— Ну то й що? — ображено крикнув раб. — Хіба не можна жити без цекубського і фалернського вина? Хіба води з джерел моїх рідних гір не досить, щоб утолити спрагу вільної людини?
— Вода годиться тільки для обмивання й купання, — насмішкувато зауважив інший раб. — А я краще полюбляю цекубське.
— І батіг наглядача! — додав каппадокієць. — О Гінезію, звироднілий афінянине, як принизило тебе довголітнє рабство!
Арторікс залишився випити ще кухоль тускульського вина, щоб дослухати до кінця цікаву розмову за столом.
— Ого!.. — озвався якийсь громадянин, звертаючись до каппадокійця. — Ого!.. Милий мій Едіок, здається мені, що, прикриваючись сатурналіями, ти підбурюєш рабів па повстання. Чи не хочеш ти прислужитися Спартакові?
— Хай Ереб поглине підлого гладіатора! — закричав якийсь патрицій, розгніваний згадкою про це ім'я.
— Хай у пеклі Мінос дасть йому Еріній у подруги! — додав громадянин.
— Хай він буде тричі проклятий! — закричали кілька сусідів каппадокійця.
— Ох які ви хоробрі, які безстрашні! — в'їдливо й спокійно промовив каппадокієць. — Не витрачайте даремно стріл, бо клятий гладіатор надто далеко звідси!
— Присягаюся богами, покровителями Риму! Цей підлий раб сміє ображати нас, римлян, і захищати мерзенного варвара!
— Чекай, не гарячися! — сказав Едіок. — Я нікого не ображаю, а тим менше вас, славні патриції та громадяни, бо серед вас сидить і мій господар. Я не піду, як і досі не йшов, за Спартаком. В успіх його справи я не вірю, бо проти нього — щасливий, богами улюблений Рим. Та не йдучи за ним, я не вважаю своїм обов'язком ненавидіти і проклинати його, як ви, за те, що він, сподіваючись завоювати свободу собі і своїм товаришам, узявся за зброю і мужньо бореться проти римських легіонів. А говорячи так, я користуюсь тією повною свободою дій і слова, яка надається нам; рабам, протягом цих трьох днів обрядами сатурналій.
У відповідь на ці слова каппадокійця римляни незадоволено загомоніли, а громадянин — його господар — роздратовано закричав:
— Присягаюся білим покровом богині невинності, я не можу слухати такого!.. Ти б менше образив мене, нерозумний слуга, коли б став гудити мене особисто, мою дружину і честь мого дому!.. Благай… благай своїх богів, щоб я після сатурналій не згадав про твої нечестиві слова!
— Він сміє захищати гладіатора!
— Хвалити його мерзенні діла!
— Величати цього найпідлішого розбійника!
— Присягаюся Кастором і Поллуксом!
— О Геркулес!.. Яке зухвальство!..
— Та ще сьогодні, саме сьогодні, коли ми найдужче почуваємо згубні наслідки його повстання! — вигукнув громадянин, господар Едіока. — Саме сьогодні, коли з його вини на весь Рим не знайдеться сотні. навіть десятка гладіаторів, щоб зарізати їх у цирку на честь Сатурна!
"Ах, яке горе!" — подумав Арторікс, маленькими ковтками п'ючи тускульське вино.
— А втім, існує старовинний звичай, якого завжди ревно додержували, — сказав патрицій, — щоб Сатурнові приносили в жертву людей, бо Сатурн був за походженням пекельним божеством, а не небесним.
— То хай Сатурн принаймні спалить на попіл цього осоружного Спартака — першого і єдиного винуватця такого лиха! — крикнула якась вільна громадянка, уже пурпурова від надміру випитого вина.
— Та ні, присягаюсь усіма богами, — закричав патрицій, підводячись, — ми не допустимо такої ганьби! Добрий Сатурн матиме людські жертви! Я перший подам приклад і передам жерцям одного раба для заклання на олтарі бога. Гадаю, що в Римі знайдуться побожні люди, які наслідують мій приклад, і Сатурн матиме людські жертви, як і в попередні роки.
— Так!.. Чудово! — сумно зауважив господар Едіока. — Але хто дасть нам, народові, улюблене видовище — бій гладіаторів?
— Хто нам це дасть? — підхопило кілька засмучених голосів.
Усі замовкли. Арторікс затулив обличчя руками від сорому, що він так само, як і вони, належить до людського роду.
— Це нам дадуть консули наступного року, наші славетні консули Геллій Публікола і Корнелій Клодіан; вони обидва вирушать навесні проти гладіатора, — сказав патрицій, і його очі заблищали жорстокою радістю. — Вони вирушать з двома арміями майже по тридцять тисяч воїнів у кожній… Отоді ми побачимо — присягаюся Геркулесом Переможцем! — чи зможе цей варвар, що забирає у людей худобу, встояти проти чотирьох консульських легіонів, допоміжних загонів і союзників!
— Начебто легіони, розбиті ним біля Фунді, не були консульськими, — насмішкувато пробурмотів каппадокієць.
— Ого! Між преторським військом і двома консульськими є різниця, якої тобі, варваре, не зрозуміти! Присягаюся божественним мечем Марса, гладіаторів швидко розгромлять, і всі полонені тисячами попадуть прямо до цирку на винищення!
— І ніякого милосердя цим підлим розбишакам!
— О, тоді ми надолужимо те, чого тепер позбавлені — гладіаторських боїв!
— Ото буде свято!.. Тоді натішимося!
— Яке буде видовище!.. Яка потіха!..
— Ну, це ми ще побачимо, — крізь зуби пробурмотів Арторікс, збліднувши, і аж затремтів од гніву.
1 поки ці озвірілі люди упивалися мріями про майбутні побоїща, скоморох розплатився за випите вино, забрав своїх тварин і приладдя і попрямував до Палатіна.
Працюючи весь час ліктями, він насилу за кілька годин вибрався з густого натовпу і добрався до північного схилу горба, де стояв будинок Катіліни.
У портику була сила-силенна клієнтів, відпущеників і рабів Сергія. Сидячи як попало, вони жерли і пиячили. Дім грізного сенатора ломився від гостей, про що свідчили п'яні вигуки та пісні, які долинали звідти.
Появу скомороха зустріли, шаленими оплесками, і він мусив негайно повторити перед цією юрбою п'яниць ту виставу, якою три години тому розважав глядачів на Карінській курії.
Поки один з гостей обходив глядачів, збираючи для скомороха гроші, він підійшов до управителя дому і попросив доповісти про себе господареві.
Управитель зміряв його пильним поглядом, потім недбало і майже презирливо відповів:
— Мого господаря немає вдома.
1 повернувся до нього спиною, щоб піти.
— А якщо я прийшов з тускульских горбів і маю до нього доручення від Аврелії Орестілли? — тихо спитав Арторікс.
Той спинився, обернувся до скомороха і тихо сказав: