І радіємо з душі!
Як були ми непокірні, —
Ти полай нас, друже вірний…
Наша пісня лине ввись…
Любий, любий, — не барись!
О прийди ж до нас, наш друже,
Наш коханий Ніколас!
Ти ж діток так любиш дуже, —
Приставай мерщій до нас!..
А в ці кошички маленькі
Подарунки вкинь ловкенькі!..
Наша пісня лине ввись…
Друже любий, — не барись!
Виспівуючи цієї пісеньки, діти нетерпляче і з затаєним острахом поглядали на споліровані двійчаті двері. Коли це раптом хтось голосно в них постукав. Коло розпалося в ту ж мить. Молодші діти, із змішаним почуттям жаху й захоплення притулилися до материних колін. Дідуня нахилився вперед, спершись підборіддям на руку; бабуня пересунула окуляри вище на носа; мінгеер ван Глек, що сидів край каміна, нехапливо вийняв пінкову люльку з рота, а Гільда й інші діти скупчилися біля нього і вп'ялися очима в двері.
В них постукали ще раз.
— Увійдіть, — сказала мати неголосно.
Двері повільно відчинилися, і святий Ніколас у пишному парадному одязі з'явився в кімнаті.
Настала глибока тиша, така тиша, що коли б упала додолу нікчемна шпилька, то й ту було б чути!
Нарешті святий Ніколас заговорив. Яка таємнича велич відчувалася в його голосі! Як лагідно він звучав!
— Кареле ван Глеку, я радий вітати тебе, й твою шановну фроу Катріну, й твого сина та його добру фроу Анні! Діти, я вітаю вас усіх! Гендріка, Гільду, Броома, Каті, Гюйгенса та Лукрецію! А також ваших кузенів та кузин — Вольферта, Дідріха, Майкен, Вооста й Катрінку! Загалом ви поводилися добре відтоді, як я бачився з вами востаннє. Щоправда, восени, на гаарлемському ярмаркові, Дідріх грубіянив, але з того часу він намагався виправитись. Майкен останніми часами кепсько вчилася, і надто багато цукерок та різних ласощів потрапляло їй до рота, а надто мало стейверів до її скарбнички для роздавання бідакам. Сподіваюсь, що надалі Дідріх зміниться на краще й поводитиметься, як то личить добре вихованому, гречному хлопчикові, а Майкен візьметься до науки щиріше й пам'ятатиме, що на світі багато бідних людей. Нехай вона затямить також, що економія й ощадність — то є підвалина гідного й доброчесного життя. Маленька Каті жорстоко обходиться з тваринами, — вона раз у раз мучить кицьку. Адже ж святий Ніколас чує, як жалісно нявчить кицька, коли її смикають за хвоста. Я пробачу Каті, якщо вона добре запам'ятає від цієї хвилини, що й найменші німі тварини теж відчувають біль і кривдити їх не вільно.
Каті гірко заплакала з переляку, а святий чемно мовчав, доки її не заспокоїли.
— А тебе, Брооме, — провадив він далі, — я попереджаю, що хлопчики, які набралися звички сипати нюхальний тютюн в грілку своєї шкільної вчительки, можуть одної гарної днини спійматися на таких милих жартах і дістати доброго прочухана…
(Броом почервонів і вирячив очі від незмірного здивування).
— Але ж ти дуже добре вчишся, і я не робитиму тобі більше ніяких закидів.
— Ти, Гендріку, визначився весною на змаганнях, стріляючи з лука, і влучив просто в ціль, хоч перед нею й гойдали пташкою, щоб ти схибив. Я віддаю тобі належне за твої успіхи у спорті та гімнастичних вправах… проте я не раджу тобі брати участь у човнових перегонах, тому що тобі лишається надто мало часу для навчання.
— Лукреція та Гільда спатимуть спокійно цієї ночі. Вони люблять допомагати бідним, у них чисте сумління й добре серце, вони з дорогою душею слухаються дорослих вдома, і все це зробить їх щасливими.
— Загалом кажучи, я дуже задоволений з вас усіх і з кожного зокрема. Добрість, працьовитість, доброчинність та ощадливість панували у вашій господі. Через те благословляю вас, і нехай Новий рік приходить і бачить, що всі ви ступили на шлях послуху, мудрості й любові. Завтра ви знайдете матеріальніші докази мого перебування серед вас. Прощавайте!
Тієї ж миті різні солодощі, мов град, посипалися на полотняне простирало, що його було розстелено перед дверима. Зчинилася неймовірна буча. Діти кинулися на ласощі й почали наповняти ними свої кошички. Мати обережно придержувала малюка в цій штовханині, доки він не набрав повні пухкі кулачки цукерок. Потому найсміливіший з хлопчаків підбіг до дверей і розчинив їх навстіж… Але надаремне заглядали діти в таємничу кімнату… Святого Ніколаса ніде не було.
Через який час усі подалися до іншої кімнати, де стояв стіл, застелений найтоншим сніжно-білим обрусом. Збуджені діти поставили на нього по черевичкові. Двері добре замкнули, а ключа сховали в маминій спочивальні. Потім, поцілувавши одне одного й побажавши одне одному на добраніч, усі піднялися по сходах урочистою родинною процесією на горішній поверх, весело попрощалися коло дверей своїх спочивалень — і в господі мінгеера ван Глека, нарешті, запанувала глибока тиша.
Другого дня вранці ранесенько всі домашні зібралися біля загадкових дверей; двері урочисто відімкнули в присутності всієї сім'ї… коли гульк! Яке чудове видовище! Всі побачили, що святий Ніколас свято додержує свого слова!
Кожен черевик був повний ущерть, і поруч нього лежало ще багато кольористих речей. Скільки тут було подарунків! І ласощі, і цяцьки, і розмаїті дрібнички, і книжки і… і чого тут тільки не було! Нікого не забуто. Всі одержали подарунки, починаючи від дідуні й аж до малюка.
Маленька Каті захоплено плескала в долоні, обіцяючи собі ніколи, ніколи більше не мучити кицьки.
Гендрік стрибав по кімнаті, махаючи над головою чудовим луком та стрілами. Гільда радісно сміялася, відкриваючи малиновий футляр і виймаючи з нього чудову блискучу покрасу. Всі інші милувалися у захваті своїми скарбами й захоплено скрикували "ох" та "ах" — точнісінько так, як це робили ми у нас тут, в Америці, тогорічного різдва.
Тримаючи в руках блискуче намисто й купку книжок, Гільда пробралася до батьків і простягла до них своє сяюче личко для поцілунку. її ясні очі світилися такою щирістю та ніжністю, що мати, нахилившись до неї, пошепки її благословила.
— Я в захваті від цієї книги, дякую вам, тату!. — мовила вона, доторкуючись до верхньої книжки своїм підборіддям. — Я читатиму її цілісінький день.
— Атож, любонько, — сказав мінгеер, — і добре зробиш. Ніхто не може дорівнятися Якобу Катсрві. Якщо дочка моя вивчить його "Моральні емблеми" напам'ять, нам з матір'ю буде нічого тебе вчити. Книжка, що ти на неї показуєш, — це й є "Емблеми", найкращий його твір. її оздоблено рідкісними гравюрами роботи ван дер Венне.