Дівчина говорила з страшним гнівом і силою, але останні слова ледве розбірливо прошепотіла.
— Я тебе розумію… розумію, — сумно промовив Спартак і подумав, напевно, про свою сестру.
Він на мить замовк, а потім, глибоко зітхнувши, додав:
— Але ти квола жінка, яка звикла до життя, повного затишку й насолод… До чого ти придатна?.. І що ти хотіла б тут робити?
Дівчина вмить стрепенулася від гніву.
— Он як! — гукнула вона з такою силою, якої, здавалось, не можна було чекати від цієї слабосильної істоти. — Аполлон Дельфійський, просвіти його розум!.. Він нічогісінько не розуміє!.. Ах!.. Присягаюся Фуріями-месницями!.. Та кажу ж тобі, що жадаю помститися за мого батька, за моїх братів, за мою поневолену вітчизну, за мою юність, за моє сплюндроване життя, приречене на вічну ганьбу!!! І ти ще питаєш мене, що я зможу робити у вашому таборі?
Обличчя дівчини стало таким лютим, її прекрасні очі були такі страшні й гнівні, що Спартак, зворушений її незвичайним завзяттям, відчув себе майже винним. Він простяг дівчині руку і сказав:
— Ну, нехай буде так… Залишайся в таборі. Бери участь у наших походах, наскільки зможеш, воюй разом з нами… якщо вмієш битися…
— Я вмію все… чого тільки захочу, — рішуче насупивши брови, відповіла дівчина і гаряче потиснула руку Спартака.
Та цей дотик в одну мить ніби загасив усе її завзяття й мужню силу. Вона раптом зблідла, затремтіла, відчула, що коліна її згинаються, і мало не знепритомніла. Фракієць схопив її за другу руку і не дав упасти.
— Що з тобою?.. Чого ти хочеш?.. — спитав він.
— Цілувати твої руки, твої славні руки, доблесний Спартак, — глухо прошепотіла вона, притулившись до нього і вкриваючи його руки палкими поцілунками.
Ніби хмара затьмарила очі великого полководця, він відчув, як кров раптом закипіла в його жилах і вдарила в голову. Спартак мало не схопив дівчину в обійми, але отямився від цього хвилинного запаморочення, швидко висмикнув руки з рук дівчини і, відступивши на крок, суворо промовив:
— Дякую тобі, хоробра жінко, за захист справи пригноблених… Дякую за прояв почуття до мене… Але ми хочемо знищити рабство і насамперед повинні самі відмовитись від усяких рабських вчинків.
Зніяковіла, присоромлена Евтібіда стояла мовчки, похнюпивши голову. Гладіатор спитав у неї:
— До якої частини нашого війська хотіла б ти приписатися?
— З того дня як ти підняв прапор повстання, цілими днями я навчалася фехтувати і їздити верхи… Сюди я взяла з собою трьох верхових коней, — відповіла гречанка. Потроху оволодівши собою, вона знову підвела на Спартака очі. — Я хотіла б бути при тобі контуберналом
— У мене немає контуберналів, — сухо відповів вождь гладіаторів.
— Однак якщо ти створив військо рабів за римським зразком, то тепер воно має чотири легіони, а незабаром зрос-
1Це слово спочатку означало "однополчанин", з яким жили разом в одному наметі; пізніше так називали юнаків із знатних сімей, які супроводили полководців у походах, виконуючи доручення, або були приписані до штабу (Светоній. Життя Цезаря, 42).(Примітка автора).
те до восьми-десяти легіонів, тобі, його вождеві, подібно до римських консулів, треба мати людей для підтримання гідності твого командування. Незабаром тобі будуть конче потрібні контубернали, бо на фронті, де б'ється двадцятнтисячне військо, ти не зможеш бути у всіх місцях одразу. І тобі потрібні будуть ординарці, щоб передавати твої накази начальникам легіонів.
Спартак здивовано дивився на дівчину і, коли вона кінчила говорити, пробурмотів:
— Яка ти незвичайна жінка!..
— Краще сказати: гаряча і вперта душа чоловіка у кволому жіночому тілі, — гордо заперечила гречанка.
І, трохи помовчавши, додала:
— Я маю мужнє серце і кмітливий розум, однаково добре володію і грецькою і латинською мовами. Я можу принести неабияку користь нашій спразі, якій віддала все своє багатство — близько шестисот талантів золота — і якій віднині я врочисто присвячую все своє життя.
З цими словами вона підійшла до головної стежки табору, яка проходила поблизу Преторія і по якій в усіх напрямках снували гладіатори, і пронизливо свиснула. На цей посвист з'явився раб; він підвів до Спартака коня, навантаженого двома невеликими мішками з золотом, яке Евтібіда дарувала повсталим.
Спартак усе більше дивувався сміливості й запалу молодої гречанки і спочатку не знав, що їй відповісти. Нарешті сказав, що це табір повсталих рабів, які борються за свободу, і тому, природно, він відкритий для всіх рабів, готових до боротьби за спільну справу. Отже, і її з радістю приймуть до табору. А увечері збереться верховне керівництво і вирішить, як бути з її великодушним подарунком. Щодо її прохання стати контуберналом, то він поки що нічого не може їй обіцяти. Якщо вирішать, що вождеві гладіаторів належить мати їх, він про неї не забуде.
Після цих слів чемної подяки і чуйного підбадьорення, які вимовлялися, проте, суворо і майже похмуро, він попрощався з Евтібідою і повернувся до свого намету.
Дівчина залишилася стояти на тому ж місці як укопана, проводжаючи Спартака очима. Потім, отямившись, тяжко зітхнула і повільно, схиливши голову, пішла до тієї частини табору, де звичайно відводилося місце для союзників; там вона наказала своїм рабам поставити для себе намет.
— І все-таки я його кохаю… — прошепотіла Евтібіда ледве чутно.
Тим часом Спартак покликав до свого намету Крікса, Граніка, Борторікса, Арторікса, Брезовіра й інших трибунів — нових членів верховного керівництва Спілки пригноблених. Вони радилися до пізньої ночі.
Нарада ухвалила: золото — дарунок рабині-гречанки — прийняти і на нього замовити велику кількість зброї, щитів та кольчуг у всіх зброярів Кампаньї. Гречанку зачислити в почесні контубернали і разом з дев'ятьма юнаками, яких Спартак вибрав у гладіаторських легіонах, приписати до верховного штабу, який необхідно створити при верховному вождеві для передачі наказів. Двісті талантів з шестисот, подарованих Евтібідою, витратити на купівлю вже об'їжджених коней, щоб якнайшвидше зібрати корпус кінноти, відповідний до численної піхоти — основної сили гладіаторського війська.
Щодо воєнних дій, то було вирішено, що Крікс залишиться в Нолі і разом з Граніком навчатиме равеннський легіон, який прибув до табору два дні тому. Спартак з легіоном Борторікса з'єднається у Бовіані з легіоном Еномая і нападе на Коссінія та Варінія, перш ніж вони встигнуть закінчити набір нового війська.