Віскі, певно, розпалило його. Він відчував це, бо провів рукою по чолу, зазирнув у дзеркало і скорчив собі глузливу гримасу.
— І все це не перешкодило б тому, щоб мене посадили за ґрати ще до похорону! Я був не досить увічливий з кюре… Удова колишнього нотаріуса оплачує мої борги… Що ж це таке, скажіть? Я навіть не пам'ятаю, яка вона…
— Це дама, що завжди ходить у білому… Її будинок по дорозі до Матіньйона…
Моріс де Сен-Ф'якр заспокоївся. Його вибух був лише спалахом соломи. Він знову налив собі віскі, мить повагався, а тоді вихилив усе одним духом, скривившись від огиди.
— Ви чуєте?
— Що?
— Люди з усієї околиці йдуть до небіжчиці! Я мав би бути там, у глибокій жалобі, з заплаканими очима, й сумно тиснути всім руки. Одразу, як тільки вони виходять надвір, починаються пересуди… А й справді, скажіть, чому ви тут, якщо, як ви кажете, правосуддя не займається цією справою? — запитав він підозріливо.
— Може з'явитися щось нове…
— А якщо я знайду винуватця, ви не дозволите мені його…
Його зціплений кулак був красномовніший за цілу промову.
— Я вас покидаю, — перебив його Мегре. — Мені треба побачити, що діється в другому таборі…
— Що це за другий табір?
— Той, що в корчмі! Жан Метейє і його адвокат, який приїхав сьогодні вранці…
— Він найняв адвоката?
— Це завбачливий хлопець… Уранці дійові особи поділилися так: ви й священик — у замку; в корчмі — Метейє і його радник…
— Ви гадаєте, він здатний на…
— Ви пробачите мені, якщо я собі наллю?
Мегре випив чарку віскі, витер губи й набив люльку, перед тим як піти.
— Ви, звичайно, не вмієте користуватися лінотипом?
Граф знизав плечима.
— Я взагалі нічого не вмію… Це для мене справжнє лихо!..
— В усякому разі, ви не поїдете з села, не попередивши мене?
У відповідь — поважний, замислений погляд, серйозний твердий голос:
— Я вам це обіцяю?
* * *
Мегре був уже на сходах під'їзду, коли його наздогнав якийсь чоловік. Він ніяк не міг зрозуміти, звідки той узявся.
— Даруйте, пане комісаре… Я хотів би, щоб ви приділили мені кілька хвилин… Я маю на увазі…
— Що саме?
— Що ви належите до близьких цього дому… Ваш батько працював у цій садибі… Будьте такі ласкаві, зайдіть випити чарчину до моєї хати…
І управитель із шпакуватою борідкою повів його через увесь двір до своєї оселі. Там уже все було напоготові. Стояла пляшка вина, етикетка якої свідчила про солідну витримку. Сухі тістечка. З кухні линув запах капусти з салом.
— Якщо вірити вашим словам, ви знали замок за зовсім інших обставин… Коли я прибув сюди, безладдя вже розпочалося… Тут був молодик із Парижа, який… Це Марк, який зберігся ще з часів старого графа… Без цукру, гадаю?
Мегре дивився на стіл з різьбленими левами, що тримали в пашах мідні кільця. І знову відчув себе вкрай стомленим. Колись він міг заходити до цієї кімнати тільки в пантофлях, бо тут був начищений паркет.
— Я не знаю, що мені чинити… Хотілося б з вами порадитись. Ми люди бідні… Ви ж знаєте роботу управителя: вона не збагачує… Іноді в суботу в касі не лишається жодного шеляга й доводиться зі своєї кишені платити поденщикам… Буває й так, що я даю свої гроші на купівлю худоби…
— Інакше кажучи, у двох словах, графиня заборгувала їм якусь суму!
— Небіжчиця зовсім не розумілася на цих справах… Гроші розпливалися на всі боки… Їх не вистачало інколи на найнеобхідніше…
— І тоді ви…
— Ваш батько зробив би так само, хіба ні? Бувають випадки, коли за всяку ціну треба приховати від селян, що каса порожня… Я брав тоді зі своїх заощаджень…
— Скільки?
— Ще чарочку?.. Я не підраховував… Щонайменше сімдесят тисяч… А тепер, на похорон, я знову…
Мегре чітко пригадав давню сцену: маленький кабінет батька, субота, близько п'ятої години. Усі, що працюють у замку, від прачок до наймитів, чекають на дворі. Старий Мегре, сидячи за столом, розкладає гроші невеликими купками. Кожен підходить по черзі, ставить у відомості свій підпис або просто хрестик…
— От я й думаю зараз, як мені все те повернути… Для таких людей, як ми, це…
— Так, розумію!.. А ви поставили новий камін!
— Тобто замінили дерев'яний мармуровим… Так краще…
— Набагато краще! — буркнув Мегре.
— Ви ж розумієте! Зараз усі кредитори як накинуться! Доведеться продавати! А ці застави…
Крісло, в якому сидів Мегре, було зовсім нове, як і камін; напевно, його куплено на бульварі Барбес. На буфеті стояв патефон.
— Якби в мене не було сина, я б нічого не робив, але Емілеві треба виходити в люди… Я не хочу прискорювати події…
Коридором пройшла дівчина.
— У вас є й дочка?
— Ні! То сусідська дівчина. Приходить прибирати.
— Гаразд! Ми ще поговоримо, пане Готьє. Пробачте, але мене чекає ще багато справ…
— Іще чарку?
— Дякую… Ви сказали, близько сімдесяти тисяч?
І Мегре вийшов, заклавши руки в кишені. Він пройшов крізь стадо гусей, обійшов ставок, замерзлий, як дзеркало. Годинник на церковній вежі вибив дванадцяту.
Жан Метейє та адвокат уже обідали. На закуску в них були сардини, філе оселедця, ковбаса. На сусідньому столику стояли недопиті чарки.
Обоє були в доброму гуморі. Мегре зустріли насмішкуватими поглядами і переморгнулися. Серветок для шановного метра в корчмі не знайшлося.
— То, може, хоч трюфелі знайдуться у вас до курчати? — спитав адвокат.
Бідолашна Марі Татен! Вона принесла маленьку баночку трюфелів від бакалійника, але не могла її відкрити й не наважувалася признатися в цьому.
— Знайдуться, пане!
— То давайте мерщій! Від тутешнього повітря в мене страшенний апетит!
Мегре пішов на кухню і своїм ножем відкрив банку. Косоока Марі тихо прошепотіла:
— Мені так незручно… я…
— Замовч, Марі! — урвав він її.
Один табір… Два табори… Три?
Йому схотілося пожартувати з Марі, щоб хоч на хвильку забутися.
— До речі, панотець просив переказати, що тобі відпущено триста днів! Гріхи за триста днів!
Марі Татен, що не розуміла жартів, дивилась на свого огрядного приятеля з острахом і шанобливою приязню водночас.
Розділ VII
ЗУСТРІЧІ В МУЛЕНІ
Мегре подзвонив до Мулена й замовив таксі. Комісар здивувався, коли таксі приїхало ледве через десять хвилин після виклику, але все з'ясувалося, коли він пішов до виходу. Адвокат, що допивав каву, зупинив Мегре словами: