— Дивись мені прямо в очі!
— Вище голову!
— Дивися сміливіше!
— Відбивай удар у голову щитом, рубай мечем!
— Швидше, заради Тарана!.. У тебе в руках меч, а не веретено!
— Крок уперед!.. Крок назад!.. Та швидше, проворніше, заради Теза!
— До бою!
— Відбий мечем удар у голову!
— Стрибок праворуч!
— Назад!
— Півкруга мечем ліворуч!
— До бою!
— Стрибок назад!
— Жвавіше! Вперед!.. Нападай на мене… Вперед!
Ці команди одночасно й різко вигукували п'ять тисяч мужніх голосів. Десять тисяч воїнів швидко розмахували двадцятьма тисячами рук. Все це надавало таборові галлів надзвичайно своєрідного вигляду, особливо коли дивитись на нього здалека.
Евтібіда, ідучи провулками між наметами п'ятого й шостого галльських легіонів, зупинилась, щоб подивитися на це навчання. І тут її увагу прикували голоси, що долинали з сусіднього намету, який, судячи з прапора п'ятого легіону, належав командирові цього легіону, галлові Арвінію.
— Зрештою, — гудів хрипкий басовитий голос Орціла, командира одинадцятого легіону нумідійців і африканців, — ми не вівці, щоб нас гнали як отару овець!..
— А без нас ким би він тепер був? — загорлав теж знайомий Евтібіді голос вільнонародженого Гая Ганніка, командира тринадцятого легіону.
— Людиною… навіть менш ніж людиною… жалюгідним гладіатором! — сердито сказав Брезовір.
— Яз своїми африканцями до Галлії не піду, присягаюся всемогутнім божественним Ваалом!.. Присягаюся, що ми туди нізащо не підемо! — знову сказав Орціл.
— Правду казав Еномай! — вигукнув Каст, командир чотирнадцятого легіону, саме тих п'яти тисяч молодих галлів, які в цей час навчалися фехтування.
— Бідолаха Еномай!.. Жертва очевидної зради Спартака!.. — додав Онацій, самніт, який замінив Рутілія, очоливши восьмий легіон.
— Ах, присягаюся всемогутньою силою матерії! — гнівно вигукнув дужим голосом епірот Фессалоній, командир сьомого легіону. — Спартак — зрадник?.. Ну, це вже занадто!.. Це занадто!..
— Так, він і разом з ним Крікс і Гранік продають нас римському Сенатові…
— І всі ви, що бажаєте відвести нас по той бік Альп та подалі від Рима, всі ви — зрадники!
— На Рим!.. На Рим хочемо йти!
І ще сім-вісім голосів разом закричали:
— На Рим!.. На Рим!..
А я вірю Спартакові, найчеснішій і найблагороднішій людині в світі, вірю Кріксові і Граніку — після нього найчеснішим людям у нашому таборі. І я з моїм легіоном, який мені вірить, піду за ними, а не за вами!
— І я! — сказав Борторікс.
— Ну то йдіть собі з ними, а ми з нашими сімома легіонами завтра вирушимо до Равенни і підемо на Рим! — з силою заявив Гай Ганнік.
— Ого! Без Спартака ви багато чого накоїте! — глузливо зауважив Борторікс.
— Та перший зустрічний претор порубає вас на капусту! — додав Фессалоній.
— І це ті люди, що взялися за зброю, щоб здобути волю!.. — іронічно сказав Гай Ганнік. — А самі стали рабами такого ж, як вони!
— Якщо для вас воля це — безладдя, заколоти… то нам не треба такої волі! — вигукнув Фессалоній. — Ми прагнемо дисципліни, порядку і будемо з тим, хто за два роки війни показав себе мудрим і доблесним полководцем.
Цієї миті залунали хрипкі звуки сурм, що закликали до зброї третій легіон, і перервали суперечку. Ці звуки примусили Евтібіду отямитися від захоплення словами ненависті і роздратування проти Спартака з боку багатьох начальників.
Незабаром сигнал тривоги повторили букцини четвертого, потім п'ятого легіонів і нарешті — сурми всього табору.
Всі гладіатори побігли до своїх наметів, наділи панцирі, шоломи, схопили зброю і вишикувалися в бойовий порядок маніпул, когорт, легіонів.
Потім букцини третього легіону і вслід за ними всіх інших просурмили сигнал зняти намети.
За дві години табір було знято, і всі легіони мовчки стояли в бойовому строю, готові до походу. Тоді ще один сигнал покликав командирів легіонів до верховного вождя діставати накази.
1 Всі командири легіонів помчали на конях до Преторія, де Спартак оголосив їм, що претор Гай Кассій іде проти них і цього ж дня увечері буде біля Мутіни. Необхідно негайно виступати в похід з тим, щоб напасти на нього там не пізніш як завтра, до того, коли до нього приєднаються нові загони ополченців і перетнуть їм жадану переправу через Пад.
Коли Спартак кінчив говорити, настала загальна мовчанка. Потім, після короткого вагання, опустивши очі, видимо зніяковілий, Гай Ганнік тихо промовив:
— Проти Кассія ми, звичайно, будемо битися, але через Пад не підемо.
— Що? — скрикнув вражений Спартак. Ніби не зрозумівши самніта, він втупив в нього з-під насуплених брів погляд, що метав блискавки, і суворо перепитав: — Що ти сказав? — Він сказав, що ми не підемо за тобою на той бік Паду! — відповів нумідієць Орціл, зухвало дивлячись Спартакові в очі.
— Сім легіонів не бажають повертатися до своїх країн, — додав Гай, — а хочуть іти на Рим.
— О, знову бунт! — гнівно вигукнув Спартак. — Невже вам, нещасні, не досить сумного прикладу бідолашного Еномая?..
Почувся тільки неясний гомін, але ніхто не відповів. Спартак теж трохи помовчав.
— Присягаюся всіма богами! — знову палко заговорив Спартак. — Кажу вам, що ви або божевільні, або зрадники!
Бунтарі мовчали. Спартак трохи зачекав і владно сказав:
— Зараз на нас іде ворог, і ви всі будете мене слухатися, щоб перемогти Кассія. Потім ми зберемося на раду і вирішимо, що краще буде для нашого блага. А тепер ідіть!
І владним жестом відпустив командирів легіонів.
Поки вони сідали на коней, він грізно додав:
— І щоб у поході і в битві не було й найменшої неслухняності! Бо, присягаюся всевишнім Юпітером! — перший, хто дозволить собі одне бунтівливе слово, рух, той загине від мого меча, який ще й разу не схибив!
Командири, скоряючись, мовчки роз'їхались кожен до свого легіону.
Гладіаторське військо рушило в похід на Мутіну, йшло всю ніч і за годину перед світанком прибуло на місце.
Кассій розташувався табором на двох високих горбах, обгородившись міцним частоколом і широким ровом.
Опівдні Спартак повів свої шість легіонів на штурм табору претора. Позиція противника на схилах горбів була дуже вигідною. Але кількісна перевага гладіаторів і їхній завзятий натиск швидко здолали двадцять тисяч римлян, які були переважно ветеранами Марія та Сулли. І хоч римляни билися стійко, але менш ніж за дві години вони, розгромлені, оточені гладіаторами, кинулися врозтіч. Гладіатори вчинили їм справжнє побоїще.