлозі, по стільцях із солом'яними сидіннями, по буфету з простого пофарбованого дерева, по фіранках в рожеву й білу кратку, що нагадували шахівницю, по стінах, обклеєних полинялими шпалерами, та по скляних дверях, що вели на кухню. Оскільки сидів він лицем до матері, а спиною до каміна, що був майже навпроти дверей, то перед очима в Сюзанни раптом постало його бліде обличчя, яскраво освітлене з боку вікна й обрамлене буйним чорним чубом, його очі, оживлені розпукою і запалені вогнем поранкових роздумів. Гризетка, непомильно чутлива до злиденності й сердечних страждань, відчула укол тієї електричної іскри, що не знати звідки вона береться й чим пояснюється, і яку дехто з вільнодумців заперечує, хоча багато жінок і чоловіків відчули на собі її доброчинний поштовх. Це воднораз і промінь, що освітлює темряву майбутнього, і передчуття чистих радощів поділеної любові та впевненість у взаємному розумінні. Але передусім — це ніби доторк вправної дужої руки майстра до клавіатури почуттів. І враз — погляд, зачарований нездоланним потягом, серце збентежене, в душі й вухах бринить мелодія щастя, якийсь голос вигукує: Це він! А по тому розум часто жбурляє хвилю холодної води на ті збурені почуття,— і по всьому! В єдину мить, раптовий, як удар грому, цей одностайний постріл думок вразив Сюзанну в саме серце. Блискавка щирої любові спалила нікчемний бур'ян, що вибуяв під згубним повівом розпусти й легковажності. Вона збагнула, скільки втрачає чистоти й шляхетності, сама себе надаремне вкриваючи ганьбою. Те, що напередодні було на її погляд всього лише забавною витівкою, обернулося на суворий вирок для неї. Вона вже ладна була відступитися від недавнього успіху. Проте безвихідне становище, Атаназове убозтво, бліда надія забагатіти і, повернувшись із Парижа не з порожніми руками, сказати: "Я тебе давно кохаю!", сама доля, якщо хочете, воліла, щоб цей благодатний дощ умить ущух. Честолюбна гризетка несміливо попросила пані Грансон уділити їй хвилину для розмови, і господиня провела дівчину до себе в опочивальню. Виходячи, Сюзанна ще раз глянула на Атаназа, вона побачила його в тій самій позі й затамувала сльози. Щодо пані Грансон, то вона сяяла від радості. Нарешті вона мала в своїх руках страшну зброю проти дю Бук'є і могла завдати йому смертельної рани. Звичайно, вона пообіцяла бідолашній звабленій дівчині підтримку всіх жінок благодійниць, усіх жертводавців Товариства допомоги матерям; вона вже намітила собі з десяток візитів,— заняття на цілий день,— тим самим накликати справдешню бурю на голову старого парубка. Шевальє де Валуа загалом передбачав, у якому напрямі розгортатиметься справа, однак не покладав надій на такий скандал.
— Дитино моя,— звернулася пані Грансон до сина,— ти знаєш, що ми сьогодні обідаємо в мадмуазель Кормон, одягни щось пристойніше. Даремно ти нехтуєш свій туалет, поглянь на себе: ніби якийсь злодієнко. Одягни свою красиву сорочку з жабо й зеленого фрака ельбефського сукна. Я маю на те свої підстави,— додала вона з лукавим виглядом,— До того ж мадмуазель Кормон виїжджає до Пребоде, і в неї збереться багато людей. А коли молодик на порі одруження, він мусить удаватися до всіляких засобів, аби сподобатись. Якби дівчата були відверті, Боже милий, ти б, сину, неабияк здивувався, дізнавшись, що їх приворожує: для того часом буває досить чоловікові погарцювати на чолі артилерійського загону або з'явитися на бал в костюмі, який йому личить. Часто з того, як тримаєш голову, з сумовитої пози здогадуються про все твоє життя. Ми, жінки, складаємо собі цілий роман, судячи із зовнішності героя; часто-густо буває — заплішений дурень, а шлюбний зашморг уже накинуто! От тобі варто придивитися до шевальє де Валуа, вивчи його, перехопи манери; ти тільки поглянь, як невимушено він тримається в товаристві, у ньому немає жодної скутості — не те що в тебе. Та будь трохи говіркіший. А то можна подумати, що ти такий собі невіглас, а ти ж вивчив навіть гебрайську мову.
Атаназ вислухав матір з подивом, але покірно, тоді взяв картуза й подався в мерію, міркуючи: "Невже мама розгадала мою таємницю?" Він попрямував вулицею дю Валь-Нобль, де жила панна Кормон,— невеличка втіха, яку він дозволяв собі щоранку, подумки перебираючи при цьому тисячу химерних фантазій: "Вона, звичайно, й не підозрює, що в цю хвилину повз її будинок проходить хлопець, котрий палко в неї закоханий, ладен бути їй вірним і зоставити за нею повне право порядкувати своїми статками, зовсім не втручаючись у те. Господи! Яка доля! Жити двом людям в одному місті, за кілька кроків одне від одного, бути кревно зв'язаними і не мати ніякої змоги зблизитись. А може, сказати їй про все цього ж вечора?"
Тим часом Сюзанна повернулася до своєї матері, весь час думаючи про бідолаху Атаназа, і, як багато жінок, що ладні піти на все задля обожуваного чоловіка, відчувала, що змогла б при своїй вроді стати для нього сходинкою, з якої він міг би досягти швидко свого.
Тепер необхідно зайти в дім старої панни, що стала об'єктом стількох корисливих поривань і мала цього вечора вітати в себе всіх персонажів нашої повісті за винятком Сюзанни. Ця ж рішуча й гарна особа, досить відважна, щоб, тільки-но ставши на життєву дорогу, спалити як той Александр Македонський, вщент кораблі, почала бій з вигаданого переступу, а по тому зійшла зі сцени, надавши оповідці напруженої цікавості. Її прагнення, до речі сказати, цілком справдилися. За кілька днів вона покинула рідне місто, наділена грішми й гарненькими недоносками, серед яких була чудова сукня зеленого репсу і красивий зелений капелюшик з крисами, підбитими рожевою тафтою, подарований паном де Валуа,— цей дарунок був їй дорожчий над усе, навіть над гроші, що їх пожертвували дами з Допомогового товариства матерям. Якби шевальє приїхав до Парижа в пору її пишного свята, вона, звичайно, кинула б усе задля нього. Прибравши подобу цнотливої біблійної Сюзанни, яку старигани мимохіть ледве помітили, вона, щаслива й сповнена надій, влаштувалась у Парижі, тимчасом як весь Алансон оплакував її горе, до якого жіноцтво обох Допомогових товариств — бідноті та материнству — виявляли найщиріше співчуття. Коли Сюзанна може правити за взірець тих красунь нормандок, котрі, на думку одного вченого медика, становлять третину жінок відомої категорії, що їх поглинає страхіття — Париж, то вона залишалася в найвищих та благопристойних колах. За часів, коли, мовляв той же пан де Валуа, жінка перестала існувати, Сюзанна обернулась лише на пані дю Валь-Нобль; колись вона була б суперницею Родоп, Імперії та Нінон44. Один із найдостойніших письменників Реставрації взяв її під свою опіку: може, він і одружився з нею? Він, як журналіст, зневажає громадську думку, оскільки сам кожні шість років фабрикує нову.