Вампір — за народним повір'ям, мрець, що виходить з могили і ссе кров у сплячих людей.
Веліти — легкоозброєні піхотинці у римському війську; у них були луки з стрілами і дротики.
Венера (у греків Афродіта) — богиня любові і краси.
Вершники — один із станів римських громадян. Стан включав у себе в основному представників лихварського капіталу, які мали певну кількість майна. Обов'язком стану було виставляти в римську армію добре озброєних кінних людей — вершників.
Весталки — шість жриць богині домашнього вогнища Вести. У храмі цієї богині, який знаходився на Форумі (головний майдан у Римі), горів незгасимий вогонь. Жриці повинні були підтримувати цей вогонь. Весталок вибирали із знатних родин ще з дитячого віку і весь час свого служіння богині, протягом тридцяти років, не могли виходити заміж. Ту, яка порушила цю обітницю, жорстоко карали: її ховали живцем у підземеллі.
Ветеран — воїн, який відслужив свій строк.
Вовк Фенріс — за германськими сказаннями, зле чудовисько, яке живе у царстві мертвих.
Вотан, або Одін — верховний бог стародавніх германців; відповідає римському Юпітерові.
Вулкан — римський бог вогню і ковальської майстерності; зображувався з молотом і кліщами.
Гай Меммій Гемелл — римський діяч І ст. до нашої ери. Плебей за походженням, Гемелл був широкоосвіченою людиною, поетом і видатним оратором.
Галлія Цізальпінська (тобто по цей бік Альп) — так називалася частина Галлії, що була у Північній Італії. Друга частина Галлії, відокремлена Альпами, теперішня Франція, називалася Трансальпійською (тобто по той бік Альп).
Галли — народ, який населяв Галлію (теперішню Францію і Північну Італію).
Ганімед — у грекоримській міфології виночерпій богів.
Ганнібал (Аннібал) — геніальний карфагенський полководець (Карфаген — держава в Африці, що існувала у старі часи на місці сучасних Тунісу і Алжіру). Жив від 247 до 183 pp. до нашої ери. Прославився своїм походом проти римлян. Він здобув ряд блискучих перемог над римськими військами в самій Італії, але, не одержавши підтримки з Карфагена, повинен був повернутися в Африку, де зазнав поразки від римського полководця Сціпіона Африканського. Коли римляни зажадали видачі Ганнібала, він утік в Азію, де брав участь у боротьбі з Римом на боці Антіоха. Після поразки Антіоха отруївся.
Г е з, або Г е з у с — бог війни у стародавніх галлів.
Гемонія — крутий спуск до Тібру біля Авентінського горба, яким тягли в річку трупи страчених.
Геркулес (по-римськи) — знаменитий герой греко-римської міфології. Ще немовлям у колісниці задушив двох гадюк, посланих ворожою до нього богинею, яка бажала умертвити його. За своє життя здійснив дванадцять подвигів: задушив руками страшного лева, переміг дев'яти-голову гідру, украв Цербера, семиголового пса з підземного царства, переміг велетня Антея і т. ін. Гладіатори вважали Геркулеса як втілення могутньої сили і доблесті своїм покровителем.
Гіганти, або титани — велетні, наділені надлюдською силою, діти Геї, богині землі, які вступили в боротьбу з Зевсом за владу над світом і зазнали поразки. За переказами, ця боротьба відбувалася в околицях Везувію.
Горації — знаменитий римський рід. За переказами, в VII ст. до нашої ери, коли Рим воював з сусіднім містом Альба-Лонгою, було вирішено закінчити суперечку поєдинком. Від римлян вийшли три брати Горації, а від альбанців — три брати Куріації. Коли два брати Горації були вбиті, а три брати Куріації поранені, Горацій, який залишився живим, кинувся тікати. Куріації побігли за ним. Горацій, обернувшись, поразив нечем того, що біг попереду, потім розправився поодинці і з двома іншими Куріаціями.
Гракхи — брати Тіберін і Гай, римські політичні діячі у II ст. до нашої ери. Будучи трибунами, Гракхи хотіли провести на користь селянської і міської бідноти реформи: наділення землею, дешевий продаж хліба, полегшення військової служби і т. ін. Цими заходами вони настроїли проти себе знать і Сенат. У 133 р. був убитий Тіберій, а в 121 р загинув Гай Гракх.
Громадянський вінок — вінок з дубового листя з жолудями, яким нагороджували римського воїна, що врятував свого товариша і вбив при цьому ворога.
Дванадцять таблиць — у 451–450 pp. до нашої ери в Римі була створена комісія з десяти осіб (децемвіри), які складали закони, що стали основою староримського права. Ці закони були записані на двадцяти бронзових дошках, або таблицях, і виставлені на Форумі (центр римського державного життя).
Декан, або декуріон — десятник, начальник над десятьма воїнами в римських військах.
Діана — богиня полювання у стародавніх римлян.
Динарій — староримська срібна монета. У ній містилося 15 ассів.
Діоніс — старогрецький бог вина і веселощів (у римлян Вакх, або Бахус).
Долон — троянець, який проник з метою шпигунства у табір греків під Троєю і був убитий там Одіссеєм та Діомедом.
Евменіди — див. Еріннії.
Евн — раб, у 136 р. до нашої ери очолив повстання рабів у Сіцілії. Розбивши римські війська, він проголосив себе царем і зібрав армію в двісті тисяч чоловік. Після ряду перемог над римськими військами в 132 р. Евн зазнав поразки. Був узятий в полон і помер у тюрмі.
Евріпід (480–406 pp. до нашої ери) — великий старогрецький письменник, автор трагедій "Іфігенія", "Медея", "Іпполіт", "Троянки", "Єлена" та ін.
Еділ — виборна службова особа в стародавньому Римі. Спочатку еділи були помічниками народних трибунів, потім на них були покладені поліцейські обов'язки, завідування міським благоустроєм, ринками, боротьба з пожежами, влаштування громадських ігор.
Екседра — вітальня в римському будинку.
Елізіум — за віруваннями стародавніх греків і римлян, місце блаженства, де після смерті перебували душі померлих героїв і доброчесних людей.
Епікур (341–270 pp. до нашої ери) — грецький філософ-матеріаліст, послідовник Демокріта. Він вважав, що створили світ не боги, а вічний рух матерії, з'єднання її найдрібніших часток. Життя людини кінчається з смертю тіла, ніякого потойбічного життя немає. Щастя полягає в досягненні душевної ясності і спокою, у звільненні від душевних страждань. Епікур вважав, що філософ не повинен брати участі в громадському житті. З численних творів Епікура до нас дійшли тільки уривки його основної праці "Про природу". Послідовник Епікура поет Лукрецій виклав його філософію у своєму творі "Про природу речей".